Тема 6. Ірландія у другій половині хх – на поч. Ххі ст.: особливості історичного розвитку(2 год.)

Ірландія Наприкінці 1943 р., коли результат війни ставав очевидним, Ірландія, формально зберігаючи нейтралітет, активізувала військове співробітництво з Великобританією, за що британці передали їй сім Mk-I і шість Mk-IIС, які перебували на озброєнні ірландських ВПС до 1947 р.Усе це дозволяє стверджувати, що під час Другої світової війни Ірландія була лише de jure нейтральною, а de facto – неформальним членом антигітлерівської коаліції (тобто не більш ніж позаблоковою державою)

У 1949 р. країна проголосила себе Республікою Ірландією й вийшла із Британської Співдружності. Дублін прагнув максимально віддалитися від колишньої метрополії, і саме через цей ірландці не стали вступати в НАТО, у якому Лондон відіграє ключову роль.

У заявах уряду Ірландії сутність її нейтралітету визначається як "військовий нейтралітет", що припускає "неучасть у військових союзах". Акцент на слові "військовий" означає, що в політичній і економічній сфері країна не є нейтральною. Це дозволило їй погодитися з економічними заходами в рамках тоді ще Європейського економічного співтовариства в підтримку Великобританії під час війни проти Аргентини (т.зв. Фолклендська війна 1982 р.). На нашу думку, ірландська концепція нейтралітету будучи досить "розмитою" юридично, є фактично своєрідним варіантом "позаблоковості" [Пор. 27]. Ірландія, приміром, не входила в групу нейтральних і неприєднаних (Н+Н) НБСЄ, але стала однією з засновниць Ради Європи (1949), членом ООН (1955) а також першою нейтральною державою – членом "Спільного ринку" (1973) [Пор. 26, 31].

До того ж, в 2004 р. влада Ірландії дозволила іноземцям служити у своїх дивізіонах. Так, миротворчий контингент (Ірландія ухвалює досить активна участь у миротворчій діяльності ООН [Див. 29]), що знаходиться в Сирії, Сомалі й Ефіопії, на 50-60% сформований з іноземців

Однієї з опосередкованих причин макроекономічних успіхів Ірландії стала зовнішня економіко-фінансова переорієнтація – відхід від замкненості зовнішньоекономічних зв'язків на Об'єднане Королівство (куди на початку 1970-х рр. спрямовувалося бл. 90% ірландського експорту) [Пор. 22].

Ірландія, незважаючи на тривалі політичні й навіть економічні протиріччя з Великобританією (що доходили до торгівельних війн!), до останнього зберігала з нею монетарний союз.

Принципове місце зайняло усе активніше активне залучення до процесів європейської політико-економічної інтеграції – приєднання в 1973 р. до Спільного Ринку та входження в 1999 р. в "зону Євро"  У системі європейсько-євроатлантичної безпеки Ірландія займає особливе місце як формально нейтральна (а фактично позаблокова [Пор. 3]) держава – член ЄС. Не будучи членом НАТО, Ірландія з одного боку – бере активну участь у мега-проекті НАТО "Партнерство заради миру", а з іншого – не має індивідуальних програм партнерства з Альянсом

БЛОК ІІІ

Т. 1. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА США у 1945-1970-х рр..

Основні напрями зовнішньої політики США

У другій половині 40-х — 50-ті роки, в умовах загострення «холодної війни», найважливішим напрямом зовнішньої політики США став курс на «стримування комунізму». У рамках цього курсу було запроваджено ряд ініціатив.

У 1947 р. була прийнята «доктрина Трумена», що передбачала велику фінансову допомогу Туреччині й Греції.

У 1948–­1952 рр. здійснювався «план Маршалла» — грандіозна програма економічного відновлення Європи за широкої фінансової допомоги з боку США. Реалізація цієї програми підготувала ґрунт для більш тісного військово-політичного співробітництва США з державами Західної Європи, як наслідок у 1949 р.утворилася Організація Північноатлантичного договору (НАТО).

У 1945–1949 рр. тривала прихована, але запекла боротьба з СРСР за Китай. США її програли, у Китаї встановився комуністичний режим.

Під час Корейської війни 1950–­1953 рр. під прапором ООН війська США та їхніх союзників перешкодили спробам північнокорейського комуністичного режиму захопити Південну Корею.

У 1954 р. був укладений договір про колективну оборону Пів­денно-Східної Азії (СЕАТО). 1955 р. з ініціативи США на Близькому й Середньому Сході була створена Організація Центрального Договору (СЕНТО). У цілому ж у різних регіонах світу США створили систему військових союзів, що охопила 70 держав.

