Тема 6. Психодіагностика психологічних властивостей та станів особистості

1. Феноменологія, структура динаміка розвитку особистості

а) види рис особистості;

б) види розвитку особистості;

в) основні сфери особистості;

г) потенціали особистості;

д) основні утвори особистості.

Перш за все, слід розглянути підходи до розуміння і опису особистості.

1. Тлумачення особистості як психофізіологічної єдності. Ця єдність передбачає синтез фізичних та соціальних характеристик.

2. Особистість як система рис. Риса інтерпретується як певна стійка особливість поведінки, яка повторюється в різноманітних ситуаціях. Головний акцент ставиться на стійкості проявів особистості.

Види рис особистості:

Конституціональні. Обумовлюють психофізіологічну особливість організму, які співвідносяться з поняттям індивід (людина, як представник роду людського).

Індивідуальні. Визначаються досвідом життєдіяльності людини. Індивідуальні риси характеризують особистість в плані її індивідуального співвідношення з поняттям індивід.

Власне особистісні. Риси зі сторони реалізації різних соціальних ролей та досвіду діяльності людини. Відноситься до поняття особистість.

Ці три види рис визначаються особистісними питальниками.

Порівнюючи два, описані вище підходи, можна зробити висновок, що вони не суперечать, а лише доповнюють один одного.

3. Особистість як певний тип чи поєднання типів. Тип розглядається як характерна особливість поведінки. До типів слід відносити: тип акцентуації, тип характеру, темперамент, спрямованість особистості.

4. Особистість як система конструктів. В даному випадку конструкт виділяється як певні полюсні характеристики особистості. Наприклад: екстровертованість – інтровертованість. Описуючи особистість, психолог спочатку визначає певні полюсні характеристики, а потім вказує місце обстежуваної особистості на даній шкалі.

5. Особистість як система особистісних смислів.Акцент робиться на потребово-мотиваційній сфері. Потрібно описати зміст потреб, мотивів, намірів особистості тощо.

6. Особистість як суб’єкт персоналізації.Особистість описується зі сторони її бажань і здатності викликати бажані зміни в фізичному і соціальному оточенні. Підкреслюється вагомість особистості. Особистість визначається тим, який внесок вона зробила в фізичний чи соціальний світ, який її оточує. Іншими словами значущість впливів особистості в світі.

Види розвитку особистості:

Розрізняють фізичний та психічний розвиток, які перебувають у постійному і безперервному контакті. Якщо відбувають порушення в фізичному розвитку, то неодмінно страждає психічний і навпаки.

Психічний розвиток людини поділяють на:

ЕМОЦІЙНИЙ. Розвиток емоційної сфери. Часто його визначають як емоційно-вольовий. Керує емоційною сферою особистості.

КОГНІТИВНИЙ. Розвиток пізнавальної сфери (розум).

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ.

МОРАЛЬНИЙ. Визначає ставлення особистості до соціуму і до самої себе.

СОЦІАЛЬНИЙ. Соціалізація особистості, її роль і місце в соціумі.

Проводячи діагностику особистості психолог повинен обов’язково вказати усі ці особливості психічного розвитку. Крім того, психолог повинен враховувати основні сфери особистості.

Основні сфери особистості:

Мотиваційно-потребова: інформація про основні потреби, мотиви, інтереси, нахили людини тощо.

Емоційно-вольова: включає в себе набір емоцій як станів (активність, апатія, стомлюваність), типових для особистості, так і певні емоційні характеристики (емпатія, чуйність, щирість), певні вольові якості (довільність).

Когнітивно-пізнавальна: (когніція – пізнавання інформації) відображення певних пізнавальних можливостей особистості.

Моральна: особистісно-репрезентативні основи нормативних регуляцій, що закріплені в звичках, традиціях, принципах соціального життя людини. Тобто наскільки людина сама для себе визначає істину свого буття, переживає свою унікальність, самобутність.

Дієво-практична: включає прояви людини як діяча, який практично себе реалізує в оточуючому світі, включає в себе демонстрацію своїх здібностей і певні прагматичні аспекти.

Міжособистісно-соціальна: відображає особливості взаємодії особистості, її ставлень та самоставлень. Ставлення буде проявлятися як відношення до людей, проти них, з ними, самоставлення – ставлення до себе, своїх здібностей тощо.

