45.Кримінальне право Украіни,його предмет,джерела.Особливості правових правовідносин.

Кримінальне право як галузь законодавства – це сукупність кримінально-правових норм, сформульованих і прийнятих, зазвичай, парламентом України як законів, які визначають підстави та принципи кримінальної відповідальності, а також те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Предмет кримінального права як галузі законодавства – відносини, що виникають у результаті вчинення злочину та застосування відповідного покарання за його вчинення.

Див. також: Джерело права

1. Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в тому числі і кримінального законодавства (див. статті 29-31, 60, 62, 92).

2. Кримінальний Кодекс України — основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм.

3. Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство (див. Закон України «Про міжнародні договори України»^[3]).

4. Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів (ст. 152 Конституції України).

Особливості кримінально-виконавчих правовідносин:

1) їх суб’єктами можуть бути тільки органи держави, які виконують покарання, і особи, засуджені до відбування кримінальних покарань;

2) правове становище суб’єктів цих правовідносин нерівнозначне;

3) кримінально-виконавчі правовідносини є своєрідними довготривалими правовідносинами, оскільки мають реальний строк дії, встановлений вироком суду;

4) у процесі виконання (відбування) покарання виникають не тільки прості, а й складні (комплексні) правовідносини, в яких можуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права;

5) реалізація цих правовідносин не допускає так званої солідарної відповідальності засуджених за їх порушення, а лише індивідуальної (що можливе в інших галузях права), а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов’язків сторонами чи принаймні одним із суб’єктів;

6) кримінально-виконавчі відносини передбачають різні види відповідальності одночасно за вчинення одного правопорушення (на приклад, за навмисне знищення державного майна — дисциплінарну, передбачену ВТК, та матеріальну, регламентовану КЗУпП);

7) кримінально-виконавчі правові відносини забезпечені суворим контролем як відомчого характеру (по вертикалі ієрархії системи виконання покарань), так і іншими видами контролю за дотриманням змістовної сторони кримінально-виконавчих відносин (парламентським, судовим, прокурорським, рідних та близьких засуджених тощо), у тому числі самих засуджених, шляхом подачі звернень у різні державні органи та до їх посадових осіб, включаючи міжнародні суди та організації (ст. 55 Конституції України);

8) процес кримінально-виконавчого впливу не може бути цілком і повністю регламентований нормами права. Наприклад, немає потреби регламентувати нормами права різноманітні методи та засоби виховної роботи із засудженими. Така робота повинна проводитись індивідуально, з урахуванням вимог педагогіки та психології на грунті наукових досягнень;

9) не всі відносини, що виникають з приводу виконання покарання, слід вважати кримінально-виконавчими й навіть правовідносинами взагалі. Так, фактичні відносини між засудженими членами самодіяльних організацій будуються на моральній основі й не вважатимуться правовими.

Юридичними фактами, що спричинюють виникнення конкретних або зміну існуючих кримінально-виконавчих правовідносин, бувають окремі діяння, наприклад надання побачення, накладення дисциплінарного стягнення або переведення в приміщення камерного типу, надання поліпшених умов утримання. Закінчуються кримінально-виконавчі правовідносини в результаті таких юридичних фактів, як діяння і подія. Діянням може бути, наприклад, рішення суду про умовно-дострокове звільнення, а подією — закінчення строку покарання, призначеного вироком, смерть тощо.