12. Конституціоналізм: поняття та засади

Конституціоналізм – 1. політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини. 2.Механізм державної влади, обмежений конституцією;

За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування.

Засада українського конституціоналізму:

o верховенства конституції у правовій системі;

o верховенства права у суспільстві та державі;

o поділу та обмеження державної влади;

o суверенітету Українського народу;

o взаємної відповідальності держави і особи;

o реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;

o відкритого громадянського суспільства;

o наступності конституційних ідей.

Як слушно зауважує Ю. М. Тодика, слід брати до уваги, що наявність конституції ще не означає існування конституціоналізму як масового політичного руху, зацікавленого у забезпеченні в країні демократичного конституційного ладу.

Співвідношення конституції і конституціоналізму тісно пов'язане з проблемою конституційності самої конституції, тобто з тим, якою мірою конституційний текст відповідає принципам гуманізму, справедливості, демократизму, забезпечення прав і свобод особистості. Конституція і конституціоналізм - це не тотожність, бо конституціоналізм в юридичному аспекті є системою, до якої входять конституційні норми, конституція, але не як щось застигле, статичне, а конституція, узята разом з її доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, що відображують концепцію, філософію, сутність конституції, а також практикою її здійснення.

13.Становлення конституціоналізму в Україні

Зародження

Конституціоналізм в Україні має давні традиції, а час його зародження пов'язується з Гетьманською державою (середина XVII ст.- кінець XVIII ст.). Акти, які характеризували етапи зародження конституціоналізму.

1. Зборівська угода (1649 p.), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654 p.), Гадяцький трактат (1658 p.), тощо.

2. 5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву «Конституція Пилипа Орлика». Документ передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка базувалася б на засадах принципу поділу влади.

3. Період XIX - початок XX ст: проекти Григорія Андруського «Начерк Конституції Республіки» (1848-1850 pp.), Михайла Драгоманова «Проект основаній Устава украинского общества «Вольньїй Союз» - «Вільна Спілка» (1884 p.), Миколи Міхновського «Основний Закон Самостійної України» (1905 p.), Михайла Грушевського (викладений в його статті «Конституційне питання і українство в Росії», 1905 p.).

4.Період відродження національної Української держави (1917-1920 pp.) - третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 p., Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 p., Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня 1918р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 p., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 p., Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 p., та ін.

5. Конституція УНР від 29 квітня 1918 p., яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, принципові положення якого зводилися до такого: Україна є суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою; вся влада в УНР належить народові України;

за формою правління УНР є парламентарною республікою; за формою державного устрою УНР - унітарна держава з широким місцевим самоврядуванням, тощо

6. Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 p., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані «проти інтересів трудящих класів», поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

7.За радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 pp.). Але ці документи під кутом зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституціями досить умовно, вони були скоріше квазіконституціями, бо:

-по-перше, встановлювали неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влади та незалежне правосуддя.

-по-друге, конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких посідали ідеологічні настанови щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуністичного будівництва тощо;

-по-третє, радянські конституції регулювали відносини людини і держави на засадах колективістської (класової) концепції прав людини без належного врахування міжнародних норм у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина.

Початок новітнього конституційного процесу в Україні

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основні етапи.

- період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На першому етапі розпочалася робота з підготування проекту нової Конституції України.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

-другий етап почався після завершення дострокових парламентських і президентських виборів та охопив період від 10 листопада 1994 року по 8 червня 1995 року.

Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу. 10 листопада Верховна Рада України затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент України Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз.

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

-третій етап охопив період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України).

Аналізуючи процедуру прийняття Конституції України 1996 р. не можна не зазначити, що вона відбулася з певними порушеннями вимог конституційної доктрини, а саме - вона була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі.

-четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до Конституції України 1996 p., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської). Протягом 2002-2003 pp. до Верховної Ради України було внесено 12 законопроектів, що передбачали внесення змін до Конституції України.

Чинну Конституцію України було прийнято Верховною Радою України. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяло участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» - 18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26).