Тема 7. Психодіагностика мотивації

1. Поняття про мотиви мотивацію мотиваційну сферу особистості

Будь-який вчинок може бути об´єктивно і правильно оцінений лише тоді, коли будуть повністю встановлені та зрозумілі його мотиви. Тільки знаючи мотиви прийняття рішення людиною, можна всебічно оцінити її дії та вчинки, її особистість загалом. Ось чому в законі серед обставин, що підлягають обов´язковому встановленню у кожній кримінальній справі, вказані мотиви злочину (п. 2 ст. 64 КПК України).

Результати, яких досягає людина в своєму житті, на 70 % залежать від мотивів, які спонукають її досягати поставленої мети.

Мотив— це спонукання, спрямоване на задоволення значимої для людини потреби. Мотив зумовлює формування намірів людини прийняти рішення вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети. Тому мотиви, як спонукальні сили, лежать в основі різних, в тому числі і злочинних, дій людини, що пояснюють їх вчинення.

Людська діяльність зазвичай полімотивована, тобто визначається не одним, а кількома мотивами, що знаходяться у відповідній ієрархії між собою. Така система мотивів утворює мотиваційну сферу або мотивацію.

Мотивація— це неодноразово повторювальний процес вибору і прийняття рішення людиною на основі оцінки нею різних поведінкових альтернатив, в яких закладені різні мотиви, спонукання.

Мотивація тісно пов´язана з емоційними явищами. Емоційно-ціннісне ставлення людини до світу виражають значущі для людини моменти і складають ту загальну широку сферу, в межах якої розгортаються не тільки пасивно-емоційні процеси, переживання, але й активно-дієві, актуальні мотиваційні процеси. Емоції відіграють важливу роль у регулюванні динамічної сторони мотивації.

Мотиваційна сфера знаходиться у постійному розвитку під впливом зовнішнього середовища, свідомості людини.

Для юристів одним з цікавих підходів до проблеми мотивації єкогнітивний підхід, в якому особливе значення надається свідомості, знанням людини. В даному підході використовується таке поняття як«когнітивний дисонанс». Під ним розуміють негативний збудливий стан, який відчуває людина в ситуації невизначеності, зумовленої тим, що вона володіє двома і більше суперечливими даними, думками, уявленнями про один і той же об´єкт, явище, які необхідно пояснити. Стан когнітивного дисонансу починає здійснювати на людину сильний емоційний вплив, особливо в ситуаціях, коли необхідно приймати відповідальні рішення, вирішувати конфліктні відносини і т. п. (наприклад, поведінка слідчого, який розпочинає розслідування злочину, вчиненого в умовах неочевидності, прийняття ним рішення про затримання підозрюваного, проведення обшуку).

Вчиняючи ті чи інші дії, спостерігаючи за поведінкою інших осіб, людина, як правило, намагається їх пояснити. Причинне пояснення вчинків людини в психології одержало назвуказуальної атрибуції(з лат. causa — причина, attribo — надаю, наділяю). З тієї точки зору, одні люди вважають, що досягнуті ними результати, успіхи в діяльності, а також невдачі, залежать головним чином від них самих (так званий внутрішній локус контролю), інші ж, навпаки, переконані, що все залежить від зовнішніх факторів, від обставин, що складаються незалежно від їх волі, від

випадку (так званий зовнішній локус контролю). Це призводить до того, що спрямованість осіб першої групи визначає їх більш високу відповідальність, більшу наполегливість на шляху до досягнення поставленої мети. Тому в таких людей визначальною є мотивація досягнення успіху. Для осіб другої групи провідною є мотивація уникнення невдачі.

Як показали результати дослідження великої кількості прокурорських працівників, професійно успішні працівники прокуратури мають справді більш виражений внутрішній локус контролю, що свідчить про те, що в них вищий рівень персональної відповідальності за події, що відбуваються, за прийняті рішення та їх наслідки, більше ініціативи. Вони переконані, що самі досягли всього, що було та є в їх житті, завдяки власній волі та енергії.

Існує і ще одна психологічна відмінність між двома названими групами людей. Особи, мотивовані на досягнення успіху, в разі невдачі, не опускають руки. Їх активність та наполегливість ще більше зростають. Навпаки, в осіб, які мотивовані на уникнення невдачі, в разі такої невдачі, як інтерес до вирішення поставленого завдання, так і результативність їх діяльності падають.

2. моделі мотивації.

Модели мотивации, предлагаемые различными исследователями для изучения содержания мотивации и мотивационных процессов, весьма многочисленны. Модели мотивации построены по различным основаниям, достаточно эклектичны и отличаются друг от друга. Модели мотивации могут использоваться в психологии, в менеджменте, для изучения конкретной ситуации. Модели мотивации практически не имеют социального аспекта, а основополагающими понятиями в них являются потребность и вознаграждение, поэтому процессы мотивации сведены к процессу побуждения.

Существуют процессуальные и содержательные модели мотивации. К содержательным моделям относятся модели мотивации, которые основаны на идентификации потребностей и мотивов, а к процессуальным – те модели мотивации, в основании которых лежит поведение людей, обусловленное их восприятием и познаниями. Содержательные модели мотивации строили, например, Ф. Герцберг, Д. МакКлелланд, А. Маслоу. К процессуальным моделям мотивации относятся модели ожидания, справедливости, модель Пертера-Лоулера.