Кожна особистість характеризується наявністюпевних потенціалів,що пояснюють сфери особистості.

Пізнавальний потенціал, який визначається об’єктом та якістю інформації, якою володіє особистість. Пізнавальний потенціал не завжди можна спрогнозувати.

Моральний потенціал проявляється в світогляді особистості, прагненнях, світовідчуттях. Потрібно, щоб людина володіла моральним потенціалом, якщо людина рано стає скептиком – вона стає обмеженою в інтересах, поглядах нічого її не цікавить, не хвилює; людина починає постійно і швидко втомлюватися.

Творчий потенціал характеризується як здатність людини створювати щось нове. Визначає наскільки людина спроможна створити щось нове в той чи інший проміжок часу свого життя в різних галузях. Одні люди розвивають свій творчий потенціал, інші – ні, тоді він у них лишається постійно на одному й тому ж місці, або ж спостерігається вичерпаність потенціалу.

Комунікативний потенціал визначає комунікабельність людини, міцність її контактів, які встановлює особистість протягом життя і проявляється у здатності грати різні соціальні ролі. Це потенціал людини, який завжди є в запасі, але також може спостерігатися явище вичерпності комунікативного потенціалу людини.

Естетичний потенціал визначається рівнем змісту та інтенсивністю потреб в прекрасному і тим як людина їх задовольняє, що взагалі людина визначає як прекрасне чим вона насолоджується. Наскільки людина розвиває свій естетичний потенціал, наскільки проявляє у повсякденному житті. Людина найактивніше проявляє себе у пошуку прекрасного у 18 – 30 років.

Кожна людина має свій життєвий план, який пов’язаний зі самовизначенням особистості.

В залежності від цього розрізняють професійне самовизначення та моральне самовизначення. Професійне самовизначення людини дає відповідь на питання ким бути? Моральне самовизначення дає змогу людині зрозуміти яким бути?

Професійне та моральне самовизначення керують потребою самореалізації, яка полягає в тому, що людина прагне реалізувати свій особистий потенціал. Слід зазначити, що потреба у самореалізації є базовою, похідною якої є потреба в персоналізації, що передбачає встановлення соціальних зв’язків і намагання зайняти активне положення в соціумі. Життєвий план людини – те, на що спрямована особистість, якими цілями вона керується у житті, в діяльності.

Основні утвори особистості:

1. Тип атрибуції – тип приписування причин успіхів та невдач. Цей тип пов’язаний із локус контролем. Розрізняють інтернальний тип атрибуції (приписування собі як заслуг так і причин невдач, в залежності від своїх сил та можливостей) і екстернальний (приписування причин успіхів та невдач іншим людям).

2. Ставлення до перешкод. Ставлення до внутрішніх та зовнішніх перешкод різного характеру.

До зовнішніх перешкод належать несприятливі обставини, дії інших людей. До внутрішніх – занижена самооцінка, небажання діяти, лінь, відсутність знань тощо. Говорячи про цей аспект, слід відмітити вольові та моральні якості особистості.

Вольові: цілеспрямованість, сміливість

Моральні: тут важливим є які засоби використовуються для досягнення поставлених цілей, як людина долає проблеми, що виникають на шляху досягнення мети.

Людину потрібно вчити відчувати баланс між собою і соціумом, показувати, що однобокі погляди не є правильними.

3. Інтегральна характеристика – стійкість особистості. Обумовлення формування мотивів, активності реакцією в несприятливих умовах (наприклад в ситуації стресу), фрустрація обумовлюється пластичністю чи ригідністю особистості.

Зі стійкістю особистості пов’язані проблеми:

Переоцінки установок,

Прийняття рішень,

Наполегливості при задоволенні потреб.

Крім того, психолог повинен пам’ятати, що стійкість не може бути універсальною і повністю захищати людину.

Стійкість, в даному контексті, розглядається як міра спроможності людини добиватися того, що вона запланувала і як це буде впливати на неї. Але це не означає, що людина повинна змінюватись залежно від своїх планів, основа, її «стержень» повинен залишатися без змін.

