10. Тест досягнень

"Застосування цієї методики дає змогу оцінити ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями в ході виконання конкретної діяльності ч конкретними завданнями та вимогами.

У сучасній психології існують дві великі групи методів, результати дії яких забезпечуються сукупністю методик (тестів).

Перша група - це проективні методи дослідження особистості, в основі яких лежить механізм виявлення проекцій в отриманих даних експерименту з наступною їх інтерпретацією. Сюди входять три види тестів:

1) асоціативні;

2) інтерпретаційні;

3) експресивні.

Друга група методів пов'язана з наданням конкретної психологічної допомоги на запит конкретної людини. Це так звані клінічні методи, які постають як цілісна, процедурно обумовлена техніка подолання критичної ситуації психологічного життя людини. Клінічний метод - це синтез дослідницьких, аналітичних, перетворюючих технік взаємодії з клієнтом, які одномоментно поєднані один з одним та використовуються у просторі проблеми, з якою людина звернулася до спеціаліста (рис. 1.17). Прийнято виділяти ще дві окремі групи тестів: тест-опитник та тест-завдання. Тест-опитник - це метод, який дає змогу оцінити розвиток даної характеристики об'єкта дослідження, на основі кількості відповідей (на поставлені запитання), які збігаються за своїм змістом з уявленням про неї.

Тест-завдання - метод, де судження про психологічні характеристики даної людини здійснюється на основі аналізу успішності виконання поставлених завдань, що дає змогу оцінити їх присутність чи відсутність, а також ступінь їх розвитку.

Серед психодіагностичних методів дослідження, що використовуються у зарубіжній медичній психології, слід виділити: багатофакторний особистісний опитник (ММРІ), опитник Кеттела та опитник Айзенка.

Рис. 1.17 Клінічний метод дослідження

Опитник ММРІ ґрунтується на аналізі 550 стверджуваних відповідей, вивчення яких допомагає визначити самопочуття обстежуваного, ставлення до себе і до навколишнього світу. За цими твердженнями складається профіль особистості, який містить І0 шкал, а саме: жіночність, параноя, психастенія, шизофренія, гіпоманія, інтроверсія - іпохондрія, депресія, істерія, психопатія, мужність. Існують і російськомовні варіанти опитника ММРІ (Ф. Б. Березіна, М. П. Мірошникова, Л. Н. Собчика, 1981).

Опитник Кеттела побудований на оцінюванні полярних якостей особистості, наприклад, самовпевнений - невпевнений, хвалькуватий - скромний тощо, об'єднаних у сиетемокомплекси, такі як циклотимія - шизотимія, збудливість - загальмованість, розумова здібність - розумова недостатність тощо. Опитник Кеттела буде корисним для визначення таких властивостей особистості, як екстра- та інтроверсія, нейротизм і психотизм (відхилення від психічної норми).

Фактори екстра-, інтроверсії та нейротизму можна вивчати також за допомогою опитника Айзенка, що складається із двох паралельних форм (А і Б), які дають змогу провести дослідження повторно. Ця методика привертає увагу вчених простотою формулювань. На відміну від ММРІ, до неї введено шкалу неправди для виявлення осіб із бажаною реактивною установкою. Опитник містить 57 запитань, з них 4 - за шкалою екстраверсії, 24 - за шкалою нейротизму та 9 - за шкалою неправди. Опитник Айзенка знайшов застосування в нашій країні.

Серед проективних методів, основна мета яких - вивчення особистості як єдиного цілого, використовують тест Роршаха, ТАТ (тематичний апперцепційний тест) тощо.

Тест Роршаха полягає в тому, що досліджуваному по черзі демонструють 10 карток, на яких зображені чорнильні плями різних конфігурацій та кольору. Розглядаючи кожну картку, людина має відповісти на запитання: "Що це може бути?" На підставі одержаних відповідей визначається, поряд з іншими показниками, багатство уяви, здатність до синтезу, критичність розуму, інтелектуальна активність. На думку 13. М. М'ясищева. цей метод є цінним для клінічних досліджень, а не для класифікації людей.

Тематичний апперцепційний тест (ТАТ), створений американськими психологами, складається з набору (від 6 до 30) картин із певними зображеннями. Крім того, пропонується один аркуш без зображення, на якому обстежуваний може зобразити на власний розсуд будь-яку картину. Як правило, для опису зображення обстежуваному пропонують понад 20 картин. По кожній картині він складає оповідання, яке записують на магнітофон чи стенографують, або ж обстежуваний сам записує своє оповідання на папері.

Для правильного оцінювання одержаних даних (інтерпретації описаних оповідань) необхідно мати певні відомості про минуле і теперішнє обстежуваного. Достовірність певних особистісних тенденцій потрібно перевірити й іншими методами. Описані методи, застосовувані за кордоном, безумовно, мають практичне значення для медичних психологів і психіатрів. Більшість із них, модифікована вітчизняними авторами, застосовується і в нашій країні. Результати, одержувані при використанні деяких методів у нас, відрізняються, оскільки вітчизняні дослідники, інтерпретуючи дані виходять з інших методичних позицій.

Завдання або запитання, з яких складається тест, повинні добиратися за критеріями вигідності (відповідності психічному явищу, яке вивчається), надійності (сталості результатів вимірювання). Тести, які не мають валідності, називають інвалідними, вони непридатні для практичного використання. Але в історії відомі випадки, коли тести, визнані інвалідними для вимірювання одних якостей, виявлялися валідними для вимірювання інших. Такий парадокс пояснюється наявністю такої невід'ємної умови валідності тестів, як надійність. Ненадійний тест не може бути валідним, і, навпаки, валідний тест завжди надійний. Також надійність тесту не може перебільшувати валідність і навпаки.

