Валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу, є такі:

– надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за гарантіями, поруками та заставою;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом;

– операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за факторингом;

– здійснення прямих інвестицій в Україну;

– здійснення резидентами прямих інвестицій за межі України;

– здійснення портфельних інвестицій в Україну;

– здійснення резидентами портфельних інвестицій за межі України;

– виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій і розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів;

– операції з цінними паперами;

– розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках;

– операції, пов’язані з експортом та імпортом продукції, робіт і послуг, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають відстрочення платежу на строк, що перевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит);

– міжнародні перекази за угодами, пов’язаними з накопиченням пенсійних активів;

– інші валютні операції, які не є поточними.

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції) належать:

– купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

– продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

– зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

– купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

– конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

– прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

13.2. Здійснення основних видів операцій банків з купівлі-продажу іноземної валюти

Поточні конверсійні операції. Найбільш традиційними конверсійни-ми операціями є поточні операції. При укладанні угоди цього виду обов’язково враховуються робочі дні у країнах валют, з якими укладаються угоди, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, то термін поставки валюти збільшується на один день. Угоди «спот» можуть укладатись за телефоном, факсом або безпосередньо на валютній біржі, а розрахунки здійснюються банківськими переказами електронною поштою. Дводенний термін переказування валют за укладеною угодою раніше обумовлювався труднощами здійснення його у коротший термін. Однак значне поширення засобів зв’язку (SWIFT – Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications – Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій, членом якої є Національний банк та провідні банки України), систем електронних міжбанківських перерахунків (ЧІПС у США, ЧЕПС у Великобританії, СЕП в Україні) та комп’ютерної обробки операцій дає змогу сьогодні значно пришвидшити переказування валюти. Про це свідчить виникнення таких операцій, як розміщення одноденних депозитів (overnight) або валютних операцій з розрахунками today («сьогодні на сьогодні») та tomorrow («сьогодні на завтра»).

Водночас традиційно базовою валютною операцією залишається угода спот і базовим курсом – курс спот. Саме на базі курсів спот розраховуються інші курси угод на валютному ринку – крос-курси, курси форвардних і ф’ючерсних угод та ін. І хоч їхньою основою можуть бути курси провідних валютних бірж, зокрема франкфуртської, та лондонського фінансового ринку, але на практиці валютні курси безпосередньо визначаються маркет-мейкерами – фінансовими установами (як правило, банками), які постійно здійснюють котирування курсів і укладають угоди на купівлю-продаж іноземних валют.

Форвардні валютні операції. Серед строкових конверсійних операцій комерційних банків одним з найпоширеніших різновидів є форвардні угоди (forward contract), які дають змогу обмінну валютну операцію на даний момент часу з постачанням валюти у майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди.

Основа будь-якої форвардної угоди – це договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди.

У сучасній практиці форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни таких угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 і 12 місяців (прямі дати). Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати – short dates (до одного місяця) і ламані дати – broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Характерними рисами форвардних валютних операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови такого контракту не є чітко формалізованими і визначаються сторонами доволі довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку.

Порівнюючи форвардні угоди з іншими строковими операціями, потрібно наголосити, що вони є твердими, тобто обов’язковими для виконання (на відміну від ф’ючерсів та опціонів) і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільшого поширення використання таких угод набуло у страхуванні незабезпечених відкритих валютних позицій, але у світовій практиці вони часто застосовуються банками зі спекулятивною метою.

Специфіка форвардного ринку пов’язана з тим, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні банківські дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятитисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи), й на практиці здійснюється котирування не курсів, а відповідних різниць. Ці пункти безпосередньо залежать від різниці між процентними ставками, що виплачуються у відповідних валютах за депозитами. Таку різницю економісти також називають процентним диференціалом.

Серед валютних дилерів існує точка зору, згідно з якою форвардний курс відображає сподівання учасників ринку щодо майбутнього курсу і є індикатором значення курсу спот через визначений проміжок часу. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди й складається з поточного курсу (спот-курсу) та форвардної маржі, яка може бути у вигляді премії або знижки (дисконту).

Якщо ж форвардний курс валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, то він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту).

Валютні ф’ючерси (futures) – це угоди, які передбачають зобов’язання на продаж чи купівлю стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (в майбутньому) за курсом, обумовленим при укладанні угоди. У стандартних контрактах регламентуються усі умови: сума, строк, гарантійний депозит, метод розрахунку. Для ф’ючерсних угод характерними є гарантійні депозити на випадок невиконання продавцями і покупцями своїх зобов’язань, тобто учасники відкривають валютні позиції. До ключових особливостей сучасного валютного ф’ючерсного ринку можна зарахувати:

• високий ступінь стандартизації контрактів;

• обмежене коло валют, що обмінюються одна на одну;

• високу ліквідність контрактів;

• надійність укладених угод;

• можливість з незначними початковими витратами оперувати значними сумами.

