Тема 4. Зовнішньополітична стратегія ндр у 1949-1989 рр. Та її реалізація

Зовнішньополітичні зв'язки НДР були цілком зорієнтовані на СРСР та його союзників. У 1950 р. вона стала членом Ради економічної взаємодопомоги. Східнонімецька держава була залучена також до військово-союзної системи СРСР. Після того, як ФРН стала членом НАТО, під егідою Радянського Союзу 1955 р. створено Варшавський пакт, до якого у 1956 р. приєдналася НДР. Ще до вступу до Варшавського пакту в НДР були створені збройні військові формації, що входили до складу народної поліції. У січні 1956 р. на основі цих військових частин розпочато формування Національної народної армії.

за 1953-1961 рр. кількість біженців становила 2 млн осіб. За вказівкою з Москви в ніч на 13 серпня 1961 р. територія Західного Берліна була обнесена суцільним муром, що викликало масові протести західних країн.

Під впливом "перебудови" М. Горбачова в СРСР, "оксамитової революції" в Угорщині та Чехословаччині народні маси НДР

1989 р. виступили з протестами проти наявних порядків. Е. Хонеккер був змушений у жовтні 1989 р. піти у відставку, а його наступником став Егон Кренц, обіцянки якого здійснити реформи були запізнілими. 

Невдовзі з'явився новий привід для публічних протестів: у червні 1989 р. власті НДР, одні з небагатьох у світі, відверто підтримали криваву розправу пекінського уряду над китайським демократичним рухом. 

9 листопада 1989р. оголошено про відкриття кордону між НДР і ФРН, і натовпи людей взялися за руйнування муру, що ділив Берлін від серпня 1961 р. Новим головою уряду НДР 13 листопада став секретар окружного комітету СЄПН у Дрездені Ганс Модров, який мав репутацію прибічника реформ.

Тема 5. Зовнішня політика Італії другій половині хх – на початку ххі ст. (2 год.)

У постбіполярний період в офіційних документах Італія все частіше заперечує традиційну пасивність своєї зовнішньої політики і декларує «власний внесок у світову політику», активність і самостійність у цій царині і вихід з фарватеру політики НАТО та ЄС. Фігурують у документах та виступах державних посадовців такі нові ідеологеми, як «універсалізм італійського зразка», «глобальне бачення» Італії, яка проголошує себе «активним учасником процесів глобального виміру».

Поворотним моментом для цих змін в офіційній ідеології Італії вважається завершення «холодної війни», яке поставило країну «перед лицем одночасно нової і важкої відповідальності». У червні 2000 року італійський міністр закордонних справ Ламберто Діні визначив під час свого виступу у сенаті базові положення нової офіційної зовнішньополітичної концепції, суть якої полягає у тому, що «біполярний світ змінився світом протагоністів, членом якого є і сама Італія», викресливши себе із списку «середніх держав».

У межах «світу протагоністів», який формується, Італія офіційно окреслює свої власні зовнішньополітичні пріоритети. Серед найважливіших сегментів італійської «глобальної відповідальності» вважається врегулювання балканської кризи, розширення ЄС, забезпечення середземноморської безпеки, боротьба з тероризмом і незаконною міграцією. Італія позиціонує себе глобальним арбітром на світовій арені. У контексті цієї позиції екс-президент К. Чампі визначив приналежність своєї країни до «вузького кола великих держав». На його думку, італійська зовнішня політика повинна спрямовуватися на те, щоб XXI століття перетворилося у століття миру, громадянського та економічного поступу.

Новим обов'язком для Італії є привнесення у світову політику моральних цінностей, фундаментальних цінностей демократичного світу і навіть за межами зони італійської відповідальності. Ідеологема миру займає у італійській зовнішньополітичній риториці пріоритетне значення. Проте показово, що найчастіше італійські офіційні особи, говорячи про мир, оперують терміном «європейський мир» (під яким необхідно розуміти сучасний стан розвитку Євросоюзу).