Своєрідним представником психологічних методів є метод соціометрії. Соціометрія використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв'язків у групі. Методично соціометрія являє собою цикл вимірюваних процедур та математичних методів для обробки первинних даних опитувальної методики. Метод соціометрії використовується для вивчення соціальних ролей у малих групах та на групі в цілому. Робочим інструментом у соціометричному дослідженні є так званий "соціометричний критерій". Цей критерій поділяється на дві групи. До першої належать комунікативні та гностичні; до другої - офіційні та неофіційні.

Широке застосування у психологічних дослідженнях займають математичні методи. Найчастіше використовується дві групи математичних методів, які розрізняються залежно від їх функціонального призначення:

1) методи математичного моделювання;

2) методи математичної статистики.

Функціональне призначення методів математичного моделювання полягає в побудові алгоритмів дій та перетворюючій діяльності у вигляді пояснювальних, розвиваючих, навчальних та комп'ютерних моделей.

Статистичні методи - це методи прикладної математичної статистики. Найпоширенішими видами цього методу є кореляційний, факторний, регресійний аналіз.

Кореляційний аналіз - це комплекс процедур статистичного дослідження взаємозалежності змінних, що перебувають у кореляційних відношеннях. При цьому переважає не лінійна їх залежність: це означає, що значенню будь-якої окремо взято.

Загалом більшості психологічних методик притаманні деякі загальні риси їх проведення. Як правило, дослідження поділяється на чотири основні етапи.

Перший етап - підготовчий, де визначається предмет дослідження та його первинний аналіз. У ході цього етапу дослідник проводить теоретизацію предмета пізнання, тобто розглядає його як багатовимірне цілісне і самостійне явище, яке взаємодіє з іншими явищами. Головне в цьому етапі те, що дослідник формує гіпотезу про сутність психологічного факту, який вивчається. Ця гіпотеза повинна бути ним зафіксована та перевірена.

Другий етап - конкретно експериментальний, що визначає емпіричні критерії розглянутого явища. Під час проведення цього етапу дослідження дослідник має можливість безпосередньо контактувати з сутністю даного явища, що становить центральний момент експерименту.

Третій етап - кількісний аналіз, інтерпретація і тлумачення даних, отриманих першими двома способами. Це дає змогу стверджувати про достовірність отриманих даних, що спрямовані на підтвердження первинно поставленої гіпотези. При ньому досить часто використовуються математичні методи психології.

Четвертий, завершальний етап - інтерпретація отриманих даних. Цей етап передбачає "з'ясування правильності чи помилковості гіпотези дослідження".

Як і в кожній науці, методи сучасної психології відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання, тому їх широке використання забезпечує високий рівень досліджень.

11. Тести для психодіагностування креативності

Тести креативності почали використовувати у 50-ті роки XX ст., досліджуючи здатність продукувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні способи розв'язання проблемних завдань. Однак дотепер серед дослідників немає єдності в розумінні складових креативності. Не існує її загальноприйнятої теорії, що позначається на розробленні діагностичних інструментів. Здебільшого тести креативності - це тести дивергентного мислення, продуктом якого є нові ідеї і нестандартні рішення проблем. Традиційні тести інтелекту не вимагають творчого мислення, вони зазвичай оцінюють конвергентне мислення, за якого особистість повинна знайти одну правильну відповідь на питання або проблему.

Термін "креативність" (Сг) здебільшого застосовують на позначення розумових процесів, які призводять до прийняття рішень, ідей, осмислення, створення художніх форм, теорій чи будь-яких унікальних і нових продуктів.

Тести креативності (лат. creatio - створення) - психодіагностичні методики, призначені для вимірювання творчих здібностей особистості.

Вивчення креативності започаткував Дж.-П. Гілфорд, який вирізняв у структурі інтелекту конвергентне і дивергентне (творче) мислення. За його словами, конвергентне мислення актуалізується, якщо людині, яка розв'язує завдання, потрібно, врахувавши безліч умов, знайти єдино правильне рішення. їх може бути кілька, але ця кількість завжди обмежена. У такий спосіб Дж.-П. Гілфорд ототожнив здатність до конвергентного мислення з тестовим інтелектом, тобто інтелектом, вимірюваним високошвидкісними тестами Дивергентне мислення розумів як тип мислення, що розвивається різними напрямами. Такий тип мислення допускає варіювання шляхів розв'язання проблеми, несподівані висновки. Дж.-П. Гілфорд вважав операції дивергенції, перетворення та імплікації основою креативності як загальної творчої здатності.

У людей середнього рівня розвитку інтелект і творчі здібності взаємопов'язані. У людини з нормальним рівнем інтелекту (85-115 ІQ) зазвичай нормальні творчі здібності.

Однак за Щ вище 120 кореляція між творчою та інтелектуальною діяльністю зникає, оскільки творче мислення має не тотожні інтелекту ознаки:

- пластичність (творчі люди пропонують багато рішень, коли інші можуть знайти лише одне або два);

- рухливість (перехід від одного аспекту проблеми до іншого без обмежень однією версією);

- оригінальність (здатність приймати несподівані, небанальні, незвичні рішення).

Оскільки рівень здібностей не завжди відповідає рівню творчості, психологи діагностують як інтелектуальну обдарованість і продуктивність, так і творчу обдарованість і продуктивність (креативність).

Творчу обдарованість і продуктивність характеризують: багатство думки (кількість нових ідей на одиницю часу); гнучкість думки (швидкість переключення з одного завдання на інше); оригінальність; допитливість; здатність до розроблення гіпотези; ірелевантність (логічна незалежність реакції від стимулу); фантастичність (відірваність відповіді від реальності за наявності певного логічного зв'язку між стимулом і реакцією).

