2. Форми і методи податкового планування.

Податкове планування може здійснюватися у трьох різних формах:

а) моніторинг питань з оподаткування виділених працівником бухгалтерії або фінансового відділу підприємства;

б) податкове планування і поточний фінансовий контроль за податковими зобов’язаннями підприємства силами спеціалізованого відділу (групи);

в) залучення зовнішніх консультантів або для податкової експертизи нових проектів (нових інвестицій) або для контролю за поточними податковими платежами фірми, включаючи складання податкової звітності і надання її податковим органам.

Податкове планування у залежності від поставлених завдань може здійснюватися різними методами.

Найбільш простим методом є поточний фінансовий контроль за податковими платежами – їх зміни при періодичному складанні прогнозів і спостереження за відповідністю цих прогнозів реальним платежам у відповідні періоди.

У випадку серйозних розходжень між прогнозними і реальними платежами проводиться розслідування причин цих розходжень і розробляються пропозиції по їх усуненню.

Інформаційною базою цього методу є нормативні документи з питань оподаткування, обговорення питань з податковим органами, література з податків.

Наступним за складністю методом є метод попередньої податкової експертизи – нових проектів і найважливіших управлінських рішень. Цей метод потребує наявності на підприємстві обширної інформаційно-аналітичної бази по податках: не тільки текстів законів і інструкцій, але і коментарів до них провідних юристів, матеріалів обговорення питань з оподаткування у законодавчих органах, рішень судових органів з податкових конфліктів і суперечок, текстів податкових законів, які планується до введення і т. д.

Найбільш складним є метод варіаційно-порівняльного аналізу нових проектів і діяльності підприємства вцілому. У відповідності з цим методом відбувається порівняння різних варіантів діяльності підприємства для визначення їх ефективності з позиції оподаткування: на нетривалий період – при постійних значеннях податкових ставок і тарифів і на довготривалі періоди – при різних варіантах очікуваних змін у податкових законах і ставках. Враховуючи велику кількість змінних, застосування цього методу можливе тільки за умови застосування сучасної обчислювальної техніки і наявності відповідного програмного забезпечення.

3. Взаємозв’язок і взаємозалежність податкового права і податкового планування.

Податкове право у країнах ринкової економіки базується на деяких традиціях і нормах, які визначають порядок взаємовідносин між податковими органами і податкоплатниками. Не всі з цих правил прийняті або навіть відомі в Україні, але оскільки без них неможливим є цивілізоване виконання такої важливої суспільної функції, як оподаткування, то доцільним є поступове їх впровадження і в Україні.

1. Збір податків як примусове і безповоротне вилучення державою частини майна громадянина в принципі не вписується у загальні правові норми, які визначають майнові і громадянські відносини у західному суспільстві. Це протистояння оподаткування у загальній системі права проявляється, зокрема, у прийнятій у податковому праві презумпції вини. Якщо право у всіх інших сферах забороняє громадянину свідчити проти себе і своїх близьких і забороняє засудження або винесення покарання без доказу вини, то податкові закони, навпаки, виходять з того, що податкоплатник зобов’язаний сам збирати і повідомляти податкові дані проти себе, і якщо він цього не робить або робить не у повній відповідності зі встановленими правилами, то він признається винним у податкових правопорушеннях і несе відповідне покарання.

Таким чином, у податкових справах податкоплатник повинен бути готовий до того, що йому прийдеться доводити свою податкову невиновність. Крім того, податкові пільги або звільнення від оподаткування, передбачення законом для тих чи інших груп податкоплатників, не надаються автоматично. Податкоплатник повинен довести і обґрунтувати податковим органам свої права на ці пільги, інакше він їх просто не отримає. Таким чином, кожен податкоплатник, який бажає, щоб його оподатковували по закону, тобто із врахуванням всіх можливих пільг, об’єктивно змушений вступати у сферу податкового планування.

2. Принципом, який визначає відношення податкоплатника з податковим органом, є тлумачення всіх неясностей у податкових законах завжди на користь податкоплатника.

Іншими словами, податкові органи ні при яких обставинах не можуть виходити за межі вторгнення в особисті та майнові права громадян, які встановлені законодавством. На практиці це часто призводить до таких ситуацій, що коли якесь положення податкового закону не може бути ефективно виконано без втручання у справи громадян і право на таке втручання прямо не передбачене у тексті закону, то вказане положення закону практично втрачає силу (оскільки не може бути виконано без добровільної участі податкоплатника). У цьому випадку тільки один вихід – зміна законодавства. Цей другий принцип є достатньо серйозною противагою проти першого принципу: якщо всі законодавці також є і податкоплатниками, і якщо першими вони є тільки тимчасово, то останніми – завжди, тому до визначення меж повноважень податкових органів у парламентах відносяться особливо уважно.

3. Правило факту (події), який відбувся. У всіх випадках (за рідкими виключеннями) податкові зобов’язання для податкоплатника виникають тільки у результаті здійсненої угоди, отриманого у власність майна, реалізованого (тобто привласненого у тій чи іншій законній формі) доходу і т. д., але не у результаті висловлених ним самим намірів або обіцянок. У багатьох ситуаціях це правило має дуже важливе значення і може ефективно використовуватись для захисту інтересів податкоплатника.

4. Принцип достатньої інформованості податкоплатника.

У відповідності з цим принципом якраз на податкові органи покладається обов’язок повного інформування податкоплатника про його права і обов’язки, які при цьому виникають, причому таким чином, щоб ця інформація була у розумних межах доступна і зрозуміла для всіх податкоплатників. При цьому податкові органи не мають права збирати будь-які платежі за цю інформацію (це розповсюджується і на надання всіх необхідних бланків і форм).

У розвинутих країнах цей принцип дотримується до такої міри, що податкоплатник звільняється від будь-яких штрафів і санкцій за невиконання ним податкових законів, якщо він доведе, що відповідна інформація не була доведена податковими органами або була доведена не у належній формі (наприклад у формі, яка допускає її двояке тлумачення).

5. Ще один важливий принцип відноситься включно до сфери подоходних податків. Цей принцип передбачає, що обкладанню податком підлягають тільки “чисті доходи” податкоплатників. Будь-який податкоплатник має право, яке підтверджене законом, вирахувати з отриманих ним грошових коштів чи майна витрати, які понесені ним у зв’язку з цими придбаннями. Цей принцип широко використовується у податковому плануванні і досить часто достатньо довести, що отримані податкоплатником засоби чи майно не є для нього “чистим доходом” (тобто не призводять до збільшення суми його майна), щоб звільнитись від відповідних податкових зобов’язань.

Крім того, існує ще цілий ряд норм і правил, які також активно використовуються у податковому плануванні.