Тема 13 основи здійснення банками операцій в іноземній валюті

13.1. Поняття та класифікація валютних операцій банків

Валютні операції – це будь-які операції торговельного, кредитного чи розрахункового характеру, пов’язані з використанням іноземної валюти і платіжно-кредитних інструментів, виражених в іноземній валюті.

Найбільш поширеними класифікаційними ознаками валютних операцій є такі (рис. 13.1):

Рис. 13.1. Критерії класифікації валютних операцій.

􀂃 термін здійснення платежу (касові, строкові);

􀂃 механізм здійснення операцій (спот, форвард, ф’ючерс, опціон);

􀂃 цільове призначення (операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками; операції з метою страхування від валютного ризику; операції з метою одержання прибутку);

􀂃 форма здійснення (безготівкові, готівкові);

􀂃 масштаби операцій (гуртові, роздрібні).

Враховуючи різні підходи до класифікації валютних операцій та широкий спектр останніх, який існує на сьогодні, до їхнього поділу слід підходити системно і комплексно. Зокрема, потрібно насамперед враховувати економічний зміст та мету проведення операції. Таким чином, усі валютні операції можна умовно поділити на дві категорії:

􀂾 основні;

􀂾 допоміжні.

Основні валютні операції містять найбільший інтерес як для комерційних банків, так і для їхніх клієнтів, оскільки саме вони дають змогу отримати прибуток, хеджувати ризик, диверсифікувати активи та пасиви, погасити свої зобов’язання перед контрагентами й ін. До них можна зарахувати:

􀂃 конверсійні операції;

􀂃 операції, пов’язані з переміщенням валютних капіталів;

􀂃 операції з організації міжнародних розрахунків.

Допоміжні валютні операції покликані передусім забезпечити своєчасне та якісне виконання основних, а також сприяти розширенню асортименту банківських послуг і створити належні умови для організації функціонування банку на національному та міжнародному валютних ринках. До таких операцій належать:

􀂃 відкриття і ведення валютних рахунків клієнтів;

􀂃 встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

􀂃 неторговельні операції.

Найбільш типовими валютними операціями вважають конверсійні операції, різноманітність яких на сьогодні є дуже широкою.

Конверсійні операції охоплюють широке коло банківських операцій і за своєю сутністю є угодами агентів валютного ринку з обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату. Щодо конверсійних операцій в англійській мові вживається стійкий термін «Foreign Exchange Operations» (FOREX). Основною класифікаційною ознакою при поділі цих операцій є термін здійснення платежу з купівлі-продажу валюти. У даному разі конверсійні операції поділяються на дві групи:

􀂃 поточні (касові) конверсійні операції, або операції типу спот;

􀂃 строкові конверсійні операції.

Різниця між цими двома групами конверсійних операцій полягає у даті валютування. Поточні конверсійні операції – це операції з датою валютування не пізніше, ніж на другий робочий день після дня укладання угоди.

Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій часто називають спот-ринком (spot market). Умови розрахунків спот дуже зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного днів зручно здійснювати опрацювання необхідних документів, оформлення платіжних документів та інших умов угоди, учасники касових операцій мають змогу терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, уникнути втрат від зміни валютних курсів (імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат, пов’язаних з підвищенням її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних з падінням її курсу), оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам – ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію, підтримувати мінімально необхідні робочі залишки в іноземних банках на рахунках «ностро» для зменшення залишків в одній валюті та покриття потреб в іншій.

Строкові конверсійні операції – це операції, термін постачання валюти за якими перевищує два робочих дні. Характерною їхньою особливістю є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного періоду (від укладання до оплати) і самі стають об’єктами купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім ф’ючерсні контракти та опціони.

Своєрідним поєднанням вищезгаданих поточних та строкових валютних операцій є угоди «своп». Деякі вчені розглядають їх як різновид форвардних операцій, але детальний аналіз операцій своп доводить, що вони обов’язково містять у собі ознаки як угод спот, так і форвардних операцій.

Валютний «своп» (currency swap) – це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на певний термін на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. На сьогодні у світовій практиці «свопи» є одними з найбільш поширених фінансових інструментів, що використовуються банками і корпораціями для управління своїми активами та пасивами. Так само, як і форвардні угоди, ф’ючерси й опціони, вони дають змогу, по-перше, страхувати ризики, по-друге, отримувати додаткові доходи, беручи на себе ризик, що відповідає очікуваному прибутку.

Комерційні банки виконують на валютному ринку певні функції як його головний інститут. Виходячи з існуючих різновидів операцій з іноземною валютою та враховуючи особливе місце комерційних банків у системі грошово-кредитних відносин у країні, до ключових функцій слід зарахувати такі:

1) посередництво у валютних конверсіях;

2) посередництво у русі валютних капіталів;

3) посередництво у міжнародних розрахунках.