У 60-ті роки XX ст. Дж.-П. Гілфорд і Е. Торренс створили дотепер використовувані батареї тестів діагностування дивергентного мислення. Створена на основі обґрунтованої Гілфордом моделі інтелекту "Батарея тестів Гілфорда", що оцінюють різні аспекти дивергентного мислення, складається з 10 тестів:

- назва історій (оригінальне продукування семантичних одиниць);

- "що з цим робити" (оригінальне продукування семантичних класів);

- подібні значення (оригінальне продукування семантичних відносин);

- написання пропозицій (оригінальне продукування семантичних систем)

- різновиди людей (оригінальне продукування семантичних висновків);

- "що на підставі цього придумати" (оригінальне продукування символічних одиниць);

- різні групи букв (оригінальне продукування символічних класів);

- створення предметів (оригінальне продукування символічних систем);

- заховані букви (оригінальне продукування символічних трансформацій);

- додавання декорацій (оригінальне продукування символічних висновків).

Кожне завдання обмежене в часі й оцінює гнучкість та оригінальність. Тести супроводжують орієнтовні нормативні дані, одержані від груп дорослих та учнів старших класів. Дослідники, які застосовували ці тести, наголошують на їх високій надійності. Дані про валідність ґрунтуються на дослідженнях валідності факторів запропонованої автором моделі інтелекту.

Б. Торренс трактував креативність як здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин у знаннях, відчуття дисгармонії. Його тести (ТТСТ) були створені в руслі концепції дивергентного мислення Гілфорда. Однак Торренс орієнтувався передусім на стимуляцію творчих здібностей, а не на результати факторно-аналітичних досліджень. Креативність він вважав загальною здатністю, яка ґрунтується на поєднанні загального інтелекту (фактор О), особистісних характеристик і здібностей до продуктивного мислення. При конструюванні тестів Торренс відмовився від монофакторних тестових завдань (Гілфорд), кожному субтесту його методики доводиться оцінювати декілька характеристик креативності. Відбір завдань був здійснений на основі факторного аналізу.

Тести складаються з трьох частин: вербальної (7 субтестів), образної (3 субтести) і звукової (2 субтести) батарей. Вони призначені для оцінювання чотирьох властивостей дивергентного мислення: поточності (здатності продукувати велику кількість ідей), гнучкості (здатності застосовувати різноманітні стратегії при вирішенні проблеми), оригінальності (здатності продукувати незвичні, нестандартні ідеї); розробленості (здатності детально розробляти ідеї). До цих властивостей Торренс додав адекватність (здатність адекватно сприймати і реагувати), опір замиканню (здатність долати самотність) і абстрактність назви (здатність абстрагуватися від звичайного і закладати у назву певну ідею).

Надійність і валідність тестів Торренса задовільні: надійність ретестова коливається від 0,84 до 0,93 для різних показників вербальної батареї і від 0,7 до 0,85 - для образної батареї. Високі показники валідності критерійної і валідності прогностичної.

Тести Торренса стандартизовані (вербальна і образна батареї). Невербальна частина, відома як "Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса", в Україні застосовувалася у модифікації О. Вороніна, який адаптував (1993- 1994)субтест "Завершення картинок" на вибірці менеджерів віком від 23 до 35 років. Метою адаптації було виявлення невербальної креативності як здатності до "зародження" нового, оригінального продукту в умовах мінімальної вербалізації. Позначення досліджуваним описаного словами не суттєве при інтерпретації результатів і використовується лише для цілісного розуміння малюнка.

Модифікований варіант тесту Торренса є підбіркою картинок з набором елементів (ліній). Досліджуваним необхідно домальовувати картинку осмисленого зображення. На думку О. Вороніна, запропоновані ним картинки не дублюють у своїх початкових елементах одна одну і забезпечують надійні результати. Діагностичні можливості адаптованого варіанта методики дають змогу оцінювати такі показники креативності, як оригінальність і унікальність.

В оригінальному тесті Торренса з кількох показників креативності найзначущішим є оригінальність, тобто несхожість створеного досліджуваними. Оригінальність діагностують як статистичну рідкість відповіді. Оскільки ідентичних зображень не буває, йдеться про статистичну рідкість типу (або класу) малюнків.

У блоці інтерпретації наведеш адаптації різних типів малюнків та їх умовні назви, які відображають істотну характеристику зображення. Умовні назви малюнків, як правило, не тотожні їх назвам, запропонованим досліджуваними. У цьому, на думку О. Вороніна, виявляються відмінності між вербальною і не вербальною креативністю. Оскільки тест використовують для діагностування невербальної креативності, запропоновані досліджуваними назви картинок із подальшого аналізу виключають і використовують тільки як допоміжний засіб для розуміння суті малюнка.

Індекс оригінальності, за Торренсом, підраховують як середню оригінальність за всіма картинками. Якщо оригінальність малюнка дорівнює 1, його визнають унікальним. Додатково підраховують індекс унікальності - кількість картинок для досліджуваного.

У повному тесті Торренса використовують також показник "поточність виконання" - кількість малюнків, за винятком тих, що повторюються (без істотних варіацій), і нерелевантних (що не включають ліній стимульного матеріалу або не є складовою малюнка).

Субтест "Паралельні лінії", де потрібно домальовувати до осмисленого зображення дванадцять пар паралельних ліній, дає змогу з'ясувати гнучкість - наявність різних типів зображень для кожної пари ліній, легкість переходу від одного типу зображення до іншого. Показник "складність зображення" (ретельність розроблення малюнка, кількість доповнень до основного малюнка тощо) характеризує швидше образотворчий досвід досліджуваного і певні особистісні риси (епілептоїдність, демонстративність), ніж характеристики креативності. Інтерпретація результатів тестування залежить від специфіки вибірки, тому адекватні та надійні висновки про людину можна отримати в межах пропонованої вибірки або подібної до неї. Тестування можна проводити в індивідуальному і груповому варіантах.

