Тема 2 Зовнішня політика Франції у 1945-1970-х рр.

Міжнародне становище та зовнішня політика. Найдошкульнішими для урядів Четвертої республіки виявилися зовнішньополітичні проблеми, які врешті-решт привели до її падіння. В першій половині 1950-х років го-ловними серед них стали дві: переозброєння Західної Німеччини та колоні-альні війни.

У роки Четвертої республіки відбулася зміна зовнішньополітичної ор-ієнтації Франції. Спершу, за Тимчасового режиму, вона намагалася бути спо-лучною ланкою між СРСР та США. Після відставки де Голля країна перехо-дить до односторонньої орієнтації на англо-американський блок та захід-

189носвропейську інтеграцію.

Так, у березні 1948 року Франція виступала одним із фундаторів Захід-ного союзу (Брюссельський пакт)-договору про військову, економічну, куль-турну співпрацю; цього ж року вона започаткувала свою участь у плані Маршлла; навесні 1949 року в обмін на гарантію приєднаний» Саару пого-дилася на створення Три юнії, НАТО та Ради Європи. Доповідаючи в Націо-нальних зборах про заснування Організації Північноатлантичного договору (НАТО), міністр закордонних справ Робер Шуман запевнив, що НАТО буде знаряддям контролю над Німечиною, яка ніколи не матиме змоги переозб-роюватися. 1950 року Франція з метою контролю над відновленням про-мислового потенціалу Західної Німеччини ініціювала створення Європейсь-кого об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС); у 1954-1955 роках погодилася замість відхиленого у 1952 році Національними зборами проекту «Європейського оборонного товариства"' на ремілітаризацію ФРН та її прийняття до НАТО (у відповідь СРСР анулював радянсько-французький договір про союз і взає-мну допомогу від 1944 року).

Проте у другій половині 1950-х років ініціативу у подальшому розвит-ку інтеграційних процесів перебирають ФРН та країни Бенілюксу, які відігра-ли провідну роль і організації 1957 року на основі ЄОВС Європейського економічного товариства ("Спільний ринок"). Франція втрачала свою роль, вплив та самостійність на міжнародній арені.

Колоніальні війни, які вели уряди Четвертої республіки, руйнували її структури і врешті-решт призвели до краху імперії. Франція була другою за значенням після Британії світовою колоніальною імперією. Якщо в метро-полії після другої світової війни проживало 43 млн. осіб, то в колоніях - 52 млн.

Уряди періоду Четвертої республіки прагнули шляхом воєн та репресій попередити розпад імперії. В перші повоєнні роки Франція намагалася при-душити національно-визвольний рух в Індокитаї - в Лаосі та Камбоджі. В 1946 році вона почала війну у В'єтнамі, яка завершилась 1954 року, але безрезультатно для метрополії. Щороку на цю війну витрачалося 100 млрд. франків. За сім років воєнних дій у В'єтнамі загинуло 320 тис. французьких солдатів та офіцерів.

За цих умов найбільш далекоглядні політики пропонували перегляну-ти колоніальну політику Франції в дусі неоколоніалізму, закликали відмови-тися від безнадійних спроб силою зброї придушити національно-визвольну боротьбу і перейти до дипломатичних переговорів, надання політичної не-залежності колишнім колоніям і таким чином зберегти економічні позиції метрополії. Провісником цього курсу став радикал П'єр Мендес-Франс, який очолив уряд навесні 1954 року. Цього ж році він ініціював переговори з В'єтнамом, які завершилися визнанням його незалежності, як і Лаосу та Камбоджі, зобов'язанням вивести упродовж 1954- 1956 років французькі війська з регіону.

Міжпартійні суперечки, різні підходи в царині зовнішньої та колоні-альної політики спричинили розкол у партії радикалів, поставили на грань розколу і партію французьких соціалістів. Саме ці обставини спричинили припинення повноважень Національних зборів та їхній розпуск у листопаді

1955 року, а, отже, й призначення дострокових парламентських виборів на січень 1956 року.

Участь у парламентських виборах 1956 року взяли дві провідні пол-ітичні сили: ФКГ1 та Республіканський фронт (блок соціалістів, радикалів, частини деголлівців) і Демократичний і соціалістичний союз Опору (ЮДСР) на чолі з Франсуа Миттераном. Жодне із угруповань не вибороло абсолютної підтримки з боку виборців (ФКП - одержала 150 мандатів; СФЮ - 95; ради-кали з ЮДСР -91, МРП - 73, "незалежні" - 95, деголлівці - 21 мандат). Відкинувши пропозицію французьких комуністів щодо створення трипарт-ійного уряду, лідери Республіканського фронту сформували уряд меншості, що зумовило хронічну нестабільність наступних урядів ( з 1 лютого 1956 року і до падіння Четвертої республіки - 28 травня 1958 року змінилося чо-тири прем'єри.) Для урядів, що формувалися після парламентських виборів,

1956 року, каменем спотикання виявилася саме колоніальна політика. На давши незалежність Тунісу та Марокко, вони спіткнулися на алжирській проблемі.

