39

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПРАВА імені ВОЛОДИМИРА СТАШИСА

Кафедра цивільного права і процесу

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Поняття та види зобов’язань »

Виконала:

студентка групи ДП-111

спеціальності: 7.03040101 «Правознавство»

Кобасюк Ю.Ю.

Керівник: Киян В.Я.

Запоріжжя – 2014

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 39 с., 38 джерел, 1 додаток.

Об'єкт дослідження – зобов’язання та їх види у Цівільному праві України.

Мета роботи – викласти на основі чинного законодавства головні теоретичні положення щодо забов’язань, іх аналіз та визначення юрідичної природи. Визначення місця зобов’язального права в Цівільному законодавстві.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, аналізу та синтезу.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своїм змістом забов’язальні правовідносини опереджають динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опосередковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто статик відносин. На відміну від речового правовідношення в якому праву однієї особи відповідає обов’язок усіх громадян взагалі без конкретизації. У забов’язальному правовідношені встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у новому забов’язанні, правовідносини тісно зв’язані с правом власності, тобто речовим правом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення забов’язальних правовідносин, а виконання забов’язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………… 4

Розділ 1. Поняття зобов’язань та характеристика їх видів ……………… 6

1. Поняття зобов’язань та їх визнання……………………………… 6

2. Класифікація зобов’язань …………………………………………. 11

3. Підстави виникнення зобов’язань……………………………….....15

Розділ 2. Поняття зобов’язального права та їх характеристика…………19

2.1. Поняття зобов’язального права ………………………………………19

2.2. Система зобов’язального права………………………………………22

Розділ 3. Виконання зобов'язань……………………………………….….24

3.1. Поняття виконання зобов'язань. Суб'єкти виконання зобов'язань…24

3.2. Місце, термін та спосіб виконання зобов'язань…………………..…29

Висновок……………………………………………………………………35

Список використаної літератури………………………………………….36

ВСТУП

Актуальність теми: На основі норм забов’язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає забов’язання, під яким розуміють правовідношення в якому одна сторона «боржник» забов’язана вчинити на користь другої сторони « кредитора» певну дію «передати майно, виконати работу, надати послугу, справити гроші то що…» або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, як від цивільного правовідношенння, забов’язання мають свої особливості, що найбільш яскраво виявляються при порівнянні їх з речовими правами. Відмінності вбачаються як у характері економічних відносин, так і в правових ознаках.

За своїм змістом забов’язальні правовідносини опереджають динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опосередковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто статик відносин. На відміну від речового правовідношення в якому праву однієї особи відповідає обов’язок усіх громадян взагалі без конкретизації. У забов’язальному правовідношені встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у новому забов’язанні, правовідносини тісно зв’язані с правом власності, тобто речовим правом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення забов’язальних правовідносин, а виконання забов’язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.

Об’єкт дослідження: Об’єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частини, яке регулює цивільно правові забов’язальні відносини.

Предмет дослідження: предметом дослідження курсової роботи є дослідження забов’язань, як можливого елемента цивільних правовідносин.

Мета дослідження: метою дослідження є теоретичне дослідження забов’язань як можливого елементу цивільних правовідносин.

Завдання:

• Дослідити поняття та види забов’язань;

• Охарактерезувати поняття та систему забов’язального права;

• Відслідити підстави виникнення забов’язань

• Дослідити сторони зобов’язання. Множинність осіб у зобов'язанні.

• Охарактеризивута регресні забов’язання

• Відслідити відступки, та вимоги передання боргу.

Розділ 1. Поняття зобов’язань та характеристика їх видів

1. Поняття зобов’язань та їх визнання

Зобов'язання передусім є цивільними правовідносинами. Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання, як і будь-яке правовідношення, становлять такі елементи: суб'єкт, об'єкт і зміст. Суб'єктами зобов'язання є його сторони: управомочена сторона - кредитор і зобов'язана сторона - боржник. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Наприклад, у договорі позики позикодавець є виключно кредитором, а позичальник - виключно боржником. Однак у переважній більшості випадків кожний із суб'єктів зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником. Так, відповідно до ч. З ст. 510 ЦК якщо кожна із сторін зобов'язання має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Наприклад, у договорі купівлі-продажу обидва продавець і покупець виступають і кредиторами, і боржниками одночасно.

Сторонами у зобов'язанні можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи приватного та публічного права, тобто всі учасники цивільних відносин, зазначені в ст. 2 ЦК. Разом з тим норми актів цивільного законодавства можуть містити певні обмеження щодо суб'єктного складу окремих видів зобов'язань. Вказане головним чином стосується зобов'язань, які виникають на підставі договору. Це означає, що особи мають відповідати вказаним у законі вимогам для того, щоб виступити стороною у певному виді зобов'язання. Так, у законі може міститися пряма вказівка на те, що відповідною стороною зобов'язання є тільки фізична особа (замовник за договором побутового підряду або за договором перевезення пасажирів, від чужу вач майна за договором довічного утримання, відчужувач у спадковому договорі тощо). У багатьох зобов'язаннях, що стосуються окремих сфер діяльності, однією із сторін може бути тільки юридична особа, створена у визначеній організаційно-правовій формі (банк або інша фінансова установа у кредитному договорі, у договорі банківського вкладу, у договорі банківського рахунку). Право бути однією або обома сторонами у зобов'язанні в законодавстві іноді надається тільки суб'єктам підприємницької діяльності (договір роздрібної купівлі-продажу, поставки, прокату, побутового підряду, окремих видів зберігання, факторингу, комерційної концесії тощо) або пов'язується з одержанням ліцензії на здійснення певного виду діяльності (договір будівельного підряду, перевезення тощо).