Для діагностування рівня креативності застосовують й інші методики, не лімітовані часом. Американські дослідники М. Воллах і К. Коган надавали досліджуваним стільки часу, скільки було потрібно для розв'язання завдання, тестування відбувалося у формі гри, приймали будь-яку відповідь. За такого тестування кореляція між креативністю і рівнем інтелекту наближалася до нуля, тобто креативність не залежала від інтелекту. М. Воллах і К. Коган поділили дітей на 4 групи з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, що відрізнялися способами пристосовування до зовнішніх умов і розв'язання завдань:

1) діти з високим рівнем інтелекту і креативності. Вони впевнені у своїх здібностях, мають адекватну самооцінку, виявляють ініціативність, особисту .незалежність думок і дій, успішні, обдаровані, соціально адаптовані;

2) діти з низьким рівнем креативності, але високим інтелектом. Прагнуть успіхів, важко переживають невдачі, бояться висловити свою думку, ризикувати, зазнати приниження, дистанціюються від однокласників;

3) діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності. Потрапляючи в категорію "вигнанців", погано пристосовуються до шкільних вимог; мають хобі і захоплення на стороні, їх часто не розуміють вчителі й однолітки;

4) діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей. Добре пристосовуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю.

Обдарованим дітям властиві високий енергетичний рівень, мала тривалість сну, підвищена пізнавальна активність, інтелектуальна ініціатива - схильність ставити перед собою складні завдання.

У вітчизняних дослідженнях на основі виокремлення одиниці вимірювання творчих здібностей, названої інтелектуальною ініціативою, розроблено оригінальну методику креативного поля (Д. Богоявленська). Інтелектуальна ініціатива є "клітинкою", в якій синтезуються особистісні риси та інтелектуальні особливості. Одержані за допомогою методики креативного поля дані тісно корелюють із зовнішнім критерієм.

Методиці властиві такі особливості:

- відмова від зовнішнього спонукання і запобігання появі внутрішніх оцінних стимулів;

- відсутність максимального показника (пропоноване завдання розв'язують на кількох рівнях (від часткового до загального) із застосуванням універсальних законів. Це необхідно для досягнення другого креативного рівня - виходу за межі заданого;

- нефіксованість тривалості експерименту (швидкість перебігу психічних процесів не беруть до уваги).

Д. Богоявленська у своїх дослідженнях використала кілька типів специфічних завдань. При вивченні дітей молодшого шкільного віку вона застосувала методику "Морський бій": завдання можна розв'язати методом "проб і помилок" і за допомогою виявлення закономірностей. Методика "Система координат" полягає у роботі з формулами. Найповніше розкрила креативне поле методика "Казкові шахи" (шахові задачі на дошці нетрадиційної циліндричної форми), при розв'язуванні завдань якої шаховий досвід не допомагає.

Методика проведення експерименту складається з попереднього навчання, у процесі якого досліджувані засвоюють загальні правила і прийоми розв'язання цього типу завдань, а також експерименту (розв'язання 12 задач приблизно за годину).

Досліджуваних класифікують за рівнем інтелектуальної активності на такі категорії:

1) стимульно-продуктивний рівень інтелектуальної активності: розв'язання завдань за допомогою гіпотез і відкриттів. Досліджуваний за добросовісної та енергійної роботи залишається на початковій стадії знайденого способу розв'язання. Цей рівень характеризується відсутністю пізнавального інтересу та ініціативи, прагматичністю, вузьким професіоналізмом;

2) евристичний рівень інтелектуальної активності: відкриття закономірностей емпіричним шляхом. Володіючи надійним способом розв'язання, досліджуваний аналізує склад, структуру своєї діяльності, що відкриває оригінальні способи розв'язання, і успішніше розв'язує наступні завдання;

3) креативний рівень інтелектуальної активності (теоретичних відкриттів): створення теорії і постановка нової проблеми. Досліджуваний може припинити запропоновану йому в процесі експерименту діяльність, що висвітлила зовсім іншу проблему. Іноді особа виходить на креативний рівень після розв'язання кількох завдань (здатність розкривати істотне шляхом аналізу одиничного об'єкта). Важливою особливістю цього рівня є самодостатність, байдужість до зовнішньої оцінки, наявність власної думки.

Креативний рівень інтелектуальної активності не є обов'язковою умовою успіху у професійній діяльності. Багато відомих учених володіло евристичним рівнем активності (Рентген відкрив Х-промені, Бойль -.зворотну пропорційність об'єму і тиску в газі). Теоретично осмислювали ці наукові феномени інші вчені.

Тести креативності переважно критикують за те, що їх прогностична валідність не доведена. За допомогою тестів дивергентного мислення неможливо передбачати творчу поведінку індивіда у майбутньому. З'ясувалося, що діти з яскраво вираженими творчими здібностями, як правило, не створюють нічого оригінального у дорослому житті. Тому багато дослідників пропонує не ототожнювати креативність і дивергентне мислення. Тому для вивчення креативності широко застосовують проектні методики, опитувальники особистісні, опитувальники інтересів, психологічні автобіографії. Останнім часом відбувається злиття особистісного (визнає вплив на креативність особистісних рис і особливостей) і пізнавального (визнає вплив на креативність інтелектуальних, пізнавальних особливостей) підходів до вивчення та вимірювання креативності. Проте результати застосування цих тестів суперечливі, а їх валідність не доведена.

Отже, інтелектуальна діяльність є складним психічним феноменом. Існує багато експериментально-психологічних теорій інтелекту, спрямованих на виявлення механізмів інтелектуальної активності. Кожен із них має наукову цінність, але не дає вичерпних знань щодо природи інтелекту. Лише комплексний підхід здатен надати інформацію про структуру інтелекту та можливості його діагностування. Сучасні тести для вимірювання інтелекту застосовують для встановлення рівня розвитку пізнавальних функцій у дітей і дорослих, з метою профорієнтації та профвідбору, діагностування психічних розладів.