Слід нагадати, що Алжир був однією з найперших колоній Франції - з 1830 року. Тут проживало, окрім 9 млн. арабського населення. 1 млн. 200 тисяч осіб європейців, в основному французів, у володінні яких були кращі землі, промисловість, торгівля. Не дивно, що в метрополії Алжир розгляда-ли як невід'ємну частину Франції (на зразок Ельзасу та Лотарінгії), він мав статус заморського департаменту. Коли 1954 року в Алжирі розпочався на-ціонально-визвольний рух за незалежність, усі французькі політичні партії, окрім ФКП. наполягали на його збройному придушенні. Проти алжирських повстанців діяла півмільйонна французька армія. Перший уряд, сформова-ний після початку алжирських подій 1956 року, очолюваний соціалістом Гі Молле пообіцяв мирне розв'язання проблеми Алжиру, але натомість пішов на розширення воєнних операцій в регіоні. Окрім цього, уряд Гі Молле втяг-нувся ще в одну серйозну зовнішньополітичну авантюру - у війну разом з Англією та Ізраїлем проти Єгипту, лідер якого Гамаль Абдель Насер здійснив націоналізацію Суецького каналу, в результаті чого арабські держави бойко-тували Францію, зменшившії на третину необхідні їй поставки нафти. Для Четвертої республіки зима 1957 року виявилася суворою: нестача бензину, застиглі шеренги автомобілів, зростання цін. До цьоіо додалися страйки, пік яких припав на той же 1957 рік.

1918 лютого 1958 року стався новий інцидент. Французька авіація бомбар-дувала на кордоні з Алжиром туніське селище Сакієт-Сіді-Юсеф, в якому перебували алжирські повстанські з'єднання. Бомбардуванння, мало виправ-дане з погляду міжнародного права, призвело до жертв серед мирного насе-лення і викликало обурення в усьому світі, а ткож з боку французької гро-мадськості. США та Великобританія, ставлячись до Франції як до другоряд-ної держави, запропонували створити спеціальну комісію для розгляду кон-флікту, що було розцінено у французьких політичних колах як втручання у внутрішні справи держави.Одночасно з цим уряд Фелікса Гайяра, пережи-ваючи суттєві економічні труднощі, запросив у США позику в 650 млн. до-ларів взамін на право дислокації на французькій території американських ракетних баз. 15 квітня 1958 року уряд Ф.Гайяра подав у відставку, започат-кувавши травневу урядову кризу, яка закінчилася 13 травня обранням нового прем'єра, члена МРП П'єра Пфлімлена. Це був останній уряд Четвертої республіки, який впав 28 травня 1958 року. Почалася "операція воскресіння де Голля".

П'ята республіка (1958-1969 роки). Повернення Ш. де Голля до влади. В умовах повного розладу в державних структурах Четвертої рес-публіки активізувалися прихильники де Голля, які перебували в тотальній опозиції до неї. Деголлівш прагнули ліквідувати Четверту республіку, ска-сувати Конституцію 1946 року, припинити'безкінечну чехарду кабінетів, вста-новити в країні тверду виконавчу владу на чолі з президентом. Ним мав ста-ти Ш. де Голль. Єдиний шлях повернення до влади де Голля його прихиль-ники вбачали в залученні на свій бік двох провідних сил: алжирських ультра-колоністів та армію, в руках якої знаходилася вся влада в Алжирі. Голлісти докладали всіх зусиль, щоб переконати французів та військове командування в Алжирі, що їхній лідер здатен вивести країну з кризи, очоливши уряд "громадського порятунку".

29 квітня голлісти організували в Алжирі демонстрацію за участю 30 тисяч осіб переважно європейського походження під гаслами: "Геть систе-му!", "Геть уряд!". 13 травня тут розпочався антиурядовий заколот військо-вих, які вимагали створення Комітету громадського порятунку та зміни уря-ду у Парижі, погрожували десантуванням у метрополію. 29 травня генерал дав згоду за відповідних умов очолити новий уряд. 1 червня Національні збори 329 голосами "за" та 224 - "проти" схвалили інвеституру Ш.де Гол-ля. Упродовж двох наступних днів парламент схвалив, подані де Голлем, три закони: про спеціальні повноваження уряду в Алжирі, про новий порядок перегляду конституції, про надзвичайні повноваження уряду. Після цього обидві палати парламенту були розпущені. Четверта республіка стала істо-рією.