4. «Я – концепція» – це сукупність уявлень про себе, які пов’язані з самооцінкою і проявляються в поведінці. До «Я – концепції людини входить декілька аспектів», зокрема:

Когнітивний аспект («Я – образ»), що складає комплекс уявлень людини про себе і дає відповідь на питання Хто я? «Я – образ» включає в себе: „Я – реальнее”, „Я – соціальне”, ”Я – комунікативне”, „Я – індивідуальне”, „Я – рефлексивне”, „Я – майбутнє”, „Я – минуле”, тощо.

Оціночний (самооцінка) – те, як людина оцінює свій образ, може бути адекватна і неадекватна оцінка. Неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою. В ідеалі самооцінка повинна бути адекватною зі спрямованістю до завищеної, що забезпечує аванс успіху для людини.

Поведінковий (безпосередня реалізація двох попередніх аспектів) – як людина себе уявляє, яке її ставлення до цих уявлень.

Функції «Я – концепції»

1. Сприяє досягненню внутрішньої узгодженості.

2. Визначає характер і особливості інтерпретації набутого досвіду. (Якщо людина вважає себе невдахою, то причина полягає в «Я – концепції»).

3. Це джерело очікування відносно своєї поведінки і відносно самого себе. Момент очікування є дуже важливим, його часто недооцінюють, в результаті чого не готові прийняти на себе відповідальність за негативні наслідки. Людина схильна недооцінювати того, що отримала і адекватно співвідносити те чого вона чекала з тим, що отримала в кінцевому результаті.

4. Здійснюється регуляція соціальної поведінки. Залежно від того, як людина ставиться до себе, так вона і буде себе проявляти в соціумі. Якщо людина себе недооцінює, то вона буде намагатися владно підкорити інших, якщо ж вона буде «в ладах з собою», то нікому нічого не потрібно буде доводити.

2. Типологічна діагностика та діагностика рис особистості.

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку протікання його психічних процесів і поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т.д. Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент.

1.Загальна активність психічної діяльності і поведінки людини виражається в різному ступені прагненням активно діяти, освоювати і перетворювати навколишню дійсність, проявляти себе в різноманітній діяльності. Можна відзначити дві крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого - велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість в діяльності. Між цими двома полюсами розташовуються представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового і моворухомого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мови людини, його зовнішньої рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйнятливість і чуйність до емоційних дій), імпульсній, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початку і припинення їх). Темперамент виявляється в діяльності, поведінці і вчинках людини і має зовнішній вираз. За зовнішніми стійкими ознаками можна до певної міри судити про деякі властивості темпераменту.

Старогрецький лікар Гіппократ, що жив в 5 столітті до н.е., описав чотири темпераменти, які отримали наступні назви: сангвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент.

Характер – це сукупність стійких індивідуально-своєрідних властивостей (рис) особистості, що визначають типові особливості поведінки людини в певних життєвих ситуаціях та її ставлення до оточуючого світу, діяльності, інших людей, самої себе.

До складу характеру входять наступні риси особистості:

- ті властивості особистості, що визначають вчинки людини відносно вибору більш або менш важких цілей її діяльності. В цьому випадку характерологічні риси особистості можуть, наприклад, виявлятися як раціональність, розсудливість, обачливість або ж навпаки.

- риси, що відносяться до дій, завдяки яким збувається досягнення визначених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та т. ін., а також альтернативні риси. З цього боку характер наближається не тільки до темперамента, але й до волі людини.

- чисто інструментальні риси, що прямим чином пов’язані з темпераментом: екстраверсія-інтроверсія, стриманість-імпульсивність, ригідність та ін.

Деякі риси характеру можуть бути надмірно посилені, а це призводить до надмірного прояву окремих рис характеру або їх сполучення, яке К. Леонгард назвав акцентуаціями характеру.

Акцентуації характеру – це крайній варіант норми, певні загострення характеру, за межою яких починається дизфункція характеру – психопатія (патологічні форми прояву характеру). Психопатії заважають оптимальній адаптації людини до соціального середовища та призводять до міжособистісних та внутрішніх конфліктів.

Самооцінка – психологічне особистісне утворення, яке дає людині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої відносини із зовнішнім світом та іншими людьми.

Основна методика діагностики темпераменту особистості – методика визначення типів темпераменту Айзенка.

Основні методики діагностики характеру та сторін особистості: опитувальник Шмішека, опитувальники рис особистості Айзенка, багатофакторний опитувальник Р.Кеттела, проективні методики «Автопортрет», «Неіснуюча тварина».