11. Види опитувальників

Все різноманіття особистісних опитувальників може бути класифіковане в наступному вигляді: 

За змістом: 

• опитувальники рис особистості (вимірюють вираженість рис – стійкихособистісних ознак. Один з найвідоміших –шестнадцатіфакторний особистіснийопитувальник Кеттелла. Під чинником розуміється глибинна особистісна характеристика, що визначає групу стійких поведінкових проявів, відносно незалежна від інших характеристик того ж ряду. У Кеттелла фактори мають « технічні »і« побутові »назви, кожен фактор іменується парою полярних характеристик, наприклад, сміливість - боязкість.) 

• опитувальники типологічні (розробляються на базі визначення типів особистості і дозволяють віднести обстежуваних до того чи іншого типу, що відрізняється якісно своєрідними проявами. Опитувальник Ганса Айзенка призначений для визначення типу особистості в залежності від вираженості двох незалежних факторів - екстраверсії і невротизма (емоційної нестабільності). У різних варіантах клієнтам пропонується опитувальний лист з набором питань, на котрі пропонується відповісти ствердно або негативно (іноді може допускатися невизначений відповідь). Частина питань спрямована на діагностику екстраверсії, частина - невротизма) 

• опитувальники мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса); 

• опитувальники інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера); 

• опитувальники цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера); 

• опитувальники установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна) 

У відповідності з принципом, покладеним в основу конструювання, слід розрізняти: 

• опитувальники факторні, для конструювання яких використовується факторний аналіз (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла); 

• опитувальники емпіричні, які створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, ММР1). 

В.В. Нікандров і В.В Новочардов пропонують наступну класифікацію опитувальників: 

1. За принципом побудови: 

а) опитувальники-анкети; 

б) особистісні опитувальники. 

2. За сферою переважного застосування: 

а) вузькопрофільні: клінічні; профорієнтаційні; сфери навчання; сфери менеджменту та роботи з персоналом та ін 

б) опитувальники широкого застосування. 

3. За формою діагностується психічного явища: 

а) опитувальники станів; 

б) опитувальники властивостей (особистісні опитувальники); 

в) комплексні опитувальники. 

4. За принципом опису особистості: 

а) опитувальники, що реалізують принцип рис: 

- Одномірні; 

- Багатовимірні. 

б) типологічні опитувальники. 

5. За оцінюваної макрохарактеристик (підструктури) особи: 

а) опитувальники темпераменту; 

б) опитувальники характеру; 

в) опитувальники здібностей; 

г) опитувальники спрямованості особистості; 

д) опитувальники змішані. 

6. За формою запитань: 

а) відкриті (передбачають вільні відповіді без будь-яких особливих обмежень. Піддослідні дають відповідь на свій розсуд Стандартизація обробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей до стандартних категорій) 

б) закриті (заздалегідь передбачені варіанти відповідей на поставлене питання Випробуваний повинен вибрати один з них Найбільш поширеним є дво-або трехальтернатівний вибір відповідей) 

12. Проективний підхід в психодіагностиці

   У 1930 -х роках психологами було відкрито, що деякі стимули , використовувані в психодіагностики , можуть по-різному інтерпретуватися різними людьми , і на це накладає відбиток механізм проекції.

   Перший опис такого роду експериментів належить відомому американському психологу Г. Мюррею (1938 р.). Досліджуючи проекцію , він визначив її як природну тенденцію людей діяти під впливом своїх потреб , інтересів , всієї психічної організації та інтерпретувати спостережуване так , як це ближче і зрозуміліше йому самому. Таким чином , власні мотиви , наприклад, використовуються при розумінні вчинків інших людей.

   Дослідження Мюррея можна вважати першими чисто психологічними дослідженнями в області проекції , без використання психоаналітичного апарату . Мюррей , добре знайомий з психоаналітичними роботами Фрейда і його послідовниками , вважав , що захисні механізми в процесі проекції можуть проявлятися , а можуть і не проявлятися. До Мюррея теоретична концепція проекції в тому вигляді , в якому вона застосовна до дослідження особистості, що не формулювалася .

   Л. Франк в 1939 р. позначив певний тип психологічних методик , заснованих на ідеї проекції. Франк висунув три основних принципи , що лежать в основі проектованого дослідження особистості:

   1 . Воно спрямоване на унікальне в структурі або організації особистості . На відміну від традиційних психометричних процедур особистість розглядається як система взаємопов'язаних процесів , а не перелік ( набір ) здібностей або рис .

   2 . Особистість в проективної діагностиці вивчається як відносно стійка система динамічних процесів , організованих на основі потреб , емоцій та індивідуального досвіду.

   3 . Ця система динамічних процесів постійно , активно , тотально діє протягом життя індивіда , " формуючи , направляючи , спотворюючи , змінюючи і переіначівая кожну ситуацію в конфігурацію внутрішнього світу індивіда " . Тому , що особливо важливо , кожне нове дію , кожне емоційний прояв індивіда , його сприйняття , почуття , висловлювання , рухові акти несуть на собі відбиток особистості .

   Таким чином , кілька переіначівая класиків проективної психодиагностической теорії , можна сказати , що в структурі особистості виділяються а ) ключові , ядерні особливості і б) поверхневі , поведінкові , більш ситуативні особливості внутрішнього світу. Хоча останні значно різноманітніші і волатильні , проте на них дуже більший вплив роблять ядерні особистісні особливості. Поведінкові особливості легше діагностуються , і по них можна судити про ядерні . Судити за зовнішнім про глибоко особистісному - це і є горезвісна " проективна гіпотеза " .

   Визначаючи специфіку проектного підходу в психодіагностики , Франк називає його прийомом дослідження особистості , за допомогою якого випробуваного поміщають в ситуацію , реакцію на яку він здійснює в залежності від значення для нього цієї ситуації , його думок і почуттів.

   Стимули , використовувані в проективних методиках , не є строго однозначними , а допускають різну інтерпретацію. Стимул набуває сенсу не просто в силу його об'єктивного змісту , а насамперед у зв'язку з особистісним значенням , які даються йому випробуваним. Тобто інтерпретація стимулу це не дзеркальне відображення об'єктивної суті , дуже навіть не дзеркальне відображення.

   Хоча новий клас психодіагностичних методик дуже сильно відрізнявся від уже відомих і добре освоєних психометричних методик , Франк не розглядав перші як заміну другого . Призначення цих методик - дослідження " идиоматичной " внутрішньої сфери , яка може бути розглянута як спосіб організації життєвого досвіду. Проективні методики вдало доповнюють існуючі , дозволяючи заглянути в те, що найбільш глибоко приховано , вислизає при використанні традиційних прийомів дослідження .

Поняття « психодіагностика » з'явилося вперше лише після публікації Г. Роршаха в 1921 р., ця спеціальна дисципліна стала виділятися в самостійну галузь науки вже на початку XX в .

Справжню революцію справила книга Германа Роршаха «Психодіагностика » (1921). Саме з 1921 року почався новий етап у розвитку експериментального вивчення особистості - етап проективного її дослідження . Застосування тестів інтелекту і методики Роршаха дозволило В. Кемпо виявити кілька прогностичних показників розвитку інтелекту . Дж. Сауер , Р. Крузен ( США ) використовують методику Роршаха з метою відбору дітей для групової психотерапії , а М. Сендін ( Іспанія ) - для вивчення вплив психотика - члена сім'ї на процеси, що відбуваються в сім'ї. На відміну від Франка , який відводить тут тесту Роршаха другорядну роль , Зубін робить посилання на нього як на кращий приклад конститутивного методу . Включення тесту Роршаха в цю категорію залежить від того , як багато « структур » готовий побачити людина в чорнильних плямах. А також ліплення з пластиліну або східного речовини - рід активності , який найшвидше приходить в голову. В якості іншого прикладу Франк призводить техніку малювання пальцями , ретельно розроблену Наполі і що претендує на статус методики , хоча на ділі вона не користувалася популярністю.

По своїй популярності в психодіагностичних дослідженнях особистості тест Г. Роршаха . займає провідне місце серед інших проективних методик . Стомлений матеріал до тесту складається з 10 стандартних таблиць з чорно -білими та кольоровими симетричними аморфними ( Слабоструктуровані ) зображеннями (т.зв. « плями» Роршаха) .

Обстежуваному пропонують відповісти на питання про те , на що , на його думку , схоже кожне зображення . Ведеться дослівна запис всіх висловлювань обстежуваного , враховуються час з моменту пред'явлення таблиці до початку відповіді , становище, в якому розглядається зображення , а також будь-які особливості поведінки . Завершується обстеження опитуванням , який здійснюється експериментатором за певною схемою (уточнення деталей зображення , за якими виникли асоціації і т. д.). Іноді додатково застосовується процедура « визначення меж » , сутність якої полягає в прямому « призов » обстежуваного до певних реакцій - відповідей.

Тестом Роршаха діагностують структурні характеристики особистості: індивідуальні особливості афективно- потребностной сфери та пізнавальної діяльності (когнітивний стиль) , внутрішньоособистісні і міжособистісні конфлікти і заходи боротьби з ними ( захисні механізми) , загальну спрямованість особистості ( тип переживання ) і так далі.

З метою подолання неминучою при цьому суб'єктивності Ф.Гудінаф була зроблена спроба створення стандартної шкали ознак для оцінки зображення людини.

Ф.Гудінаф - яскрава постать у світовій психології . У нашій країні вона , проте , практично невідома. ( Лише в останнє видання «Педагогічної енциклопедії» за нашим наполяганням про неї була включена невелика стаття . ) Тому трапляються й такі курйози , коли фахівці -практики , випадково отримавши розробки рисуночного тесту , не знають , в якому роді говорити про його творця , що носить незвично звучну прізвище. Тому не зайве сказати кілька слів про цей цікавий психолога .

Флоренс Лаура Гудинаф народилася в 1886 р. в невеликому американському містечку Хонсдейл . Здобувши середню педагогічну освіту , вона кілька років вчителювала в сільських Л школах штату Пенсільванія. У 1919-1921 рр. . вона вела викладацьку і дослідницьку роботу в школі для розумово відсталих дітей у г.Вайнленд , штат Нью- Джерсі . Ці заняття поклали початок її науковим дослідженням розумового розвитку та аномального дитинства. У 1921 р. Гудинаф закінчила Колумбійський університет . Отримавши ступінь доктора філософії ( 1924 ) , очолила Консультативну дитячу клініку в Міннеаполісі. У 1925 р. вона поступила на роботу в організований при Міннесотського університету Інститут здоров'я дитини.

У роботі « Вимірювання інтелекту за допомогою малюнка » (1926) Гудинаф вперше в історії психодіагностики практично обгрунтувала гіпотезу про те , що виконання дитиною малюнка відбиває ступінь оволодіння їм ключовими поняттями і таким чином свідчить про рівень розвитку інтелекту . Створений нею тест « Намалюй людини» відрізнявся від дотеперішніх тестів інтелекту . Він дозволяв досить точно оцінити рівень розумового розвитку , причому в достатній мірі незалежно від рівня засвоєних знань і умінь , в тому числі і навичок малювання .

Широкомасштабні дослідження за допомогою методу тестів привели Гудинаф до переоцінки основоположного в американській тестології принципу незмінності коефіцієнта інтелекту . Вона наочно продемонструвала , що ряд соціальних факторів (наприклад , сприятливі умови дошкільного виховання) можуть значно підвищити цей показник , тобто розумова обдарованість не є вродженою і стабільним властивістю. Не обмежуючись аналізом тестів , Гудинаф в роботі « Експериментальне дослідження дитини» ( 1931 ) піддала всебічному розгляду різні дослідницькі методики дитячої психології , продемонструвала їх сильні і слабкі сторони.