Модель мотивации Маслоу является бихевиористской, и согласно ей потребности человека имеют свою иерархию, и должны удовлетворяться последовательно, начиная с нижних уровней пирамиды Маслоу – удовлетворения физиологических потребностей. Эти потребности и рассматриваются как мотивы, определяющие поведение субъекта. Модель МакКлелленда также основана на потребностях, но акцент в ней сделан на потребности высшего уровня – успех, власть, чувство сопричастности. Субъекта с ярко выраженными потребностями в успехе, власти и причастности, следует мотивировать задачами, для решения которых требуется проявление лидерских качеств, оказание влияния, проявление инициативы. Ф. Герцберг предложил свою модель мотивации, основанную на потребностях. Согласно этой модели удовлетворенность или недовольство от выполнения работы это разные величины, и связаны они с разными вещами. Герцберг выделил группу мотиваторов – факторов, связанных непосредственно с трудом, которые определяют уровень удовлетворенности работой – и отнес к ним карьерный рост, успех, одобрение, признание, ответственность. Также им была выделена группа так называемых гигиенических факторов, связанных с окружающей средой в процессе труда, и определяющих степень неудовлетворенности работой, отнеся к ней условия работы, политику компании, отношения с коллегами, заработок и т.д. Модель мотивации Герцберга показала прямую зависимость производительности труда от того, насколько благоприятны мотивационные и гигиенические факторы. Модель, предложенная Скиннером, показывает важное значение системы обратной связи между руководством и работниками, постоянного информирования последних о взаимосвязи их поведения и возможными последствиями. Модель мотивации В. Врума, так называемая модель ожиданий, основана на положении о том, что только наличие потребности не мотивирует человека на достижение цели. Необходима определенная интенсивность мотивации, которая складывается из желания реализовать определенное поведение и достаточно высокая степень уверенности в том, что поведение это приведет к требуемому результату. Модель Портера-Лоулера по сравнению с предыдущими моделями мотивации более полно представляет характеристику самого процесса мотивации. Эта модель содержит пять переменных: усилия, восприятие, результат, вознаграждение, удовлетворение. Модель помогает выявить зависимость результата от приложенных усилий, уровень которых определяется значимостью вознаграждения и степенью уверенности в его получении в результате затраченных усилий.

3. Основні підходи до класифікації мотивів.

Загальне системне уявлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів поведінки (діяльності) розмежовуються за різними підставами. В їх якості виступають: а) характер участі в діяльності (мотиви, які розуміють, знають, та реально діючі мотиви, за А.Н.Леонтьєвим); б) час (тривалість) обумовлення діяльності (далека - коротка мотивація, за Б.Ф.Ломовим); в) соціальна значимість (соціальні - вузькоособисті, за П.М.Якобсоном); г) факт їх включення в саму діяльність чи знаходження поза нею (широкі соціальні мотиви та вузькоособисті, за Л.І.Божович); д) певний вид діяльності, наприклад навчальна мотивація, та ін [3].       

В якості класифікаційних основ можуть розглядатися і схеми Х.Мюррея, М.Аргайла, А.Маслоу та ін. П.М.Якобсону належить заслуга розмежування мотивів за характером спілкування (ділові, емоційні). Продовжуючи цю лінію дослідження, соціальні потреби, що визначають групову інтеграцію і спілкування, згідно А.А.Леонтьєва, можна грубо розділити на три основні потреби, орієнтовані на: а) об'єкт або мету взаємодії; б) інтереси самого комунікатора; в) інтереси іншої людини або суспільства в цілому. Перша група мотивів обумовлює поведінку людини як члена групи, інтереси якої стають інтересами самої особистості. Очевидно, що ця група мотивів, характеризуючи, наприклад, весь навчальний процес в цілому, може характеризувати також і його суб'єктів: педагога, студентів в плані далеких, загальних, зрозумілих мотивів. Говорячи про мотиви, орієнтовані на самого комунікатора, А.А.Леонтьєв має на увазі мотиви, «направлені або безпосередньо на задоволення бажання взнати щось цікаве чи важливе, або на подальший вибір способу поведінки, способу дії». Ця група мотивів представляє найбільший інтерес для аналізу домінуючої навчальної мотивації в навчальній діяльності [6].       

До визначення домінуючої мотивації діяльності доцільно також підійти і з позиції особливостей інтелектуально-емоційно-вольової сфери самої особистості як суб'єкта. Відповідно, вищі духовні потреби людини можуть бути представлені як потреби (мотиви) морального, інтелектуально-пізнавального та естетичного планів. Ці  мотиви співвідносяться з задоволенням духовних потреб людини, з якими нерозривно пов'язані такі спонуки, за П.М.Якобсоном, як почуття, інтереси, звичка і т.д. іншими словами, вищі соціальні, духовні мотиви (потреби) умовно можуть бути розділені на три групи мотивів (потреб): інтелектуально-пізнавальні, морально-етичні та емоційно-естетичні [6].

4. особливості прямих та непрямих методів психодіагностики мотиваційної сфери особистості