У 1979 р. США встановили дипломатичні стосунки з КНР. На Близькому Сході вони активно й небезуспішно займалися миротворчою діяльністю. 26 березня 1979 р. за американського сприяння на основі кемпдевідських домовленостей (вересень 1978 р.) президент Єгипту Анвар Садат і прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін у Вашингтоні підписали мирний договір, тим самим започаткувавши нормалізацію обстановки на Близькому Сході. З Кемп-Девіда почався поворот до пошуку шляхів мирного вирішення близькосхідної проблеми.

Т. 2. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КАНАДИ У 2 ПОЛ. ХХ – НА ПОЧ. ХХІ ст.

США і Канада підписали угоду про військове співробітництво. 3 1949 р. Канада - член НАТО. 1950-1953 рр. під прапором ООН канадські солдати брали участь у корейській війні на боці США і Південної Кореї. 1958 р. Канада уклала з США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної оборони Північноамериканського континенту (НОРАД). Відносини Канади з СРСР (дипломатичні відносини були встановлені в 1942 р.), як і з іншими соціалістичними країнами, були практично заморожені. В зовнішньоекономічній і політичній сферах Канада орієнтувалася на США. Проте на відміну від США Канада підтримувала дипломатичні і торговельні відносини з Кубою після оголошення американцями її блокади, підтримувала вимогу визнання Китайської Народної Республіки, відігравала важливу роль у врегулюванні конфліктів у Нікарагуа, на Півдні Африки, у Камбоджі.

У сфері зовнішньої політики Канади наприкінці XX - на початку XXI ст. намагалася відігравати роль своєрідного буфера між Російською Федерацією і США, між Францією і США, між країнами "світової периферії" і США, що сприяло піднесенню її авторитету в світовій політиці. На початку 1991 р. канадські збройні сили взяли участь у війні проти Іраку, який анексував Кувейт.

У 1992 р. Б. Малруні підписав угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), яка залучила до ФТА Мексику і відкрила шлях до створення цілісного ринкового простору континентального масштабу (ратифікована парламентом у 1993 р.).

Сучасна Канада проводить незалежний зовнішньополітичний курс, бере активну участь у розвитку світових процесів. Канада - член "вісімки" провідних держав світу, Канадські збройні сили беруть активну участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Обіг канадсько-американської торгівлі найбільший у світі і становить 1 млрд дол. на день. Після подій 11 вересня 2001 р. у США Вашингтон і Оттава підписали угоду про створення "зони північноамериканської безпеки", яка передбачає зміцнення кордону між державами шляхом посилення прикордонних пунктів, а також за рахунок переміщення у ці райони підрозділів Національної гвардії США. Деяка напруженість у канадсько-американських відносинах виникла після того, як Канада не підтримала дій США у розв'язанні війни проти Іраку (березень 2003 р.). Уряд Канади наполягає на розв'язанні міжнародних конфліктів із використанням механізмів ООН і намагається послабити силове домінування США у світі за допомогою такої багатосторонньої організації, як НАТО. На початку XXI ст. помітно зросли канадські інвестиції в Польщу, Угорщину, Чехію, РФ. На Росію припадає до 1 % зовнішньоторгового балансу Канади.

Після розпаду Радянського Союзу на самостійні держави Канада почала налагоджувати з ними взаємовигідні зв'язки. Однією з перших - 2 грудня 1991 р. (на другий день після референдуму) - визнала незалежність України. 27 січня 1992 р. була ухвалена Спільна декларація про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Канадою. Правова база канадсько-українських відносин у 1994 р. доповнилася "Угодою про дружбу і співробітництво між Україною і Канадою", яку підписали прем'єр-міністр Ж. Кретьєн і Президент Л. Кучма. Угода передбачає розвиток широкого співробітництва в усіх сферах господарства і культури. Велике значення в налагодженні всебічних канадсько-українських відносин має численна українська діаспора в Канаді. Українці - третя за чисельністю (після німецької та італійської) етнічна меншина Канади: за переписом населення 1991 р. у країні проживало 1 млн 54 тис. осіб українського походження, що становило 3,8 % усього канадського населення. Переселення українців до Канади розпочалося у 1891 р. Понад 200 місцевостей у Канаді мають українські назви. Зусиллями української діаспори в 1951 р. в Палермо біля Торонто відкрито пам'ятник, а також музей Тараса Шевченка, у 1956 р. у Вінніпезі - пам'ятник і музей Івана Франка.

У січні 1999 р. в Україні з візитом перебував прем'єр-міністр Канади Жан Кретьєн. Тоді ж було підписано 7 канадсько-українських міжурядових документів. У листопаді 1999 р. підписано угоду про співпрацю в галузі запуску комерційних супутників.

У грудні 2001 р. глави зовнішньополітичних відомств Канади і України підписали Спільну декларацію про подальший розвиток особливого партнерства між обома країнами, яка дала змогу здійснювати економічну й науково-технічну співпрацю на якісно новому рівні.