3. поняття методу особистісного опитувальника, його 23 специфічні характеристики

Для дослідження особистості в процесі діяльності використовують спеціальні методики.

1. Дослідження рівня домагань. Поняття рівня домагань розроблялося психологами школи К. Левіна. Було розроблено методику експериментального дослідження рівня домагань Ф. Хопре. Під час експерименту встановлено, що рівень домагань залежить від того, наскільки успішно виконує досліджуваний експериментальні завдання. В. Н. Мясищев розрізняв два види рівня домагань: об’єктивно-принциповий і суб’єктивно-особистісний. Останній пов’язаний із самооцінкою, почуттям неповноцінності, тенденцією самоствердження. Автор вказує, що саме ці моменти визначають рівень домагань хворих, особливо при психогенних захворюваннях.

Б. В. Зейгарник та В. С. Мерлін указують, що рівень домагань не є однозначною, стабільною особистісною характеристикою. Розрізняють:

- початковий рівень домагань, що визначається трудністю завдань, які людина вважає є можливими для виконання залежно від її можливостей; 18

- динаміку рівня домагань, залежно від того, наскільки рівень домагань виявився адекватним рівню досягнень;

- типовий для певної особистості рівень домагань, який установлюється в результаті діяльності людини.

У формуванні рівня домагань велику роль відіграють такі фактори:

- соціальний (посада, спеціальність, кваліфікація);

- самооцінка досліджуваного;

- властивості темпераменту;

- особистісні характеристики;

Дослідження рівня домагань докладно протоколюються, відзначається те, наскільки рівень домагань відповідає його можливостям (інтелектуальному рівню, освіті), і як досліджуваний реагує на успіх та поразку. Так, наприклад, поведінка хворого, коли, не звжаючи на поразку, він продовжує вибирати завдання все більшої складності, свідчить про недостатність критичності мислення.

Результати дослідження можуть бути представлені для більшої наочності й забезпечення їх аналізу у вигляді графіка. Методика дослідження рівня домагань, як показує практика, дозволяє виявити особистісні особливості хворих при шизофренії, циркулярному психозі, епілепсії, психопатіях, церебральному атеросклерозі, органічних враженнях головного мозку, які протікають з характерологічними змінами.

2. Особистісний опитувальник Айзенка спрямований на дослідження екстра, інтраверсії та нейротизму. Айзенк пов’язує екстра і інтроверсію із ступенем збудження і гальмування в центральній нервовій системі, розглядаючи цей фактор як вроджений, як результат балансу між процесами гальмування і збудження. Айзенк вказує на значення біологічних факторів при цьому. Так, деякі наркотики інтравертують людину, тоді як антидепресанти її екстравертують.

К. Леонгард відносить інтро - екстраверсію до відповідно окремої психічної сфери, не пов’язаної з темпераментом, причому для екстраверта 19визначальний вплив має досвід відчуттів, а інтроверта – світ уявлень.

В. Н. М’ясищев із клініко-психологічної точки зору визначає ці типи особистості як експресивний та імпресивний, а з нейрофізіологічної – як збудливий і заторможений. Фактор нейротизму чи нейротизму свідчить про емоційно-психологічну стійкість чи нестійкість, стабільність-нестабільність і розглядається у зв’язку з вродженою лабільністю вегетативної нервової системи. У цій шкалі особистісних властивостей протилежні тенденції виражені дискордантністю і конкордантністю. При цьому, з одного боку, людина зовнішньої норми, за якою приховується неврівноваженість нервово-психічної діяльності, з іншого боку психологічно стійка особистість, яка добре адаптується до соціального середовища. Нейротизм відображає схильність до неврозу.

Опитувальник складається із 57 запитань, простих за формулюванням (на відміну від ММРІ), із них 24 – за шкалою екстраверсії, 24 – за шкалою нейротизму, 9 – за шкалою неправди, що може відображати тенденції хворого реагувати на запитання таким чином, щоб отримати бажані для досліджуваного результати. Шкала неправди в опитувальнику Айзенка далеко не завжди сприяє розв’язанню поставленого завдання. Показники цієї шкали передусім корелюють із інтелектуальним рівнем досліджуваного.