Спеціальне дослідження було присвячено нею проблемі афективної поведінки . На основі спостережень за проявами гніву і роздратування у дітей Гудинаф були розроблені рекомендації з формування навичок ігрової діяльності , спілкування , лідерства .

У книзі « Виключні діти» ( 1956 ) Гудинаф узагальнила досвід вивчення дітей, що страждають дефектами розвитку . Керівництво « Психологія розвитку » (1934 ) стало одним з перших фундаментальних праць у цій галузі , що заклали основи вивчення життєвого шляху людини на його основних етапах .

Найбільшу популярність Ф.Гудінаф , приніс тест « Намалюй людини». Первісна стандартизація цієї методики була здійснена в 1926 р. З тих пір аж до 1963 р. Тест використовувався без істотних змін і придбав за цей час широку популярність . ( За даними А.Анастази , в даний час у світовій психодиагностической практиці тест « Намалюй людини» за частотою використання є другим після відомого методу чорнильних плям Г.Роршаха ) . З метою оновлення тестових норм учень Ф.Гудінаф Д.Харріс провів нову стандартизацію методу , результати якої опублікував в 1963 р. З цього часу тест « Намалюй людини» відомий як тест Гудинаф - Харріса .

Як і в первинному тесті Гудинаф , так і в оновленому варіанті основна увага приділяється точності і детальності малюнка , а не художнім образотворчим засобам . Саме детальність зображення виступає основним показником рівня розумового розвитку дитини. В основі такого підходу лежить гіпотеза про те , що в малюнку знайомого предмета виявляються ті його відмінні , істотні риси , які дитина виділив у ньому як у представника відповідного класу предметів . Малюнок розглядається як виражене в графічній формі поняття (подання ) дитини про предмет. Спостережуване з дорослішанням дитини ускладнення виконаних ним зображень розцінюється як показник розвитку понятійного мислення.

Слід зазначити , що дана гіпотеза, що у основі тесту , не спирається на які-небудь суворі теоретичні побудови . Вона висловлює емпірично спостережувану залежність між особливостями дитячого малюнка і загальним розумовим розвитком дитини.

В результаті численних досліджень було встановлено , що для дітей дошкільного віку дані тесту Гудинаф - Харріса високо корелюють з даними арифметичних тестів , а також з деякими завданнями , які виявляють рівень розвитку операціонального інтелекту .

Дана методика широко використовується як компонент комплексного обстеження дитини. Важливо підкреслити , що незважаючи на неодноразово підтверджену високу надійність тесту , більшість фахівців вважають , що самостійної діагностичної цінності тест майже не має. Обмежуватися одним даним тестом при обстеженні дитини неприпустимо ; тест може виступати лише як частина обстеження , переважно - початкова частина . Рисункові тестом користуються для того , щоб отримати перше уявлення про рівень розвитку дитини.

В силу того , що більшість дошкільнят і молодших школярів люблять малювати , даний тест може допомогти встановити контакт з дитиною і зав'язати співпрацю , необхідне для проведення обстеження за допомогою більш складних діагностичних методик . Тест дуже доцільно застосовувати у всіх випадках , коли у дітей спостерігається мовна загальмованість , або при обстеженні дітей з порушеннями слуху .

ОПИС

Тест інтелекту . Призначений для вимірювання рівня інтелектуального розвитку дітей та підлітків. Запропоновано Ф. Гудинаф в 1926 р.

Обстежуваному пропонують зобразити на аркуші паперу чоловіка , причому просять зробити це якомога краще. Час малювання не обмежується. Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснюється на основі того , які частини тіла і деталі одягу зображує обстежуваний , як враховані пропорції , перспектива і т. д. Ф. Гудинаф розробила шкалу , за якою можна оцінити 51 елемент малюнка. Є норми для дітей від 3 до 13 років , які можуть бути зіставлені з розумовою віком .

Надійність тесту , неодноразово перевірялося різними методами , досить висока. Коефіцієнт ретестовой надійності становить 0,68 , а коефіцієнт надійності методом розщеплення - 0,89 . Показники конструктної валідності , незважаючи на варіабельність , перевищують 0,50 . Тест може бути використаний як в індивідуальному , так і в груповому дослідженні . На основі даної методики К. Маховер була запропонована проективна методика дослідження особистості ( «Намалюй людини»).

У 1963 р. Д. Харрісом тест був переглянутий , розширений і опублікований під назвою « Гудинаф - Харріс малювання тест» ( Goodenough - Harris Drawing Test ) . У варіанті , запропонованому Д. Харрісом , після завершення малюнка чоловіки обстежуваному пропонують зобразити жінку , а потім намалювати свій портрет . Поряд з відомим способом оцінки малюнка по його елементах запропонована більш проста обробка результатів тестування - якісна оцінка малюнка в цілому шляхом зіставлення отриманого зображення з 12 зразками ( за ступенем схожості з еталоном ) . Коефіцієнт кореляції між даними , отриманими при малюванні чоловіки і жінки , вельми високий ( 0,91-0,98 ) , що дозволяє вважати обидва варіанти взаємозамінними. Зображення випробуваним самого себе розроблялося Д. Харрісом як проективна методика дослідження особистості .

13. Конструктивні, конститутивні, інтерпретативні, катартичні, експресивні, аддитивні методи у проективній психодіагностиці

Психологічне вимірювання із застосуванням проектних методик здійснюється на основі інтерпретації результатів діяльності досліджуваного за допомогою слабо структурованого стимулювального матеріалу, який людина доповнює, проектуючи таким чином свою особистість. Існує кілька видів проективних методик: конститутивні, конструктивні, інтерпретацій ні, ката ртичні, експресивні, імпресивні, адитивні, семантичні.

