Тема 4 уманщина в другій половині хvііі – першій половині хіх ст.

У 60-х роках ХVІІІ ст. на Уманщині соціально-політична ситуація була відносно спокійна. Місто Умань розбудовувалося і в 1760 році йому було надано Магдебурзьке право.

В березні 1761 р. в Умані завершено спорудження фортеці. Фортеця була розташована на пагорбі, мала дві брами – Новоміську та Раківську. Над брамами були вежі, на яких стояли гармати. З боку Лисої Гори у палісаді була таємна хвіртка, яка постійно охоронялася. Місто-фортецю з двох боків оточувала річка Уманка. З третього боку місто боронив глибокий яр; передмістя (Нове Місто) відокремлювалося від Старого Міста безводним ровом і земляним валом. Земляний вал навколо фортеці, а також двоповерховий будинок уманського комісара були наїжачені дубовим частоколом. За фортечними мурами знаходилися будівлі монастиря та монастирської школи, костьол, церкви, синагога, ратуша, а також дерев’яні житлові будинки.

Потоцький намагався витіснити православну віру у своїх володіннях уніатською. На території краю у продовж 1762–1763 років стали до ладу 100 уніатських церков. Таким чином Уманщина була значною мірою покатоличена.

В 1765 р. Потоцький заснував в Умані католицький монастир і католицьку духовну базиліанську школу на 400 учнів і подарував базиліанам два селища: Гредзоновку (Гереженівку) і Монастирок (Малу Маньківку).

У 1768 році Умань була одним з найкращих міст України, тут проживали в основному греки, вірмени, євреї і поляки. Під стінами міста знаходилась слобода уманських козаків, вільних від податків, але зобов’язаних воювати з ворогами і охороняти місто від гайдамаків.

На цей час припадає найбільше піднесення гайдамацького руху, який був зумовлений збільшенням панщинних тягарів та наступом уніатів на права православних.

4.1. Коліївщина

Гайдамаччина 1768 року називається ще «Коліївщиною» (від «колій», «колоти»). Пронеслась вона багатьма повітами незадоволеної і збудженої України, а кульмінації своєї досягла в Умані. Як відповідь на створення і дії Барської конфедерації у 1768 році на Черкащині, в урочищі Холодний Яр, неподалік від Мотронинського монастиря (духовного та ідеологічного центру повстання), відбулася рада, на якій Максима Залізняка було обрано отаманом. В квітні-травні 1768 року повстанський рух поширився на значну територію Правобережної України. Здобувши Жаботин, Смілу, Корсунь, Богуслав, Канів та Лисянку на початку червня повстанці підійшли до Умані.

На Уманщині гайдамаки свої дії розпочали з села Різане. Захопили місцеву шляхту, перебили усіх, не милуючи ні жінок, ні дітей. Потім пішли на Буки, Соколівку. Загін вів Максим Залізняк. Уманське начальство послало супроти гайдамаків своїх козаків під проводом полковника Обуха. Той полк пройшов кілька десятків верств в напрямку на Звенигородку і став табором в степу. Три тижні стояли там, чекали Залізняка. Врешті вирішили не йти проти гайдамаків, а йти з ними – на Умань. Цьому сприяв також Іван Гонта. Гонта дав можливість Обуху втекти, а сам очолив уманський полк. Уманський сотник Іван Гонта перейшов на бік загонів Максима Залізняка і разом з ними штурмував місто. 9–10 червня 1768 р. (за н. ст. 20–21 червня) Умань була здобута. Мешканців фортеці, поляків та євреїв, які не згоджувалися прийняти православ’я, чекала смерть.

Наприкінці червня, за допомогою російських військ генерала Кречетникова, керівників повстання було заарештовано. 25 червня під час вечері у таборі росіян, куди запросив керівників повстання полковник Гур’єв, Гонту і Залізняка було затримано. Уманського сотника передали полякам, які скарали його, як сотні інших гайдамаків, у селі Кодня на Житомирщині. Залізняка, як запорозького козака, чекав суд російської імператриці, але по дорозі на заслання він утік. Подальша доля його невідома, але за неперевіреними даними керманич Коліївщини брав участь у селянській війні під проводом О. Пугачова (1773–1775). Після арешту керівників виступ ще тривав, але вже не так активно.

Залишилися відомості, що за участь у народному повстанні Коліївщині прийняв муки і смерть селянин з Бабанки Семен Паламарчук, якого стратили в Кодні 13 липня 1768 р.

Після «Уманської різанини» місто знову було спустошеним (з 20 тис. до 1354 жителів), торгівля занепала. Люди тікали з Уманщини, переселялись на Кубань і навіть на Далекий Схід, засновуючи там нові поселення. В Краснодарському краї до 1934 року існувала станиця Уманська (згодом її перейменували в Ленінградську). Кажуть, що там оселився Уманський курінь запоріжців.