Іі. Законодавчі засади регулювання діяльності радіомовлення

2.1. Історія становлення розвитку радіомовлення в Україні

Радіо використовується в Україні для радіотелеграфічного зв'язку з 1902. Початок радіомовлення припадають на 1924, коли у Харкові, через 4 роки після того, як почали діяти 4-кіловатні радіостанції в Москві, Ленінграді й Казані, розпочато радіопересилання через малопотужні передавачі. Перші потужні радіостанції були збудовані у Харкові й Києві 1925 Московським акціонерним товариством для широкого мовлення по радіо. Згодом постали радіостанції в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших містах. Введена у дію 1927 Харківська «РВ 4» (Радиовещательная станция 4) була четверта за потужністю в усьому СРСР. 1941 найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УРСР була Київська («РВ 84»), призначена також для пропагандивних пересилань за кордон [20, с. 93].

Розпочата 1928, уже під керівництвом Народного комісаріату пошт і телеграфів СРСР, радіофікація України відбувалася головним чином релейною системою - шляхом будування радіовузлів та подальшої ретрансляції дротами до підключених репродукторів - гучномовців. Панівний в інших країнах світу ефірний метод - встановлення радіоприймачів - використовувалася мало. Ефірні радіоприймачі вироблялися у незначній кількості, в основному для урядових і партійних установ і осіб. Кількість їх почала збільшуватися лише під кінець 1930-их pp., після того, як удосконалено засоби заглушування радіопересилань з-за кордону та коли розпочато виробництво ефірних приймачів, які були придатні винятково для слухання радянських радіостанцій. В основному аж до останнього часу головним засобом радіомовлення в УРСР, зокрема в робітничих кварталах міст і по селах, були радіовузли та трансляційні радіоточки з репродукторами. У 1940 трансляційних радіоточок в УРСР було 1 047 000, у тому числі у сільських місцевостях 137 200. Усіх радіоприймачів було лише 255 400, здебільше по містах. Їх треба було реєструвати в міліції.

У серпні 1930 постановою Ради Народних Комісарів УРСР була створена при уповноваженому Народному Комісаріату пошт і телеграфів СРСР при уряді УРСР Всеукраїнська Радіопрограма з підлеглими їй радіоцентром Автономної Молдавської РСР та місцевими радіоцентрами. У 1932 Всеукраїнську Радіоуправу перейменовано на Всеукраїнський комітет радіофікації та радіомовлення при РНК УРСР (з 1938 скорочено - Український Радіокомітет). Цей комітет одержував інформацію від Радіотелеграфного Агентства України (РАТАУ). Допоміжною установою було створене 1930 з місцевих товариств друзів радіо республіканське Радіотовариство України. У 1930-их pp. діяв також Комітет сприяння радіофікації та радіоаматорству при ЦК ЛКСМУ. Питанням радіотехніки, радіомовлення і радіоаматорства був присвячений журнал «Радіо» (1930-1941) [12, с. 51].

УРСР була охоплена насамперед радіопересиланнями Московських радіопередавачів. Програми українською мовою були обмежені спершу щодо часу і за змістом. Наприкінці 1920-их pp. і на початку 1930-их pp. вони складалися на понад 70 % з політичного мовлення (політосвіта й агітація). Програма Харківської радіостанції, крім «радіогазет» - робітничої, селянської, комсомольської, піонерської, єврейської та есперанто - складалася з доповідей, бесід, останніх новин, повідомлень зі з'їздів і нарад. На мистецьке слово припадало з усіх 18 годин щоденної роботи - 3-4 год. У другій половині 1930-их pp. програми радіостанцій в УРСР доповнено музичними пересиланнями і літературно-драматичними радіомовленнями, як також окремими пересиланнями для дітей і молоді. 30-40 % часу приділювано на обов'язкове транслювання московських пересилань на радіомережу УРСР і на пересилання з Москви російською мовою 12 раз на добу останніх новин. Під час другої світової війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було обслуговуване або радіопересиланнями німецької окупаційної влади, абож радіомовленням Московських радіостанцій та радянських військових радіостанцій. Українські радіопересилання у 1941-44 вела Радіостанція ім. Т. Г. Шевченка із Саратова, куди евакуйовано частково устаткування радіостанцій з УРСР [20, с. 95].

Після війни оправами радіомовлення і радіофікації в УРСР відає Комітет Радіомовлення (з 1950 і телебачення) при Раді Міністрів УРСР. З лютого 1957 цей комітет видає щодня свої програми під назвою «Говорить Київ».

1965 в УРСР діяло понад 50 потужних довгосередніх- коротко- і ультракороткохвильових радіостанцій [12, с. 52].

Порівняно до 1930-их pp. програми радіомовлення в УРСР значно поширилися. На початку 1965 обсяг республіканського радіомовлення становив пересічно 3 години на добу. Крім 10 випусків «останніх вістей», передаваних щодоби з Київської Радіостанці, програми радіостанцій в УРСР включають лекції, бесіди, консультації, загальноосвітні, літературні і музичні пересилання. Ведуться також радіопересилання для дітей і молоді й окремі програми чужими й українською мовами для закордону. У 1960-их pp. Українська Республіканська Радіостанція передавала свої пересилання за трьома програмами - першою, що її трансльовано радіовузлами і радіоточками для масового слухача, і другою та третьою - для власників радіоприймачів здебільшого по містах або поблизу них. У першій програмі на теми місцевого партійного і господарського життя припадало 20 - 25 % часу, решту становили транслювання з Москви. У двох інших більше уваги присвячено загально-українським справам, у тому числі літературі й мистецтву [25, с. 37].

Поза тижневиком «Говорить і показує Україна», в УРСР не було жодного україномовного радіожурналу. У видавництві Київського Політехнічного Інституту виходить з 1958, як орган Міністерства вищої і середньої освіти СРСР, двомісячний журнал «Радиотехника» (3 500-5 000 накладу).

Радіоаматорські клуби й гуртки в УРСР працювали у системі Добровільного Товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ). У 1961 в УРСР було 220 самодіяльних радіоклуба з понад 24 000 радіоаматорів. Працювало також понад 2 500 аматорських радіостанцій [20, с. 96].

На глушення радіопередач з-за кордону в СРСР витрачалися величезні кошти, проте глушення було ефективним лише у великих містах.

На Західних Українських Землях під Польщею радіо було включене у систему державного зв'язку, і радіослухачі мали реєструватися і оплачувати щомісяця абонемент у поштових урядах. Окремі україномовні радіопрограми, розпочаті Львівським радіо у 1930-их pp., були спорадичні й обмежені часом (15-30 хвилин) і змістом. У неділі і у більші свята передавано богослуження з українських церков [25, с. 37].

У 1930-их pp. було розпочато україномовне радіомовлення для населення Закарпаття. У рамках чехо-словацьких пересилань з Кошиць передавано двічі на тиждень (з 1934 5 раз) 15-хвилинну програму українською мовою. У 1934 радіо-журнал Прага увів щоденні радіопересилання для Закарпаття. Під час карпато-української державності пересилання українською мовою передавалося з Банської Бистриці на Словаччині. З початку 1939 діяла короткохвильова радіостанція у Хусті [20, с. 97].

Під час другої світової війни, у 1939-41, українське населення західних земель обслуговували радянські радіостанції у Львові, Станиславові й Тернополі. За німецької окупації західних українських земель (1941-1944) діяла німецька радіостанція у Львові (30-хвилинні україномовні програми 3 рази на тиждень).