Тема 4. Особливості консультування “невмотивованих

клієнтів”

Немотивовані клієнти

Якщо людина шукає психологічної допомоги, значить вона вважає, що в її житті можливі позитивні зміни. Проте інколи люди потрапляють до консультанта не за своїм бажанням. Наприклад, клієнт говорить: "Моя дружина вимагала, що б я прийшов сюди, проте я не думаю, що ви зможете мені допомогти". Деякі звертаються до консультанта з єдиним наміром - довести, що ніхто не здатен їм допомогти.

Завдання консультанта

Якщо людина вважає, що вона не потребує допомоги, то вона не повинна приховувати цього від консультанта.

Така ситуація є очевидним джерелом стресу для консультування будь-якої теоретичної орієнтації. Не важливо, в якому закладі це проходить. Консультант вимушений "ліквідувати", "адаптувати" людину всупереч її бажанню. Надії людей, що направили клієнта, покладаються на плечі консультанта непосильним тягарем і стають своєрідним іспитом його умінь і навичок. Консультанту ніби говорять: "(Ви повинні вміти допомогти. У Вас є можливі це довести". Більшість консультантів відчувають обов'язок "перевиховати" клієнтів. Це продиктовано їх ідеалами, системою цінностей, оптимістичною оцінкою своїх можливостей. Тому ((немотивований клієнт це виклик бажанню таких консультантів допомогти будь-якою ціною.

Якщо у клієнта відсутня мотивація, то, як правило, виявляється, що люди, які направили його, таким чином вирішують свої проблеми і трактують консультанта в якості караючої сили. Особливо високий відсоток примусово консультованих у школах.

Якщо ((немотивований" клієнт усе-таки вимушений з якихось причин відвідувати консультанта, то, як правило, своє небажання підтримувати консультативний контакт він виражає по-різному - пропускає зустрічі, спізнюється, байдужий до всього, що робиться під час консультування, відмовляється взяти на себе частину відповідальності за процес консультування. Особливо часто свій опір клієнт виражає мовчанням. Як правило, таке мовчання для консультанта буває особливо ((голосним". Інколи клієнт крутить ґудзик і всім своїм виглядом засвідчує, що він просто відсиджується в кабінеті. Але може заявити прямо: "Приходити й проводити з вами час - не моя ідея".

Здавалось би, найпростіше рішення - відмова працювати з особами, що не мають достатньої мотивації до вдосконалення і зміни свого життя. Проте це не завжди можливо. Консультант окрім занять приватною практикою, як правило, працює в якісь організації. Своєю роботою він не лише вдовольняє індивідуальну мету, а й служить реалізацією мети закладу. Консультант вимушений надавати допомогу особам, котрі не самі звертались за нею, а направлені вчителем, лікарем, батьками. Обов'язок допомогти людині, яка цього не бажає, викликає стрес, а почасти суперечить світогляду консультанта. У таких випадках Kennedy (1977) пропонує скористатись терапією реальності, тобто за неможливості змінити обставини слід відмовитись від своїх принципів. Реальна, хай навіть незначна допомога в дійсності може виявитись дуже ефективною.

Зустрівшись із "немотивованим" клієнтом, консультант повинен прийняти його таким, який він є, тобто як незацікавлену в консультуванні людину. У цьому і полягає шлях до успішного консультативного контакту. Якщо консультант намагається "перемогти" примусити співпрацювати, значить він не розуміє клієнта.

Небажання слід трактувати настільки ж серйозно, як і будь-яку іншу настанову: треба поставитись з розумінням, але одночасно показати, що і консультант не зацікавлений примусово працювати на благо клієнта. Можна широко й серйозно пояснити клієнту суть і можливості консультування. Якщо не намагатися допомогти клієнту будь-якою ціною й особливо проти його волі, можливо почне мінятись мотивація клієнта і знайдуться причини для виникнення продуктивного консультативного контакту. Одначе консультант повинен спокійно і без постійного самозвинувачення допустити і те, що немотивований клієнт лишається лиш формальним клієнтом або взагалі припинить відвідування консультацій.