27. Конституційні засади організації держави

Суверенітет визначається самостійністю, повнотою, всезагальністю і виключністю влади держави. В межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього суспільства, всього населення, яке об'єднане за ознакою громадянства. На всю територію держави поширюється дія її Конституції та інших правових приписів, тобто її юрисдикція. Поряд з державним суверенітетом існують суверенітет народу і суверенітет нації. Влада будь-якої суверенної держави виходить від народу і належить народу. Під суверенітетом нації розуміють повновладдя нації, її можливість та здатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави.Суверенітет України, що визначає її як незалежну, самостійну державу, поширюється на всю її територію. Основні його риси були закріплені в історичній Декларації про державний суверенітет України,від16 липня 1990 р.

Україна - демократична держава.

Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками є: 1) реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права; 2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України).

Україна – правова держава. Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки. Ознаки правової держави: 1. Верховенство права(ст.. 8) Конституція має вищу юридичну силу в державі, а її норми є нормами прямої дії 2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Вони діють відносно самостійно та незалежно одна від одної( щоб не допустити домінування одної з них та узурпації влади в одних руках). 3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина.(ст..19) 4. Незалежність суду та їхніх посадових осіб.(ст.. 126) 5. Законність управління. Органи держ. влади та органи м/с , їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб , що передбачено Конституцією та законодавством України.(ст.. 19 ч. 1) 6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою. (ст.55,56) Правову державу не можна проголосити, вона складається як результат реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою та особистістю.

Україна – соціальна держава

Соціальна держава - це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування .

Україна – держава з республіканською формою правління. Республіка - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються представницькими установами. Конституція України (ч. 1 ст. 5) також закріплює республіканську форму правління України. Загальними ознаками республіканської форми правління є: - виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк; - здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу; - юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом; - обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади; - переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави. В Україні з 2010р встановилася президентсько- парламентська республіка.

Засада розподілу владних повноважень

реальне розмежування всіх гілок влади знайшло втілення лише у Конституції України, прийнятої в 1996 році. Вона не лише сформулювала поділ влади як один із принципів конституційного ладу держави (ст. 6), а й закріпила його через перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Це зроблено двома способами: 1) наділення гілок влади самостійними повноваженнями і 2) створення системи стримувань і противаг між суб'єктами владних стосунків (Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів і Конституційним Судом).

Засада визнання та гарантування місцевого самоврядування Згідно ст 7 КУ-в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування визнається Україною як одна із основ конституційного ладу. Це положення логічно пов’язане з наміром України бути демократичною і правовою державою,зорієнтованою на людину, її права і свободи. Воно свідчить про розуміння соціальної цінності місцевого самоврядування, яке забезпечує здійснення народом своєї влади , реалізацію прав громадян на участь в управлінні справами держави і багатьох інших основних прав.Конституційне визнання місцевого самоврядування відповідає міжнародно-правовим вимогам, зокрема Європейській хартії про місцеве самоврядування, яку Україна ратифікувала 15 липня 1997 року.

Україна – світська держава Як світську державу, Україну характеризують насамперед положення ст. 35 Конституції України: кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей; церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.