Тема 5. Гігієнічне нормування фізичних навантажень при заняттях фізичною культурою

Гігієнічно оптимальною величиной фізичних навантажень вважається таке навантаження, яке ще не робить істотного негативного впливу на функціональний стан організму людини.

Основоположний принцип гігієнічного нормування фізичних навантажень школярів при заняттях фізичною культурою — відповідність потужності і об'єму виконуваних фізичних навантажень віково-статевим функціональним можливостям організму, що росте.

Перш за все враховуються статеві і вікові функціональні можливості і особливості школярів, зокрема характер вікового розвитку провідних адаптивних систем організму і окремих фізичних якостей, їх сенситивні періоди.

Основні особливості вікового розвитку фізичних якостей школярів. Рівень розвитку основних фізичних якостей у хлопчиків від 8 до 17 років постійно підвищується, а у дівчаток відбувається нерівномірно, бувають періоди затримки темпу розвитку і навіть їх зниження.

Статеві відмінності фізіологічної адаптації школярів до фізичних навантажень. Дівчатка в порівнянні з однолітками-хлопчиками мають ряд функціональних особливостей, що зводяться до меншої фізичної працездатності унаслідок нижчого рівня розвитку аеробних і анаеробних механізмів енергопродукції.

У дівчаток значно гірше розвинені функціональні системи аеробного енергозабезпечення. При фізичному навантаженні помірної і великої потужності у них це виявляється в менших величинах МПК і фізичній працездатності (PWC170). На всіх вікових етапах розвитку в забезпеченні м'язової енергетики у дівчаток зберігається вища роль окислювальних процесів. У цьому сенсі «жіночий» тип енергозабезпечення ближче до «дитячого». Це одна з біологічних основ відомої більшої порівняно з однолітками-чоловіками фізичної витривалості жінок саме при помірних фізичних навантаженнях.

Коефіцієнт використання кисню у них також на 15% нижче. Найбільші відмінності у величині вказаного показника спостерігаються в 15 років.

Гігієнічне нормування рухової активності школярів

Руховою активністю в гігієні називають суму рухів, що виконуються людиною в процесі життєдіяльності. Рухова активність дітей і підлітків умовно ділиться на три частини, виконувана:

в процесі фізичного виховання і під час навчання;

в процесі суспільної корисної трудової діяльності;

у вільний час.

Ці складові, доповнюючи один одного, забезпечують певний рівень добової рухової активності школярів різних віково-статевих груп.

Вплив рухової активності на здоров'ї школярів. Між добовою руховою активністю і здоров'ям школярів існує тісний взаємозв'язок. Дефіцит руху, або гіпокінезія, викликає багатообразні морфологічні і функціональні зміни організму. Комплекс таких змін відноситься до передпатологічних і патологічних станів. Провідними ознаками гіпокінезії служать порушення механізмів саморегуляції фізіологічних функцій; зниження функціональних можливостей організму; порушення діяльності опорно-рухового апарату; діяльності вегетативних функцій.

Поняттям «гіпокінезія» позначається також обмеження кількості і об'єму рухів, пов'язаних з переміщенням тіла в просторі, обумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності.

Основні причини гіпокінезії у школярів:

• обмеження рухової активності, пов'язані з режимом навчання і перевантаженістю учбової програми;

• відсутність систематичних і достатніх занять фізичними вправами;

• хронічні захворювання і дефекти розвитку, що обмежують рухову активність.

У школярів 6-8 років гіпокінезія спостерігається у кожного другого, серед 9—12-річних вона не відмічена тільки у 30%, нею не страждають тільки 25 % старшокласників.

Надмірна рухова активність позначається терміном «гіперкінезія». Одна з її основних причин — рання спортивна спеціалізація дітей. Для гіперкінезії характерний специфічний комплекс функціональних порушень і змін з

стояння здоров'я: центральної нервової системи і нейрорегуляторного апарату. При цьому відбувається виснаження симпатико-адреналовой системи і зниження загального неспецифічного імунітету організму.

Оздоровчий ефект добової рухової активності школярів перш за все залежить від її сумарної величини, тобто від організації не тільки фізичного виховання, але і всього учбово-виховного процесу, а також організації вільного часу школярем.

Одна з умов формування здоров'я конкретного школяра — звична для нього добова рухова активність, що включає самі різні форми, методи і засоби фізичного виховання у визначених гігієнічно раціональних співвідношеннях. Звичною вважається така рухова активність, яка стійко виявляється в процесі життєдіяльності.

Методи вивчення і оцінки рухової активності. У повсякденному житті школяр виконує різні рухи (ходить, бігає, стрибає, тобто переміщається в просторі), трудові і ігрові рухові дії, що так само супроводжуються різними змінами положення його тіла в просторі.

На ці рухові акти школяр витрачає певні фізичні зусилля, що супроводжуються постійними м'язовими скороченнями різної інтенсивності, при цьому накопичена хімічна енергія, що виділяється в скелетних м'язах, перетвориться в механічну роботу.

У зв'язку з цим самим інформативним і точним методом гігієнічної оцінки як кількісної, так і якісної рухової активності служить визначення величин енергетичних витрат. Найбільш точний, але одночасно і найбільш дорогостоящ — метод непрямої калориметрії, тобто визначення кількості споживаного організмом кисню.

У гігієнічній практиці частіше застосовується розрахунковий спосіб визначення величин енергетичних витрат. Для цього вивчаються такі показники, як:

тривалість за часом (у хвилинах, годиннику або у відсотках по відношенню до тривалості доби) рухового компоненту в добовому бюджеті часу;

число переміщень тіла в просторі (локомоций) за одиницю часу;

сума рухів (локомоций), виражена у величині пройденої за добу відстані (у км.).

Ці показники дозволяють отримати достатньо об'єктивну і надійну інформацію про характер і об'єм рухової активності школярів. При цьому не потрібне використання спеціального дорогого устаткування.

У гігієнічних дослідженнях, присвячених нормуванню рухової активності, широко використовуються методи безперервної реєстрації ЧСС, визначення пульсової «вартості» різних видів діяльності, сумарної величини рухової активності за добу за допомогою телеметричних пристроїв.