Свідомість та її характеристики

Свідомість – форма відображення об’єктивної дійсності в психіці людини, вищий рівень відображення психічного і саморегуляції; вважається що належить тільки людині.

Свідомість характеризується:

1. Активністю.

1. Інтенційністю, яка визначається спрямованістю на предмет. Свідо­мість це завжди усвідомлення чогось.

2. Здатністю до рефлексії, самоспостереження – усвідомлення самої свідомості.

3. Мотиваційно-ціннісним характером.

4. Рівнями різного ступеня усвідомленості.

Свідомість будь-якого індивіда унікальна, але не довільна – вона зумовлена зовнішніми, по відношенню до свідомості факторами, перш за все структурами соціальної системи, де існує індивід і носить суспільно-історичний характер.

При вивченні свідомості дослідник як правило зіштовхується з наступними труднощами: всі психічні явища постають перед індивідом настільки, настільки вони усвідомлюються – в т.ч. несвідоме, яке усвідомлюється або в результаті спеціальної процедури “доведення до свідомості”, або опосередковано у вигляді викривлення свідомості.

За даними самоспостереження, свідомість позбавлена власної психологічної специфіки, її єдина ознака полягає в тому, що завдяки їй перед індивідом постають, з деякою мірою ясності, різні явища, що складають конкретний зміст психічного. Тому свідомість розглядалася:

• або як “без’якісна” умова існування психіки і позначалася метафорично – “світло свідомості”, “поле свідомості”. В цьому випадку про експериментальне вивчення свідомості не може бути і мови;

• або ототожнювалася з деякою функцією психічного, частіше за все з увагою або мисленням. В цьому випадку вивчення свідомості підмінялося вивченням певних психічної функції.

2). Друга складність випливає із першої, згідно до якої свідомість, як окремі психічні функції, не локалізується у зовнішньому просторі, але на відміну від психічних функцій, свідомість – із-за її “без’якісності” не вдається “розчленувати” на складові, за якими вона могла би вивчатися відомими методами.

Предметна діяльність та її атрибут володіють наступними основними властивостями, відображеними в структурі діяльності:

• соціальним походженням і її будовою – це проявляється в її соціальній регламентації, а також в опосередкованості знаряддями і знаками;

• розподілом між двома суб’єктами;

• спрямованістю на об’єкт.

Структура спільної діяяльності породжує структуру свідомості, визначаючи її основні властивості:

• соціальний характер, включаючи опосередкованість знаковими і символічними структурами;

• здатність до рефлексії і внутрішній діалогізм;

• предметність.

Психодіагностика свідомості. Теорія особистісних конструктів

Для вивчення свідомості, яка формується в процесі становлення особистості, як і інших психологічних явищ необхідно звертатися до певної структури особистості, яка розробляється в рамках конкретної теоретичної концепції.

Центральним у підході Дж.Келлі є поняття особистісного конструкту, чи ідея, що люди конструюють події, передбачаючи їх, виходячи із минулого досвіду і набутих знань. Під конструктом Дж.Келлі розуміє інтерпретацію. Об’єктивні умови і обставини зовнішнього світу значать менше ніж те, як люди їх інтепретують. Будь-який досвід пропускається через “окуляри” особистісних конструктів. Не існує такої реалії як чистий досвід, відокремленого від свого сконструйованого значення.

Людська поведінка розглядається в якості пошуку розуміння чогось (подія, факт, ставлення, оцінка тощо). “Теорія особистісних конструктів - це уявлення про те, як людина може розпочати рух із стану, який визначається нею як незнання, і як вона може переходити із одного рівня на інший, долаючи власний догматизм. Це психологія людських пошуків, вона не говорить, що було чи буде знайдено, - вона скоріше показує, як ми могли би зайнятися пошуком чогось”.

Отже, в теорії Дж.Келлі індивід займає центральне положення в якості активного конструктора світу. Задача психології – вивчити, як люди конструють власний світ і уявлення про себе. Підхід Дж.Келлі найбільш чітко реалізовано в “техніках репертуарних решіток”.