
- •Тема 1. Зовнішня політика Великої Британії у 1945-1970-х рр. (2 год.)
- •Тема 2 Зовнішня політика Франції у 1945-1970-х рр.
- •Тема 3. Зовнішньополітична стратегія фрн у 1949-1989 рр. Та її реалізація (2 год.)
- •Тема 4. Зовнішньополітична стратегія ндр у 1949-1989 рр. Та її реалізація
- •Тема 5. Зовнішня політика Італії другій половині хх – на початку ххі ст. (2 год.)
- •2. Італія та югославська криза
- •3. Італія - Євросоюз
- •4. Середземноморська політика італійських урядів
- •6. Італо-російські відносини
- •Тема 1. Австрія у другій половині хх – на поч. Ххі ст. (3 год.).
- •Тема 2 Зовнішньополітична стратегія Швеції а її реалізація у др. Пол. Хх - на початку ххі ст.
- •Тема 3. Зовнішня політика Іспанії другій половині хх – на початку ххі ст. (2 год.)
- •Тема 4. Зовнішня політика Португалії у другій половині хх – на поч. Ххі ст.(2 год.)
- •Тема 5. Особливості зовнішньополітичної стратегії країн Північно-Західної Європи. (2 год.)
- •Тема 6. Ірландія у другій половині хх – на поч. Ххі ст.: особливості історичного розвитку(2 год.)
- •Тема 3. Інтеграційні процеси на Американському континенті у другій половині хх – на поч. Ххі ст. (2 год.)
- •Тема 5. Зовнішня політика Мексики другій половині хх – на початку ххі ст. (1 год.)
Тема 4. Зовнішня політика Португалії у другій половині хх – на поч. Ххі ст.(2 год.)
Португалия с давних пор имела особенно тесные отношения с Англией. Эта традиция берет начало с торгового договора, подписанного в 1373. В 1386 обе страны подписали в Виндзоре договор о взаимном сотрудничестве, а тесные экономические связи были закреплены Метуэнским договором 1703. Британская поддержка помогла Португалии отстаивать свою независимость после 1640 и сохранить значительную часть своей заморской империи. Однако этот старинный союз не повлиял на португальскую политику нейтралитета во Второй мировой войне, хотя Великобритании и США были предоставлены базы на Азорских о-вах. Впоследствии американская военно-воздушная база в Лажише перешла в распоряжение НАТО, к которой Португалия присоединилась в 1949. Из-за вето СССР в Совете безопасности ООН Португалию не принимали в эту организацию вплоть до 1955. С 1960 по 1986 Португалия состояла членом Европейской ассоциации свободной торговли (ЕАСТ). Португальские колонии в 1970 занимали площадь свыше 2 млн. кв. км. Самыми большими из них были Ангола и Мозамбик в Африке. В Азии Португалия владела колониями Макао на юго-востоке Китая и Восточный Тимор в Малайском архипелаге. В 1974–1975 все африканские колонии стали независимыми. После ликвидации португальской колониальной системы в Африке были восстановлены отношения с СССР, странами Восточной Европы и многими странами Африки и Азии. Отношения с Индонезией обострились после того, как она в 1975 оккупировала Восточный Тимор и стали известны факты жестокого обращения с жителями этой бывшей португальской колонии. В 1999 Индонезия под давлением общественности вывела свои войска из Восточного Тимора. В соответствии с соглашением 1987, управление португальской колонией Аомынь (Макао) должно было перейти к Китаю в декабре 1999. В конце 1970-х годов укрепились связи Португалии с НАТО. 1 января 1986 Португалия вошла в состав Европейского сообщества (ЕС). Португалия входит в союз португалоязычных стран, который включает также Бразилию и бывшие португальские колонии – Анголу, Мозамбик, Гвинею-Бисау, Сан-Томе и Принсипи, Кабо-Верде.
Тема 5. Особливості зовнішньополітичної стратегії країн Північно-Західної Європи. (2 год.)
