БЛОК І

Тема 1. Зовнішня політика Великої Британії у 1945-1970-х рр. (2 год.)

Зовнішня політика лейбористського уряду. Розпад Британської колоніальної імперії. Діяльність лейбористського уряду на міжнародній арені дещо контрастувала з його внутрішнім курсом. Великобританія відчутно втрачає свої економічні зв'язки з СРСР: у сім разів скоротилася її торгівля з недавнім союзником у другій світовій війні. 1947 року припинила в одно-сторонньому порядку переговори з Москвою про продовження англо-ра-дянського договору від 1942 року.

Саме в роки лейбористського правління Великобританія перетворила-ся в послідовного і активного учасника Паризької мирної конференції, "хо-лодної війни", розколу Німеччини і першої берлінської кризи, плану Мар-шалла, створення НАТО. Прямим наслідком другої світової війни став роз-пад Британської імперії, як і інших світових колоніальних імперій. Прагну-чи закріпити свій вплив, лейбористи виявилися далекоглядними політиками стосовно колоній, оскільки усвідомили, що старими методами попередити розпад імперії неможливо. Вони зініціювали політику неоколоніалізму, взя-лися за перетворення імперії у співдружність, яка існує і сьогодні, таким чином зберегли економічні, політичні та військові зв'язки зі своїми колишн-іми колоніями, стерлінговий блок. Так, з 1947 року в офіційних документах лейбористського уряду назву "Британська імперія" замінено терміном "Бри-танська співдружність націй", а замість визначення "домініон" застосовано термін '""член співдружності". В квітні 1949 року конференція прем'єр-міністрів країн Співдружності скасувала статтю Вестмінстерського статуту 1931 року про вірність "короні" і визнала англійського монарха "символом вільної асоціації націй". Упродовж 1946-1951 років було надано незалежність Іорданії, Індії, Цейлону, Бірмі та іншим азіатським і африканським колоні-ям. Трансформація Британської колоніальної імперії у Співдружність трива-ла і в наступні роки.

В лютому 1950 року К.Еттлі оголосив дострокові парламентські вибо-ри, прагнучи попередити негативні наслідки девальвації фунта стерлінгів та прийняття нового військового бюджету, пов'язаного з корейською війною. На виборах лейбористська партія втратила 78 мандатів, а, отже, абсолютну

перевагу у парламенті, консерватори ж отримали 83 нових мандати. Лейбо-ристи стали заручниками консерваторів. До цього додалися суперечки в са-мому лейбористському уряді з приводу нового військового бюджету. Уряд поділився на дві групи, що спричинило нові дострокові парламентські вибо-ри в жовтні 1951 року

У другій половині 1960-х років загострилася у Великобританії оль-стерська проблема. Виникла вона у жовтні 1968 року, коли сталися зіткнення громад католиків і протестантів у Белфасті, головному місті Північної Ірландії (Ольстері). Католики-ірландці виступили за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, натомість протестанти-англійщ. які поселилися тут ще в часи О.Кромвеля, наполягали на необхідності нерозривних зв'язків цього регіо-ну з Великобританією. Слід зауважити, що ольстерська проблема має не тільки національний, але й релігійний та соціальний характер. Ірландці-ка-толики (35 відсотків населення Ольстеру) були найбільш дискримінованою верствою у політичному і соціальному плані. 1967 року вони створили

Іівнічноірландську асоціацію борців за громадянські права, яка восени на ступного року організувала масові демонстрації. Проти демонстрантів було кинуто загони поліції; постраждало 77 осіб. Нова таємна воєнізована орган ізація - Ірландська революційна армія (ІРА) відповіла на поліцейські акції, спрямовані проти співвітчизників, терором. Лейбористський уряд в серпні 1969 року увів в Ольстер в підрозділи регулярної армії, що започаткувало довготривалу й трагічну ольстерську кризу.

Зовнішньополітична діяльність Г.Вільсона, орієнтована на повернення Великобританії репутації "сильної держави" та відновлення її попередньої ролі на міжнародній арені, мала очевидне зідеологізоване спрямування. У передвиборному маніфесті лейбористи проголосили боротьбу за мир, загаль-не роззброєння, мирне розв'язання міжнародних конфліктів, співпрацю між Заходом і Сходом, зміцнення Британської Співдружності націй як альтерна-тиви вступу Англії до СЕС.

Разом з тим Г.Вільсон заявив про "особливі відносини" з США, відвідав 1965 року Сполучені Штати, підтримав їхню участь у війні у В'єтнамі та заходи, спрямовані на переозброєння.

Позитивні зрушення намітилися в англо-радянських відносинах. Уп-родовж 1964-1970 років почастішали двосторонні контакти державних та політичних діячів обоїх країн, розширилися торговельні, науково-технічні, культурні та інші зв'язки, було підписано низку важливих документів. У 1965 році відбувся візит міністра закордонних справ СРСР А.А.Громика в Анг-лію, Майкла Стюарта - до СРСР. 1966 року сталася помітна подія в англо-радянських взаєминах: офіційний візит прем'єр-міністра Великобританії Г.Вільсона до Москви, його зустріч з тодішніми керівниками Радянського Союзу; аналогічна 1976 року- офіційний візит Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна до Великобританії. В цьому ж році підписано угоду про вста-новлення прямого телефонного зв'язку між Кремлем та резиденцією прем'єр-міністра Великобританії.

1968 року відбувся новий триденний офіційний візит до СРСР прем'єр-міністра Великобританії Г.Вільсона. Найпотужніше розвивалося торгово-економічне та культурно-технічне співробітництво. Цьому сприяло те, що Великобританія послабила і усунула деякі перепони, які гальмували розви-ток обопільної торгівлі. Зокрема, на СРСР були поширені кредитні умови торгівлі, які Англія надавала іншим своїм торговельним партнерам. Загалом протягом 1964-1970 років обсяг англо-радянської торгівлі зріс більше ніж у 2 рази і склав 1970 року 641 млн. крб. Таким чином, Великобританія посіла перше місце серед капіталістичних країн у торгівлі з СРСР. Щоправда, після 1968 року, тобто придушення "празької весни" у ЧССР, англо-радянська співпраця загальмувалася.