Деякі особи з вираженими істеричними якостями і схильністю до демонстративної поведінки, але які мають високий рівень інтелекту, відразу ж виявляють спрямованість змісту за цією шкалою і, вважаючи їх негативними характеристиками, дають за цією шкалою мінімальні показники. На думку В. М. Блейхер, І. В. Крука, шкала неправди більшою мірою свідчить про особистісну примітивність, ніж демонстративність у відповідях. За Айзенком, у інтровертів спостерігаються дистимічні симптоми, в екстравертів – істеричні й психопатичні. Хворі неврозом спостерігаються лише за індексом екстраверсії. За індексом нейротизму на крайніх межах розміщуються здорові та хворі на невроз (психопати). У хворих на шизофренію спостерігається низький показник нейротизму, у 20депресивно хворих – високий. Із віком простежується тенденція до зменшення показників нейротизму й екстраверсії.

Але показники за методикою Айзенка іноді потребують уточнення, оскільки у випадках психопатії спостерігаються й розбіжності. Так, психопати шизоїдного і психастенічного кола нерідко проявляють інтравертованість. Різні форми неврозів також нерідко розрізняються за показниками екстраверсії. Для хворих істерією часто притаманний високий показник за шкалою неправди, не виражений показник нейротизму, що не відповідає об’єктивному спостереженню клінічної картини.

В останні варіанти опитувальника Айзенка введено запитання за шкалою психотизму. Під фактором психотизму розуміють тенденцію до відхилення від психічної норми, схильність до психозу. Показники за шкалою психотизму залежать від статі й віку досліджуваних, вони занижені у жінок, більше завищені в підлітків і людей похилого віку. Залежать вони також від соціально-економічного статусу досліджуваних.

Існує також особистісний опитувальник для дітей, починаючи з 7-річного віку. Він включає 60 запитань, складених із урахуванням віку, які інтерпретуються за шкалами екстраверсії, інтроверсії, нейротизму та неправди.

4. Опитувальник для дослідження акцентованих особливостей особистості. Розроблений Г. Шмишеком на основі концепції акцентованих особистостей К. Леонгарда. Згідно нею існують якості особистості (акцентовані), які самі по собі ще не є паталогічними, але за деяких обставин можуть розвиватися в позитивному чи негативному напрямках. Ці якості є крайнім варіантом норми. У психопатів вони досягають особливо високої вираженості. Виділення групи акцентованих особистостей допомагає в психіатрії, у тому числі у процесі вивчення соматичних корелятів при деяких соматичних захворюваннях, у походженні яких особливе значення мають особистісні особливості хворого.

2. Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) розроблений А. Є. Лічко й використовується для дослідження характерологічних відхилень у підлітків при психопатіях й акцентуації характеру. На відміну від К. Леонгарда, Лічко трактує акцентуацію не в особистісному плані, а співвідносить її з характером., який він вважає базою особистості, а також інтелект, здібності, світобачення. За кількісними показниками виділяють різний ступінь вираженості психопатії і акцентуації характеру: важка, виражена й помірна психопатія, явна і прихована акцентуація. Лічко виділяє такі типи акцентуації: істероїдний, психастенічний, застрягаючий, епілептоїдний, гіпертимний, дистемічний, циклоїдний, лабільний, сенезетивний, гіпертимно-комформний, шизоїдний, нестійкий, конформний, астеневротичний. За спостереженнями Лічко, дистимний і застрягаючий типи у підлітковому віці майже не зустрічаються.

ПДО використовують для визначення у підлітковому віці (14 - 18 років) типів характеру при конституційних й органічних психопатіях, психопатичних розвитках й акцентуаціях характеру.

До опитувальника включені основні для підлітка проблеми: самопочуття, настрій, сон і сни, пробудження, апетит, і ставлення до одягу, грошей, до батьків і друзів, до знайомих і незнайомих людей, до самотності, майбутнього, нового, невдач, пригод, ризику, лідерства, критики і зауважень, турботи і повчань, правил і законів, оцінювання себе в дитинстві, ставлення до школи, оцінювання себе в даний момент.

У практиці клінічні психологи часто розширяють віковий діапазон використання ПДО – від 10 до 25 років. У дитячому віці можливість застосування ПДО обмежене, особливо для дослідження дітей молодшого шкільного віку. У цих випадках визначення типу акцентуації відбувається шляхом опитування дитини і її батьків.