4. Я поганий – і вони погані

Це дуже сумний сценарій, тобто життя для нього жахливе. Він виникає в сім’ї, де дитину постійно «б’ють» і фізично і морально, де йому кожний день говорять, що він поганий. Частіше всього з’являється, коли дитину виховують по типу «золушки», чи «козла отпущения». Коли в сім’ї ведеться неативні розмови про отчуючих людей. Їх кредо: «Я нічого не вартий і вони нічого не варті».

Життєва позиція

Життя його жахливе. Чи варто жити взагалі!

Внутрішній прояв

Почуття безвихідності. Найжахливіше, що люди цього життєвого сценарію нічого світлого і доброго не бачать в житті, не поважають себе і інших.

Зовнішній прояв

Постійна недоброзичливіть до інших людей.

Аванс недовіри – «Я зустрів людину – напевно, вона погана». І людина повинна підтвердит, що вона не поганя, але докази також викликають недовіру. Ціє недовірою він викликає недоброзичливість до себе, негативну реакцію. На протянуту руку він «б’ється, кусається». Ти хочеш показати, що ти хороший. Протянута рука допомоги показує, що ми хороші люди, а для нього це дискомфорт. Кожен хороший вчинок, він розглядає, як не гарний, як каверзний. А ми? Він зустрічає нас не доброзичливо, і ми говорим: «Ну, Бог з тобою, залишайсь зі своїми проблемами».

Це для нього бальзам на душу – він задоволений. «Ось бачиш! Виявляється і ти поганий». Він задоволений, все нормально, не тільки він поганий, але й інші. Ми ж повинні пробачити цих людей, вони інакше не можуть, такий їх життєвий сценарій.

Типові реакції.

Будь-яка людина, яка робить щось позитивне, викликає у нього роздратування. Хтось робить добре, йому від цього ще гірше.

Розплата. Він настільки погано себе почуває, що тікає в іншу реальність:

• токсикоманія;

• наркоманія;

• алкоголізм.

В найкращому випадку це відхід в релігію – якщо не сьогодні, то завтра буде щось хороше. Іноді вони потрапляють в психіатричну лікарню. Не витримують реального життя, йдуть на самогубство – «життя таке жахливе, нема для чого жити».

Виховуючи дітей, вкрай важливо не доводити до формування четвертого життєвого сценарію чи вивести їх з цього трагічного сценарію.

Таким чином, знання особливостей формування і протікання життєвого сценарію дозволяє:

• зрозуміти свій власний життєвий сценарій: хто ми, що ми? І якщо нема можливості поправити, то хочаб не проявляти його негативні моменти;

• зуміти побачити життєвий сценарій своїх колег, врахувати його в процесі спілкування, встановлення контактів;

• визначити життєвий сценарій школярів. Допомогти дитині перейти в перший життєвий сценарій.

Прояв самооцінки і рівня домагань особистості

Самооцінка – оцінка особистістю самого себе, своїх якостей, можливостей і місця серед інших людей. Самооцінка є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежить взаємовідношення людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка вливає на ефективність діяльності школяра і подальший розвиток його особистості.

Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань, тобто із ступенем складності цілей, які він ствить перед собою. Розходження між домаганнями і реальними можливостями дитини веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка стає не адекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривога). На правктиці доводиться зустрічатися з ввома видами помилок.

1. Найбільш розповсюджена – занижена самооцінка. Невірне, неповноцінне уявлення дитини про саму себе – «заслуга» переважно дорослих: батьків, учтителів, які мають тенденцію судити про особистість дитини в цілому по його окремим поступкам. Наприклад, нечаяний промах (кинув, розбив, не прибрав за собою) розцінюєься, як «розтяпа», «розмазня», «неряха». Вельми розповсюджений і такий педагогічний прийом: якщо дитину хочуть присоромити за негативний поступок, то оперують порівняннями: «Ось Андрій вічливий, чистенький, вихований! Не те, що ти! Ти завжди, як порося!».

Прояви заниженого рівня самооцінки школярів бувають різними.

Одні діти відчувають свою «неповноцінність», намагаються звертати увагу на себе виккриками на уроках, немотивованою зухвалістю, демонстративним непослушанням. Цим самим вони намагаються захистити себе, показати, що вони не бояться.

Інші не жаліють сил, щоб заслужити симпатію, признання оточуючих. Ця потреба «подобатись всім без виключення» біль небезпечна, ніж демонстративна грубість. Таких дітей важко розгадати, важко оцінити справжні їх спонукання..

Третя група, впевнивших в безплідності своїх спроб завоювати більше признання замикаються в собі, ізолюють себе. Між ними і оточуючими виникає «смисловий бар’єр». Важко, а інколи неможливо достукатися до душі такої людини. Найщиріші пориви педагогів вони толкують направильно, все приписують корисним або виховним мотивам.

Щоб дитина відчувала себе щасливою, була здатна краще адаптуватися і подолати труднощі, йому необхідно мати позитивне уявлення про себе. Діти з заниженою самооцінкою здатні майже в кожній справі бачити непереборні перешкоди. В них високий рівень тривоги, їм важко пристосуватися до умов шкільного життя.

2. Не манш важлива для діагностики завищена самооцінка. Вона формується в результаті захвалювання, розчулення найменшими успіхами, вихованням дитини по типу «кумир» сім’ї. Завищена самооцінка дуже часто супроводжується високим рівнем домагань. Завищений рівень самооцінки проявляється:

• в надмірній образливості;

• звинуваченні «всіх і вся» в своїх невдачах;

• коли правильна і справедлива оцінка сприймається ними як необ’єктивна.

• Больове відношення до поразки, як наслідок переоцінки своєї особистості і неадекватного рівня домагань викликає у школяра постійну емоційну перенпругу. Це спотворює відношення учня до вчителя, до товаришів, до навчання і зумовлює формування небажаних рис характеру, таких як високомірність, зарозумілість. Багатьма психологічними дослідженнями доведено, що в тих випадках, коли рівень домагань і рівень самооцінки особистості не відповідає її реальним можливостям, у школярів виникають неврози і афектні стани.

Найбільш прийнятним є адекватний рівень самооцінки. Він формується при пред’явленні справедливих вимог і об’єктивної оцінки, коли дитну не захвалюють, але вірять в неї. Необхідно навчити дитину об’єктивної оцінки своїх можливостей, правильно відноситись до успіху, і до невдач, до осуду, до похвали, не втрачаючи оптимістичної життєвої перспективи.