Конститутивні проективні методики

Вони передбачають структуризацію, оформлення стимулів і надання їм певного значення. До конститутивних методик належать: "Словесний тест асоціації" (стимул-слово - асоціація-слово) (Ф. Гальтон, 1879); "Тест Роршаха" -проектування особистості через бачення образів у нечітких чорнильних плямах (Г. Роршах, 1921); "Тест ранжування картин" - розташування картинок у певній послідовності і складання розповіді (С. Томкінсон, 1957); тест "Словник" - дослідження індивідуального тезауруса і світогляду.

Конструктивні проективні методики

Ці методики спрямовані на створення з оформлених деталей осмисленого цілого, ними є: "Тест Світу" (М. Ловенфельд,1939); "Q-класифікація" - дослідження уявлень про власне Я і оточуючих людей - сортування карток із рисами за близькістю до рис оцінюваного обличчя (В. Стефансон, 1953).

Інтерпретаційні проективні методики

Досліджуваним пропонують прокоментувати будь-яку подію або ситуацію. До таких методик належать: "Тест тематичної апперцепції" - ТАТ(Х. Морган, Г.-А. Мюррей, 1935); тест "Склади картину-історію" - MAPS(E. Шнейдман, 1947); "Тест тривимірної апперцепції" (Д. Твічел-Ален, 1947); "Тест (техніка) об'єктних відношень" (Філліпсон, 1955); "Тест на інтуїцію" (Е. Френч, 1955); "Символічний тест аранжування" (Т. Кан, 1955); "Проективні картинки Пік* форда" (Шкфорд, 1963); "Методика керованої проекції" - дослідження особливостей самоставлення (В. Столін, 1982).

Катартичні проективні методики

Вони передбачають здійснення ігрової діяльності в організованих умовах. Однією із катартичних методик є психодрама Дж. Морено (1946). Прикладами таких меотдик є: "Відкрий себе через музику" (призначена для визначення того, як вперше прослуханий твір впливає на дитину, які почуття, емоції, переживання у неї викликає); "В гостях у казки " (дає змогу з'ясувати рівень досягнення катарсиса через створення учнями казки за прослуханою розповіддю); "Море гойдається - раз..." (призначена для визначення в учнів здатності "вживатися" у запропонований образ, проникати і осмислювати їх емоційний стан). Існують також такі варіанти катарсичних методик, де досліджувані діють опосередковано, проектуючи свої риси і реакції на предмети-замінники, зокрема "Тест ляльок" (А. Вольтман, 1851), де дітей просять розіграти з набором ляльок різні сцени (наприклад, сварку з братом) або спектакль на задану тему. Тест "Неіснуюча тварина" (М. Друкаревич), у якому пропонується намалювати невідоме людям звірятко, дає змогу оцінити особистість досліджуваного.

Експресивні проективні методики

Сутність їх полягає у створенні досліджуваним малюнків на вільну або задану тему: комплекс графічних тестів, створених на основі досліджень Г. Ріда і типології К. Юнга (1921); "Малюнок людини" (Ф. Гудінаф, 1926; модифікація Д. Харріса в 1963); "Тест-мозаїка Ловенфельда" (М. Ловенфельд, 1930); "Міокінетичний психодіагноз Міра-і-Лопеца" (Е. Міра-і-Лопец, 1940); "Малюнок сім'ї" (В. Вулф, 1947); тест "Дім - Дерево - Людина" (Дж. Бак, 1948); "Малюнок людини" (К. Маховер, 1949); тест "Дерево" (К. Кох, 1949); "Графічний тест Аронсона" (Е. Аронсон, 1958); тест "Конструктивний малюнок людини з геометричних фігур" (Е. Махоні, А. Лібін, 1989); кримінально-асоціативна символіка - КАС; тест "Неіснуюча тварина"; пси-хографологічні технології та інтерпретації.

Імпресивні проективні методики

Ґрунтуються ці методики на виявленні переваги одних стимулів над іншими. До таких методик зараховують "Тест Сонди" і "Тест вибору кольору Люшера" (М. Люшер, 1948).

Адитивні проективні методики. Визначають вони техніку аналізу процесу завершення речення, розповіді, історії або ситуації, наприклад: "Методика малюнкових фрустрацій Розенцвейга" - Тест P-F (С. Розенцвейг, 1942); "Інсайт-тест" (Е. Саржент, 1944); "Тест атитюдів дітей" (Д. Каган, Д. Лемкін, 1960); тест "Завершення речення" (Г. Еббінгауз, 1897; А. Пейн, 1928); тест "Рука" (Б. Брайклін, 3. Піотровський, Е. Вагнер, 1962); "Багато-мірний малюнковий тест" - MDDT (Р. Бліх, 1968); "Системний тест сім'ї" - FAST (Т. Герінг, І. Вілер, 1986) "Формалізований тест фрустрацій" - ФТФ(І. Носе, 1994).

Семантичні проективні методики

Ці методики виявляють емоційне ставлення людини до досліджуваного об'єкта як вираз особистісного значення. До цієї групи належать: "Семантичний диференціал" - СД (Ч. Осгуд, 1952-57); "Техніка репертуарних решіток Келлі" (Г. Келлі, 1955); "Метод семантичного радикала" (А. Лурія, О. Виноградова, 1959); "Невербальний семантичний диференціал" (Ч. Осгуд, 1962); "Окремі семантичні диференціали" (Дж. Керрол; М. Уїш, 1969); "Метод класифікації" - "сортування" (Дж. Міллер, 1971); "Метод суб'єктивного шкалювання" (Р. Вудворс, Г. Шлосберг, І971); семантичний диференціал "Божого Откровення" - СДО (І. Носе, 1994).

Відповідно до особливостей інтерпретації виконання виокремлюють тести, орієнтовані на статистичну норму і критеріально-орієнтовані (КОрТ).