Северо-Западный регион – это два субрегиона или историко-территориальные общности: Британия, объединяющая Англию, Шотландию, Ирландию, и Северная Европа – Скандинавские страны и Финляндия. Кроме расположенных на Скандинавском полуострове Швеции и Норвегии, согласно историко-культурной традиции, в Скандинавские страны включают также Данию, занимающую Ютландский полуостров и прилегающие острова, а также остров Исландию. Не только входящие в Северо-Западную Европу два субрегиона, но и составлявшие их 8 стран были в значительной мере исторически самостоятельны; вместе с тем они имели много общих черт.
Існує кілька визначень терміна «Західна Європа». Перше характеризує Західну Європу як географічну одиницю, тобто регіон, що лежить на заході Європи. Інше визначення сформувалось під час «холодної війни» і використовувалось для характеристики некомуністичних країн Європи, які перебували в союзних відносинах зі Сполученими Штатами Америки. З цією метою в 1948 році був створений Західноєвропейський Союз, як спільна угода про оборону серед країн Західної Європи під час «холодної війни». Після завершення Другої світової війни країни Західної Європи уникнули радянської окупації (за винятком східної частини Австрії та східної Німеччини), стали переважно членами НАТО та Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), яке пізніше трансформувалось у Європейський Союз. Як результат, країни, що географічно розташовані в Центральній та Східній Європі, але не перебували під Радянським впливом, входили до Західної Європи. А така країна, як Східна Німеччина (хоч географічно і входила до Західної Європи), належала до Східної Європи.
Крім того, існує визначення поняття Західна Європа як регіону ООН. Підрозділ статистики Організації Об’єднаних Націй зараховує до складу Західної Європи такі дев’ять країн: Австрія, Бельгія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, ФРН, Франція, Швейцарія. гляду в посібнику, за винятком Ліхтенштейну.
Майже всі країни Західної Європи – суверенні держави. Тільки Гібралтар колоніально залежний від Великобританії, а Андорра перебуває під протекторатом Франції та Іспанії. За формою
правління трапляються республіки та монархії.
Усі країни Західної Європи є економічно-розвинутими державами з високими доходами, розвинутою демократією, змішаною економікою, яка поєднує досягнення вільного ринку з принципами «Держави загального достатку». Більшість країн цього регіону є членами НАТО і Європейського Союзу.
Під час холодної війни виникли нові визначення кордонів світів. Земля була поділена на три світи. Перший світ складався з країн-членів НАТО та інших країн – не членів альянсу, які групувалися довкола США. Другий Світ – це був Східний блок у сфері впливу СРСР. Третій світ складався з країн, які залишалися поза
цими блоками, наприклад, Індія, Югославія, певний час Китай.
Залишалися такі країни, як Швейцарія, Швеція, Ірландія, які не належали до жодної групи за таким визначенням і які обрали бути нейтральними. Фінляндія була, швидше, у радянській сфері впливу, але залишалася нейтральною. У 1995 р. Австрія знову стала незалежною республікою на умовах нейтралітету, але як країна, яка лежала на заході від «Залізної завіси» і перебувала у сфері впливу США. Туреччина ж була членом НАТО, але не розглядалася як частина Першого або Західного світу. Іспанія не приєднувалася до НАТО до 1982 р. і зробила це лише після смерті диктатора Франко. Тоді визначення «Західний світ» стало синонімом Першого світу, що включало згадані західноєвропейські країни, за винятком Туреччини.
У контексті європейської інтеграції зустрічаємо також поняття «Європейський дім». У наш час ця ідея переводиться у площину практичної політики, спрямованої на подолання не тільки воєнно-політичного, а й психологічного розколу Європи, відновлення і розвитку багатовікових духовних і матеріальних зв’язків наро-
дів Європи з урахуванням традицій гуманізму, поваги прав людини, демократії. Ідея Європейського дому передбачає Європу як єдиний політико-правовий і економічний простір, у якому існує союз держав із спільними інститутами, що мають підтримувати воєнну й екологічну безпеку і гарантувати високий рівень взаємодії в економічній, науковій і культурній галузях.
КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ
Данія, Норвегія, Швеція — королівства, Фінляндія - республіка. У країн Північної Європи - багато спільного Однак Друга світова війна роз'єднала їх, і вони опинилися в різних таборах. Данія та Норвегія в числі перших стали об'єктами німецької агресії та окупації, Фінляндія у війні виступила на боці фашистської Німеччини, Швеції вдалося зберегти свій традиційний нейтралітет. Вибір долі в період війни для трьох перших країн не був самостійним. У світовій війні великих держав Північна Європа стала ареною військових змагань та політичних ігор.
За роки війни Данія втратила 5 тис. чол., а її збитки склали 8 млрд. крон Втрати Норвегії виявилися ще більшими — 10 тис чол. і 21 млрд. крон. У Фінляндії, змушеної воювати на боці фашистської Німеччини (Радянський Союз, який розв'язав у 1939 р. війну з метою поглинути Фінляндію, Тим самим штовхнув її на військовий союз із Третім рейхом), промислове виробництво за роки війни скоротилося на 17 %, а сільськогосподарське - на всі ЗО %. Водночас Швеція вигідно торгувала з воюючими сторонами Кожен третій німецький танк був виготовлений із шведської залізної руди.
Політичний та економічний розвиток у перші повоєнні роки
Загальне післявоєнне полівіння європейського політичного клімату охопило і країни Північної Європи. Тут лівоцентристські сили на чолі з соціал-демократами не тільки прийшли до влади, а й на тривалий час утвердилися в керівництві північносвропейських держав, що дало їм можливість визначати політичні та соціальні процеси, пов'язані з утвердженням і розвитком демократії, як основного принципу соціального, політичного та правового розвитку.
Першочерговим завданням для Данії, Норвегії та Фінляндії після війни була відбудова народного господарства, для Швеції — зберегти економічні темпи періоду кон'юнктури за часів війни. Економічному розвиткові Данії та Норвегії сприяв "план Маршалла", до якого вони приєдналися в 1948 р. Атлантична солідарність привела ці країни в 1949 р. до НАТО. Шведський уряд, вірний принципові нейтралітету, якого Швеція дотримується уже близько 180 років, заявив, що він здійснюватиме політику "вільну від союзів", проте "план Маршалла" прийняв, справедливо убачаючи в ньому могутній фінансовий та технологічний важіль прискорення економічного розвитку. Фінляндія, північна сусідка Радянського Союзу, змушена нести тягар поразок у війнах з СРСР, пішла по лінії "Паасіківі—Кекконена" (президенти Фінляндії: Ю. К. Паасіківі, 1948—1956 pp., У. К. Кекконен, 1956—1982 pp.), лінії відособлення капіталістичної Фінляндії від демократичного Заходу і зближення з СРСР в обмін на залишення за нею права на суспільний вибір та незалежність. Для радянського керівництва "добросусідські відносини" з Фінляндією стали в ідеологічній війні із Заходом еталоном пропаганди мирного співіснування країн з різними системами, прикладом політики "фінляндизації", тобто визнання Заходом легітимності внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, навіть деякого підігравання їй. Лінія "Паасіківі—Кекконена" дістала практичне втілення в радянсько-фінляндському договорі про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу (підписаний у 1948 p.), що містив ряд негативних моментів для Фінляндії (вона не могла прийняти "план Маршалла", стати членом НАТО тощо). Натомість Фінляндія здобула величезний радянський ринок, на якому високоякісні товари фінських фірм не мали конкурентів. Водночас Фінляндія дістала можливість купувати дешеву радянську сировину та енергоносії і сповна використала переваги ринкової економіки для швидкого господарського розвитку. Внаслідок цього капіталістична Фінляндія невдовзі стала процвітаючою країною, набагато випередивши прибалтійські радянські союзні республіки, які до війни були економічно більш розвинуті. До того ж СРСР зменшив, а відтак зовсім анулював репарації з Фінляндії.