5.2. Культурно-освітній розвиток

Після ліквідації військових поселень культурне життя на Уманщині отримує новий імпульс. У 1859 році в Умані на Івангородському передмісті відкрито початкову школу, де навчалося 20 хлопчиків.

Значною подією стало переведення до Умані в серпні 1859 року з Одеси Головного училища садівництва, яке було відкрите в 1844 р. при Одеському ботанічному саді. В 1868 році воно було перетворено в Уманське училище землеробства і садівництва. Його навчально-виробничою базою стала «Софіївка».

У 1894 році родиною Іванських було побудовано приміщення церковно-приходської школи на садибі де розміщувалась церква і будинок священика. Основним предметом того часу в школі був «Закон божий», який викладав сільський священик А. Гов’ядовський, давалися дітям елементарні поняття з граматики і арифметики. В цьому глинобитному будинку тоді навчалося 40–50 дітей під наглядом одного вчителя.

У 1859 році в Бабанці відкрито школу, яка звалася волосною і розрахована була на 20 хлопчиків. Характерну оцінку цій школі дав у своєму наказі начальник окружного управління Києво-Подільського поселення після відвідання її в грудні 1860 року: «Школа перебуває в дуже жалюгідному приміщенні, учнів 20, з них тільки 4 хлопчики, які можуть сяк-так читати без складів, писати під диктовку. Решта нічого не знають і вчитель, священник Ф. Прокопович, виявляв мало турбот до своїх обов’язків. Навчання проводиться неначе з примусу і не щоденно». Це дуже яскраво показує, з яким презирством ставився царизм і власть імущих до освіти трудового народу.

Церковноприходські школи відкриваються практично у кожному селі, навчання велося в них російською мовою. В однокласних церковнопарафіяльних школах вчились три роки, після чого кращі учні складали іспити і отримували пільгові посвідчення. Учителі отримували грошові оклади від 360 до 120 руб., їм надавалось житло або компенсація вартості найманого житла. При школах виникали курси чоботарства, садівництва, городництва. Часто учителями були священики чи їх дорослі діти. Діти священиків віком 10–12 років безкоштовно приймалися до Уманського духовного училища.

У 165 селах повіту працювало153 церковно-приходські школи і вісім училищ, які були відкриті Міністерством народної освіти. В повітовому центрі з освітніх закладів діяли: чоловіче і жіноче двокласні училища, духовне училище, два приватних жіночих училища. У 1883 році відкрито чотирикласну прогімназію, яка у 1896 році стала повною. В 1900 почала працювати державна жіноча гімназія. На її побудову міська дума продала на зруб весь Греків ліс.

У 1870 році в селі Собківка була зведена дерев’яна церква, яку освятили в ім’я Параскеви. Дзвіницю теж поставили дерев’яну, але на кам’яному підмурку. За офіційними даними, казенних дотацій на будівництво не виділялось, а всі кошти для спорудження церкви були зібрані мешканцями села. Вартість будівельних робіт складала 3 200 рублів. Збудована тоді Параскевська церква діяла і в XX столітті.

Місто мало три лікарні і три аптеки.

В селах хати будували з глини, з вальків чи слупів, вкривали соломою чи очеретом. У хаті обов’язково повинні бути піч, стіл, мисник, скриня, лавки, ослін, ікона. Сім’ї нараховували до десяти, а то і більше осіб, які жили в одній кімнаті. Що стосується одягу, то одяг був простим: чоловіки носили сорочку і штани, жінки – сорочку, запаску. Чобіт діти практично не мали, часто взували батькові, або була одна пара на всю сім’ю. Діти майже не навчалися, тому що повинні були працювати. Лише взимку, діти, які мали в що взутися, могли ходити до школи, але таких дітей було дуже мало. Це свідчить про те, що більшість сільського населення не знало грамоти. В. М. Мельниченко наводить такі дані: на 1897 рік в Умані – 63,7 %, а вУманському повіті – 87 % жителів не вміли читати.