На відміну від речового правовідношення, об'єктом якого є річ, юридичним об'єктом зобов'язання визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Іншими словами, об'єктом зобов'язання є дія, здійснення якої (або утримання від якої) кредитор має право вимагати від боржника. При цьому першочергового значення набуває саме активна поведінка боржника, покладення на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від вчинення певних дій) зазвичай виступає лише доповненням або наслідком його активної поведінки і вважається такою, що не може бути самостійним юридичним об'єктом зобов'язання.

У зобов'язанні виділяють окрім юридичного матеріальний об'єкт. Ним виступає певне матеріальне благо, з приводу якого суб'єкти вступають у зобов'язальні правовідносини і яке становить безпосередній інтерес для управомоченої сторони.

У зобов'язанні може бути декілька юридичних і матеріальних об'єктів. Якщо обидва суб'єкти виступають у зобов'язанні одночасно як кредитор і боржник, то в ньому буде два юридичні об'єкти - дії кожного суб'єкта, здійснення яких (або утримання від яких) вправі вимагати від нього інший суб'єкт зобов'язання. У ряді зобов'язань при наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальний об'єкт (насамперед у безоплатних зобов'язаннях). Однак здебільшого у зобов'язаннях з двома юридичними об'єктами є два матеріальні об'єкти. Наприклад, у договорі найму двом юридичним об'єктам (передача наймодавцем майна наймачу та передача наймачем оплати за користування цим майном наймодавцю) відповідають два матеріальні об'єкти - майно, яке надається у користування, і гроші, що передаються як плата за користування цим майном.

Термін "зобов'язання" застосовується в юридичній літературі та законодавстві як для позначення зобов'язального правовідношення в цілому, так і для позначення окремо обов'язку боржника (боргу). Проте такий підхід важко визнати коректним, оскільки поняття "зобов'язання" та "обов'язок" не є тотожними. По-перше, обов'язок боржника, поряд із правом кредитора, є лише однією зі складових змісту зобов'язання як правовідношення. По-друге, зобов'язання як правовідношення та як обов'язок боржника здебільше виникають неодночасно. Наприклад, зобов'язальне правовідношення з договору виникає від моменту укладення договору, у той час як виникнення певного обов'язку у боржника може пов'язуватися з настанням встановленого терміну виконання зобов'язання.

Термін "зобов'язання" нерідко використовується також для позначення явищ, які відрізняються за своєю сутністю від поняття зобов'язання в цивільному праві. Так, цей термін застосовується до податкових та адміністративних правовідносин. Такий підхід видається невиправданим. Зобов'язання слід відмежовувати від інших суміжних понять, що існують в інших галузях права або законодавства. При цьому слід враховувати його майновий зміст, а також особливості зв'язку між його сторонами. Сутність зобов'язання в першу чергу полягає у праві вимоги кредитора і тільки потім у відповідному обов'язку боржника. Тобто вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язання набуває саме надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. В інших галузях права у суміжних із зобов'язанням явищах, навпаки, під акцентом перебуває обов'язок однієї зі сторін у правовідносинах, тому для останніх більш прийнятним видається застосування терміна "обов'язок", а не зобов'язання.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Погашення зобов’язання може здійснюватися шляхом: 

1.  сплати кредиторові грошових коштів;  

2.    відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок одержаного авансу від покупця або у порядку заліку заборгованості;   

3.     переведення зобов’язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.

Як бачимо, у кожному випадку погашення зобов’язання пов’язане з вибуттям активів, а значить, із зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

Іноді погашення одного зобов’язання призводить до виникнення іншого зобов’язання. Наприклад, постачальникові, перед яким виникла кредиторська заборгованість, виписується вексель. У даному випадку одне зобов’язання (кредиторська заборгованість) замінюється іншим (зобов’язанням за виданим векселем). Однак остаточне погашення зобов’язання пов’язане із вибуттям у майбутньому ресурсів (активів) підприємств, тобто із зменшенням майбутніх економічних вигод.

Значна частина зобов’язань підприємства виникає при нарахуванні витрат. Підприємство визнає – нараховує витрати і у відповідних сумах одночасно повинно визнати зобов’язання. Зобов’язання за рахунками зі сплати податків, обов’язкових платежів, заробітної плати, створення забезпечень – все це є типові приклади визнання зобов’язань разом із нарахуванням витрат. У випадках нарахування фінансових витрат, що відносяться до звітного періоду та підлягають сплаті у наступних періодах, виникає зобов’язання щодо нарахованих відсотків.

Погашення зобов’язання може здійснюватись шляхом збільшення власного капіталу підприємства. Така ситуація виникає, коли кредитор погоджується одержати як компенсацію від свого партнера акції, випущенні ним у минулих чи звітному періодах. Та і в цьому випадку у майбутньому слід очікувати зменшення ресурсів підприємства внаслідок розподілу прибутку (сплати дивідендів) чи майна акціонерного товариства.