Функція посередництва у валютних конверсіях пов’язана із задоволенням потреб клієнтів банків у купівлі чи продажі тієї чи іншої іноземної валюти. Комерційні банки в даному разі виконують роль посередників, з одного боку, між тими суб’єктами економічних відносин, які мають у своєму розпорядженні певну кількість валютних коштів і бажають їх реалізувати на ринку, а з іншого – економічними суб’єктами, які потребують цих коштів для здійснення своєї комерційної діяльності та задоволення інших потреб. Позитивним ефектом від реалізації цієї функції є забезпечення стабільної діяльності суб’єктів зовнішньоекономічних відносин, врівноваження попиту й пропозиції іноземної валюти, формування ринкового механізму курсоутворення, а також сприяння інтеграції у міжнародне фінансове середовище.

Функція посередництва у русі валютних капіталів полягає у тому, що комерційні банки акумулюють тимчасово вільні валютні кошти тих суб’єктів, які мають їх у надлишку, та передають їх у тимчасове користування (на кредитній основі) іншим економічним суб’єктам, що відчувають потребу в додаткових валютних капіталах. У результаті виконання цієї функції на національному грошовому ринку утворюється окремий сегмент – ринок валютних капіталів. Реалізація вказаної функції викликає подвійний позитивний ефект. З одного боку, власники тимчасово вільних валютних коштів отримують зручну і надійну форму їхнього зберігання, здатну приносити дохід, зокрема банківські депозити, а з іншого – позичальники валютних коштів за умови ефективного їхнього використання одержують змогу активізувати свою комерційну діяльність, розширити виробництво, пришвидшити оборот капіталів та ін. До того ж існує й інтернаціональний аспект цієї функції: вона є основою міжнародного руху капіталів і уможливлює його ефективне переміщення між різними країнами.

Функція посередництва у міжнародних розрахунках полягає у здійсненні банками розрахунків між різними суб’єктами зовнішньоекономічних відносин на основі використання різноманітних форм таких розрахунків. Ця функція набуває особливого значення в умовах відкритої економіки, коли швидкість та надійність розрахунків між вітчизняними і закордонними діловими партнерами часто впливають на обсяг та характер комерційних угод. Ефективне виконання цієї функції залежить, з одного боку, від спроможності платників своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання, а з іншого – від здатності банків надійно й оперативно перераховувати кошти закордонним партнерам та забезпечувати чітку дію механізму вибраної форми міжнародних розрахунків.

Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними. Проте не усі банки можуть однаковою мірою брати участь в операціях валютного ринку. Розмір банку, його репутація, рівень розвитку зарубіжної мережі відділень та філій і обсяг здійснюваних через банк міжнародних розрахунків – ці фактори значною мірою визначають його роль на міжнародних валютних ринках. Певну роль відіграють валютні обмеження, що періодично вводяться, стан телекомунікацій у місцях, де розташований банк, а також його політика.

В Україні усі валютні операції законодавчо класифікуються з метою їхнього чіткого нормативно-правового регулювання й організації належного контролю за їхнім здійсненням. Характерним є поділ усіх операцій в іноземній валюті на поточні операції та операції, пов’язані з рухом капіталу.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі:

– розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, встановлені законодавством України для здійснення таких розрахунків;

– розрахунки на території України між резидентами – суб’єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Поточними неторговельними операціями в іноземній валюті є такі:

– перекази з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, включаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров’я, що пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їхніх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;

– виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів;

– оплата витрат, пов’язаних зі смертю громадян (транспортні витрати і витрати на поховання);

– оплата витрат іноземним судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів та інших обов’язкових платежів), витрат іноземних адвокатів;

– оплата зборів (мита) за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти права інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;

– оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування умедичних закладах іншої держави, а також оплата витрат на транспортування хворих;

– оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів та ін.;

– оплата фізичними особами участі у міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;

– оплата витрат фізичних осіб на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

– оплата витрат, пов’язаних з відрядженням за кордон;

– платежі у зв’язку з прийняттям спадщини;

– перерахування на утримання дипломатичних представництв, консульських установ України за кордоном та іноземних держав в Україні, представництв міжнародних й іноземних організацій, представництв іноземних банків та представництв юридичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю;

– перекази з оплати авторських гонорарів, премій, призів й інших виплат за використання об’єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;

– оплата фізичними особами послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;

– оплата фізичними особами продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;

– перерахування фізичними особами в разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

– виконання зобов’язань за укладеними договорами з юридичними особами-нерезидентами щодо відшкодувань витрат, здійснених ними на користь фізичних осіб-резидентів, що тимчасово перебувають за межами України, як оплата праці або інших витрат, пов’язаних з виконанням ними професійних обов’язків;

– на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій.