6.2. Впровадження столипінської реформи на Уманщині

Для зменшення соціальної напруги в селі міністр внутрішніх справ Росії Петро Столипін почав проводити реформи. Він вважав, що необхідно дати дозвіл селянам виділятись зі своєю землею з общини, зруйнувавши таким чином її. Ліс і сіножаті залишались у спільному володінні селян. Тепер зникав періодичний перерозподіл земель села. Землю можна було продавати і купувати. Ті селяни, які втрачали землю, за допомогою держави могли переселятись в інші частини Російської імперії, де її було багато. Столипін вважав, що велике поміщицьке землеволодіння потрібно зберегти, як найбільш рентабельне і вигідне, бо воно було товарним. На думку Столипіна ці реформи сприятимуть згасанню революцій і створять на селі міцну опору для держави – заможне селянство. За 20 років спокійного життя він мріяв вивести Росію в передову, процвітаючу державу. Його реформи були вороже сприйняті, як значною частиною поміщиків, так і оточенням царя та лівими партіями. Вони не зняли суперечностей на селі. У 1911 році П. А. Столипін був убитий у Києві есерівським бойовиком.

Селяни Уманщини виступали проти реформи. В селі Собківка частина селян відмовилась підписати присуд про вихід на відруби і хутори. «27 серпня 1909 р. в селі Собківці, Уманського повіту, на Київщині спалахнула пожежа, під час якої згоріла хата, два хліви і різне майно селянина Лишаєватенка, в якого квартирували землеміри. Підпал здійснено з метою знищення планів і різних інструментів для розмежовування землі», – пише М. В. Демченко. В книзі «Робітничий і селянський рух на Україні в період столипінської реакції 1907–1910 рр.».

Коли біднішу частину села Свинарки стали примушувати до виходу на відруби, вони послали на ім’я царя телеграму такого змісту: «Земський начальник, мировий посередник, сільські власті примушують нас, селян, в числі 80 господарств насильно виходити на відруби. Відряджений комісією землемір для відмірювання землі тим, хто виходить на відруби завдає нам, общинникам, кривд биттям і арештом за те, що ми не погоджуємося виходити на відрубні ділянки». Даремні були ці скарги. Свинарка не діждалася від царя відповіді.

6.3. Розвиток освіти

В 1910 році в Умані працювало 3 гімназії, 5 середніх училищ (два комерційні, землеробства і садівництва, будівельно-технічне, духовне). В них навчалось близько 2,3 тисячі душ, переважно юнаків. Діяли також 8 початкових шкіл на 700 дітей і 3 вищих початкових на 474 учні. Розвивалась освіта і в селах: станом на 1913 рік «в Уманском уезде, за исключением города Умани, в настоящее время числится детей школьного возраста (то есть 8, 9, 10, 11 лет) 34 827 человек, из которых в настоящее время обучается в школах 15 822. Остальное количество детей (19 005), то есть 50,4 % общего числа остаётся за бортом школы». Хоча фактично школу відвідували не всі записані. Дівчатка здебільшого ходили тільки у першу групу і то тільки взимку, коли дома роботи було менше. Навчання в усіх школах велось тільки російською мовою. В 1913 році від училищ вимагалось, щоб всі книги, які написано на «малорусском наречии» були вилучені із використання та відіслані в Управу, незалежно від їх змісту. В доданому до наказу списку книжок крім творів Грінченка, Нечуя-Левицького, Котляревського, Глібова, Тобілевича, Коцюбинського, перераховувались також брошури: «Розмова про сільське господарство», «Як вибирати коня», «Про городину» та інші. Не дозволялось українським людям читати українські тексти. Але такі дії викликали ще більшу протидію. Українська нація, яка досі майже вся була в селах далека від освіти і політики, поволі пробуджувалась, вчилась читати і писати, проникала в училища, в міста.

Опікувалася навчанням селян томашівська баронеса Наталія Миколаївна Мейєндорф «Она состояла попечительницей Оситнянской и Войтовской земских, Томашовской и Оситнянской церковно-приходских школ.

Главной заслугой Натальи Николаевны Мейендорф следует считать организацию и устройство кустарного дела в Уманськом уезде. Ею были приобретены первые станки-самолеты взамен крестьнских старых, приглашена была инструкторша для изящных и художественных работ, организован сбыт кустарных произведений, и в 1910 году открыто отделение Киевского кустарного Общества в с. Томашовке, где в настоящее время работает 16 ткачей и 80 вышивальщиц, которым баронесса отвела этаж в своем доме. Томашовские кустарные изделия на Уманской сельско-хозяйственной выставке», – писала уманська газета «Провинциальный Голосъ» № 26, 31 січня, 1912 р.