7.3. Сталінські репресії на Уманщині

Крім голодомору, Уманщина потерпіла ще і від сталінських репресій, особливо 1936–1937 рр. Сталінська політика, що базувалась на твердженні про посилення класової боротьби з розвитком соціалізму в СРСР, передбачала посилення пошуків «ворогів народу» серед звичайних будівників цього ж соціалізму, колгоспників, робітників, військових, інтелігенції та членів партії.

Відомий краєзнавець з Умані Григорій Юхимович Храбан потрапив у маховик сталінських репресій після того, як місцева газета «Колгоспна правда» від 6 серпня 1937 року надрукувала статтю «Покровитель ворогів народу ‒ Храбан». В цей час Григорій Юхимович працював завідуючим відділом освіти в Умані. У названій статті його обвинувачували в тому, що він не вживав заходів проти класових ворогів, які орудували в школах Умані та району. У 1938 році Г.Ю. Храбан був заарештований. Йому було визначене довічне поселення на Крайній Півночі.

У списку репресованих жителів Уманського району – кілька тисяч людей. Багато років прізвища репресованих, в тому числі, і пізніше реабілітованих ніхто не згадував. Такою була політика комуністичної керівної еліти колишнього СРСР. Основна причина в тому, що прийшлося б пояснювати ще багато, багато інших помилок і прорахунків, а цього еліті робити не хотілось.

Та життя вимагало змін. Спочатку М. С. Хрущов на ХХ зїзді КПРС оголосив про десталінізацію і, хоч частково та провели реабілітацію безневинно засуджених, а пізніше М. С. Горбачов в процесі лібералізації та демократизації суспільного життя в СРСР посприяв продовженню розкриття правди про період репресій.

З’явились списки реабілітованих і в Уманській районній Раді. Продивившись ці списки можна зрозуміти розмах кривавої репресивної машини. Людей відправляли на розстріл при цьому конкретно не вказуючи безпосередньої вини людини – і це в роки коли за висловом вождя «...Жить стало лучше, жить стало веселей!».

В списку репресованих є багато прогалин. Не всі повернулись, декого не реабілітували, можливо помилково.

Родичі і донині не люблять розмовляти на цю тему. Їх зрозуміти можна, адже п’ятно родичів «ворога народу» обмежувало і їм можливість не тільки просуватись по кар’єрі, а й взагалі наприклад здобувати вищу освіту чи бути обраним в органи влади та багато ін. перешкод.

Час ставить все на свої місця. Тепер нам зрозуміло, що не вміючи переконувати чи не маючи таланту керівника з людським авторитетом, Сталін і його сподвижники діяли методом залякування та знищення тих, хто міг висловити протест насильству та беззаконню.

7.3. Економічний розвиток в роки перших п’ятирічок

Час минав, життя продовжувалось і зарубцьовувались рани у душах і серцях нескореного українського народу. Люди жили бідно, але були задоволені, бо з кожним роком їх життя істотно поліпшувалось. Благоустрій населення порівнювався не з нормальним людським життям, а з тим, що було в 1933 році. Директивно кероване і плановане «п’ятирічками» народне господарство розвивалося хоч і не такими темпами, як стверджувала офіційна радянська статистика, але завдяки ентузіазму і героїчній, самопожертвенній праці мільйонів трудівників було створено могутню економічну базу.

В 1930 році у Ладижинці була утворена перша в Уманському районі машинно-тракторна станція, Бабанська МТС заснована в 1932 році, в 1934 році створено МТС в селі Дубова. На колгоспних полях стали працювати трактори, комбайни та інша сільськогосподарська техніка. Перший комбайн «Комунар» появився в селі Ладижинка у 1934 р.

Значну ідейно-політичну і виховну роботу серед колгоспів проводив політвідділи МТС, які здійснювали керівництво партійними і комсомольськими організаціями колгоспів. У результаті їх роботи колгоспи сіл економічно зміцніли. Комуністи сіл, районні організації доклали багато зусиль не тільки до росту господарств району, піднесення добробуту селянства, але й значному росту політичної свідомості, розвитку культури.

Великий вклад у справу боротьби за соціалістичну перебудову села внесли комсомольські організації, які почали створюватися ще в 1922–1923 роках. Молодь швидко підхоплювала ініціативи, віддавалася справі до кінця, активно включалася в змагання.

У 1935 році за прикладом стахановського руху в промисловості розгорнувся рух за кращі досягнення в підвищенні продуктивності праці і в сільському господарстві. Цілі райони і колгоспи укладали договори на соціалістичне змагання. Всі колгоспи Уманщини брали участь у міжрайонних змаганнях за вирощення 200 центнерів цукрових буряків з гектара.

Скрипник Лукерія з Ладижинки зі своєю ланкою в 1935 р. зібрали по 300 ц цукрових буряків з гектара, взявши участь у змаганні п’ятисотенниць. За це вона була записана на Червону дошку пошани.

Однією з перших ударниць села Дмитрушки була Заболотня Марія Леонтіївна. Вона включилась в соціалістичне змагання по вирощуванню цукрового буряка і взяла зобов’язання виростити по 507 ц з 1 га. Стала учасником зльоту п’ятисотиннець, що відбувся в місті Києві. За ударну працю Марію Леонтіївну нагородили грошовою премією, бібліотечкою книг. У 1937 році в м. Черкасах Заболотня М. Л. зустрічалася з Марією Демченко.

За досягнення в розвитку тваринництва в 1939 році доярка Лещенко Килина Андронівна, свинар Салабай Антін Йосипович, рибовод Добрянський Федір та бухгалтер Пирожак Гнат Карпович з села Городниці стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Їх прізвища занесені в Книгу пошани виставки.