Техніка репертуарних решіток

«Техніка репертуарних решіток» (ТРР) чи «репертуарні особистісні тести», займають особливе місце серед методів психодіагностики особистості.

Техніка репертуарних решіток не замінює, а доповнює психодіагностику індивідуально орієнтованими методами, дає в руки психологам нові засоби. Застосування цих нових засобів поряд з іншими методиками, такими, як особистісні опитувальники і проективні тести, дозволяють виявляти й описувати якісні особливості індивідуальної свідомості, реконструювати систему смислових параметрів, що лежать в основі сприйняття даною конкретною людиною себе й інших людей, об'єктів і відносин.

К. Клакхон і Г. Мюррей, визначаючи можливий спектр особистіних характеристик (і тим самим і можливий спектр психодіагностичних задач), писали, що людина в чомусь схожа на всіх людей, у чомусь схожа на окремих і в чомусь не схожа ні на кого іншого. Традиційна психометрика і психодіагностика охоплювали переважно перші два аспекти - ТРР охоплює і третій аспект - ідеографічний.

ТРР надає можливість не менш строго, ніж інші психометричні методи, «працювати» на рівні індивідуальної свідомості, тобто на тому рівні, на якому розгортаються основні події психічного життя людини. Репертуарні тести не вимагають звертання до групових норм і великих вибірок, дозволяють застосувати весь арсенал багатомірних статистичних методів для аналізу індивідуальної свідомості, охоплюють не тільки статику, але й динаміку смислових утворень особистості.

Методики технік репертуарних решіток

Існує велика кількість різноманітних методик: це можуть бути варіанти структурованого інтерв'ю, методики типу «папір - олівець», стандартні комп'ютерні інтерактивні програми, методики сортування і ще багато інших.

При складанні репертуарних решіток необхідно враховувати наступні три принципи: принцип біполярності конструкта, принцип індивідуальності, принцип діапазону застосування конструкта.

Принцип біполярності - один з найважливіших і фундаментальних для ТРР. Він вимагає обліку не тільки феноменів подібності, груповання й узагальнення, але й і феноменів протиставлення. Дійсно, оцінки людей і подій через систему опозицій максимально інформативні для цілей прогнозування, оскільки дозволяють бачити не тільки щось дане, але й протилежне першому.

Принцип індивідуальності - наслідок уявлень Келлі про людину як про активного дослідника (персона), що не просто засвоює ззовні готові засоби оцінок й прогнозувань, але сама робить розрізнення й узагальнення, висуває гіпотези й перевіряє їх у реальній поведінці. Створювані нею конструкти, що дозволяють прогнозувати і розрізняти події, залишаються; ті ж, що виявляються невдалими, руйнуються. Отже, у людини можуть бути свої власні конструкти, унікальні, несхожі на «чужі» і групові, і нам необхідно уміти виявляти і такі конструкти.

Принцип діапазону застосування підкреслює, що кожен конструкт може бути застосований до обмеженого набору об'єктів (елементів). Отже, «керуючи» набором (репертуаром) елементів, можна викликати різні за рівнем спільності і діапазоном застосування конструкти. На цих принципах і побудовані процедури «виклику» власних індивідуальних конструктів людини. Технік виклику конструктів існує дуже багато. Ми розглянемо лише окремі з них, найбільш популярні.