Однією з головних рис, які роблять привабливими ф’ючерсні угоди, є те, що, здійснюючи торгівлю контрактами, учасники ринку не повинні вносити в забезпечення виконання всю суму, на яку вони відкриваються, а лише незначну її частину, яку називають початковою маржею (initial margin). Оцінка ефективності ф’ючерсної угоди визначається маржею, що уточнюється після робочого сеансу для кожної угоди: продавець валютного ф’ючерсу виграє, якщо при настанні строку угоди він продає дорожче (С) від котирувального курсу (Ст) на день її виконання, і зазнає збитків, якщо курс дня укладання угоди нижчий від курсу дня її виконання. За кожною відкритою угодою, навіть якщо її учасник не здійснював операцій на поточному робочому сеансі, нараховується варіаційна маржа (variation margin) – сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку. Хоча форвардні та ф’ючерсні валютні контракти дуже подібні між собою, вони мають ряд суттєвих відмінностей (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Порівняльна характеристика ф’ючерсного і форвардного ринків

Ринки ф’ючерсних контрактів мають дві основні переваги: управління ризиками шляхом хеджування та «прозорість» цін. Хеджери використовують ф’ючерсні контракти для перекладання небажаного для них цінового ризику на інших, переважно спекулянтів, які беруть на себе цей ризик з метою отримання прибутку. «Прозорість» цін – здатність ринку виявляти істинні рівноважні ціни – пов’язана зі здійсненням централізованої торгівлі, де інформація про попит та пропозицію доступна всім учасникам ринку, які діють на основі цієї інформації і таким чином сприяють досягненню рівноважних курсів.

Одним з відносно нових різновидів строкових валютних операцій є валютні опціони.

Валютні опціони (від лат. optio, optionis – «вибір») – це угоди, які за умови оплати встановленої комісії (премії) надають одній зі сторін право вибору (але не зобов’язання) або купити (угода «кол» – call-опціон покупця), або продати (угода «пут» – put-опціон продавця) певну кількість визначеної валюти за курсом (ціною «страйк», або ціною виконання опціону), встановленим при укладенні угоди до закінчення обумовленого строку (в будь-який день – американський опціон; на визначену дату раз на місяць – європейський опціон). При цьому, незважаючи на те, що опціон укладається на певну суму іноземної валюти, він може не передбачати реального її постачання. Такий опціон називають розрахунковим.

Виокремлюючи специфіку цих операцій, можна звернути увагу, перш за все, на те, що, наприклад, на відміну від іншого виду строкової угоди – «форварда», опціонний контракт не є обов’язковим до виконання, його власник може вибирати один з трьох варіантів дій: виконати опціонний контракт, залишити контракт без виконання або продати його іншій особі до настання строку опціону. Завдяки можливості маневрувати в умовах зміни валютного курсу опціонний контракт може бути придбаний як з метою отримання доходу при русі обмінного курсу в сприятливому напрямку понад ціну страйк, так і з метою страхування від валютного ризику при несприятливому рухові обмінного курсу.

Дохідність опціонних угод можна визначити за такою методикою.

Так, дохід від опціону на купівлю можна подати як різницю між вартістю валюти за курсом спот на момент виконання контракту і вартістю валюти за опціонним курсом при купівлі валюти, тобто за ціною страйк, з вирахуванням вартості премії, оплаченої при укладенні опціонного контракту.

Угода на умовах опціону містить доволі значний ризик для банків, тому вони встановлюють менш вигідний курс для клієнтів, а опціонні угоди вигідні лише при курсових коливаннях, що перевищують розмір комісії. У зв’язку з цим у світовій практиці опціонні угоди з валютою поступаються іншим валютним операціям за обсягом здійснення, кількістю банків-учасників і асортиментом валют. Переважно валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику. З цією метою використовується операція стредл – поєднання кол-опціону і пут-опціону на одну й ту саму валюту з однаковим курсом і строком виконання. Отже, до основних недоліків валютних опціонів можна зарахувати їхню вартість, необхідність попередньої оплати, а також недостатність обігу позабіржових опціонів. Порівняльну оцінку форвардних, ф’ючерсних, опціонних та своп-контрактів подано у табл. 13.2.

Валютний арбітраж. Ще однією важливою групою банківських операцій на валютному ринку є арбітражні операції. У своєму історичному значенні валютний арбітраж є валютною операцією, що поєднує купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контругоди з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий арбітраж). . Відмінність арбітражних операцій від валютних «свопів» полягає у тому, що останні передбачають поєднання купівлі-продажу валют на умовах негайної поставки з одночасною строковою операцією. Водночас арбітражні операції передбачають укладення відносно самостійних угод купівлі-продажу валют з метою отримання прибутку.

Валютний арбітраж часто пов’язаний з операціями на ринку позичкових капіталів. У даному разі метою власника валютних коштів є одержання вищого прибутку, ніж банк міг би отримати, вкладаючи їх безпосередньо без обміну на іншу валюту.

Таблиця 13.2