1.3. Особливості учнів початкових класів та вимоги до їх мовлення

Молодший шкільний вік - період виховання, накопичення знань. Успішному виконанню цієї важливої функції сприяють характерні особливості дітей цього віку: довірливе підпорядкування авторитету, підвищена сприйнятливість, уважність, наївно ігрове відношення до багато чого з того, з чим вони стикаються. Так характеризує цей вік Н.С. Лейтес [40, c.4].

Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтенсивно, але нерівномірно. Сприйняття є свіжим, широким і гострим, але мало диференційованим. Діти цього віку не вміють проводити цілеспрямований аналіз спостережуваного, не вміють виділяти головне, істотного в сприйнятому, для їх сприйняття характерна яскрава емоційність. Однак поступово сприйняття стає більш керованим, воно звільняється від впливу безпосередньої діяльності, з якою раніше було нерозривно пов'язано, переважає організоване спостереження.

Молодші школярі виконують вимоги вчителя, не вступають з ним у суперечки. Вони довірливо сприймають оцінки і повчання вчителя, наслідують йому в манері міркувати, в інтонаціях.

Слухняність молодших школярів проявляється як у поведінці, так і в самому процесі навчання. Такі психічні особливості, як довірливість, старанність є передумовами для успішного навчання і виховання. У цьому віці діти з готовністю та інтересом опановують нові знання, вміння та навички. Поки вони тільки вбирають знання. І цьому дуже сприяє підвищена сприйнятливість і вразливість молодшого школяра.

Дуже важливою особливістю є наслідування дорослих, своїх однолітків, героїв книг і кінофільмів. Ця якість допомагає дітям у навчанні і сприяє швидкому оволодінню вміннями і навичками навчальної роботи, вміннями планувати, організовувати і здійснювати різні види роботи. Всьому цьому їх треба наполегливо і терпляче вчити [31, c.9].

Таким чином, молодший шкільний вік є сензитивним періодом в оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками і дуже сприятливим періодом в мовленнєвому розвитку дитини.

У ранньому дитинстві виникають потреби спілкування, які задовольняються за допомогою найпростіших засобів мови: гуління, белькотіння, а у віці близько року з'являються перші слова. З самого початку мова виникає як соціальне явище, як засіб спілкування. Дещо пізніше мова стане також засобом пізнання навколишнього світу, планування дій. Розвиваючись, дитина користується все більш складними мовними одиницями. Збагачується словник, засвоюється фразеологія, дитина опановує закономірності словотворення, словозміни і словосполучення, різноманітні синтаксичні конструкції. Ці засоби мови вона використовує для передачі своїх знань, для спілкування з оточуючими людьми в процесі діяльності.

Мовленнєва діяльність – процес словесного спілкування з метою передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду, встановлення комунікації, планування своїх дій. Висловлювання молодших школярів вільні, безпосередні. Часто це проста мова: мова-повторення, мова-називання, переважає стисла, мимовільна (діалогічна) мова. Шкільний курс сприяє формуванню довільної, розгорнутої мови [26, c.104].

Потрібно ставити перед учням завдання навчитися давати повні і розгорнуті відповіді на питання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими реченнями, зв'язно переказувати великий за обсягом матеріал. У процесі навчальної діяльності учні повинні оволодіти довільним, активним, монологічним мовленням.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається розвиток всіх сторін мовлення: фонетичної, граматичної, лексичної. Першокласники практично володіють усіма фонемами, але фонетичній стороні треба приділити велику увагу, тому що навчання читання та письма вимагає добре розвиненого фонематичного слуху, тобто вміння сприймати, правильно розрізняти всі фонеми, навчитися аналізувати їх, виділяти кожен звук із слова, виділені звуки поєднувати в слова. Протягом молодшого шкільного віку йде розвиток і граматичної сторони мови. Дитина приходить до школи, практично володіючи граматичною будовою рідної мови. Розвитку граматичного ладу мови сприяє нова форма мовної діяльності - письмова мова. Необхідність бути зрозумілим у письмовому викладі змушує учня граматично правильно будувати своє мовлення[53, c.174].

Мовна діяльність вимагає не тільки механічного відтворення відомих випадків застосування слів, а й творчого оперування словами, розуміння і використання їх у нових ситуаціях, у нових значеннях. Тому успішність оволодіння учнями лексикою визначається і кількістю запам'ятованих слів, і можливістю широко і адекватно користуватися ними.

Мова засвоюється дитиною стихійно, в спілкуванні, в процесі мовленнєвої діяльності. Але цього недостатньо. Стихійно засвоєна мова примітивна і не завжди правильна.

Засвоєння літературної мови - норма, вміння відрізняти літературну, правильну мову від нелітературної, від просторіччя, діалектів, жаргонів.

Сучасна програма пред'являє високі вимоги до мовного розвитку школярів. Перша вимога – це змістовність. Учитель допомагає молодшим школярам підготувати матеріал, відібрати його у відповідності з чітко вираженою темою.

Розповідь чи твір повинні бути побудовані на добре відомих учневі фактах, на його спостереженнях, життєвому досвіді, на відомостях, почерпнутих з книг, картин. Користуються успіхом у початкових класах також твори на основі творчої уяви. У тих випадках, коли учням задається твір без достатньої підготовки його змісту, тексти виявляються бідними, розпливчастими. Друга вимога – логічність: послідовність, обґрунтованість викладу, відсутність пропусків і повторень, відсутність зайвого, наявність висновків, що випливають зі змісту. Логічно правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, але й завершити висловлювання. Третя вимога - точність мовлення – передбачає вміння говорити чи писати не просто передаючи факти, почуття в відповідності з дійсністю, але і вибрати для цієї мети найкращі мовні засоби. Точність вимагає багатства мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних випадках різні слова, найбільш відповідні до змісту.

Звідси випливає четверта вимога – багатство мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних ситуаціях різні синоніми, що найкращим чином передають зміст.

П'ята вимога - ясність мовлення, тобто її доступність слухачеві і читачеві, її орієнтованість на сприйняття адресатом. Мовленню шкодить надмірна заплутаність, ускладненість; не рекомендується перевантажувати мовлення цитатами, термінами. Мова повинна бути комунікативно-доцільною в залежності від ситуації, від мети висловлювання, від умов обміну інформацією.

Мовлення лише тоді впливає на слухача, коли воно виразне (шостa вимога).

Виразність мовлення – це вміння яскраво, переконливо, стисло передати думку, це здатність впливати на людей інтонацією, добором фактів, побудовою фрази, вибором слів, загальним настроєм. І виразність, і ясність мови припускає її чистоту, тобто відсутність зайвих слів (слів-паразитів: ну, значить, розумієш, так би мовити), грубих просторічних слів і виразів, непотрібних іноземних слів.

Особливо велике значення має правильність мовлення (сьома вимога) – її відповідність літературній нормі [54, c.81-82].

Правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, а й закінчити, завершити висловлювання.

Чимале значення для правильності мовлення має вибір слів, логіка висловлювання.

Без потреби висловити свої прагнення, почуття, думки не заговорили б ні маленька дитина, ані людство в своєму історичному розвитку. Отже, методичною умовою розвитку мовлення учнів є створення ситуацій, що викликають у школярів потребу висловлювань.

Особливо велике значення має правильність мови, тобто відповідність літературної норми [46, c.68].

Отже, перераховані вимоги тісно пов'язані між собою і в системі шкільної роботи виступають в комплексі. Прагнення до їх дотримання розвиває в школярів уміння удосконалювати культуру мовлення – виявляти і виправляти недоліки своїх усних і письмових висловлювань.