Класифікація тілесно орієнтованих методів

У більшості методів тілесно орієнтованої психотерапії домінує розвивальний аспект використовуваних прийомів - розвиток тілесного потенціалу особи, функціональних ресурсів організму та усвідомлення психосоматичних процесів. Тілесний розвиток особистості забезпечується моделюванням різних функціональних процесів. Такі процеси можливі в міру зниження проявів патернів (моделей) захисної, дезадаптивної або явно патогенної поведінки.

За спрямованістю роботи підходи тілесної психотерапії об'єднують у такі групи:

1. Аналітичні напрями, орієнтовані на використання в практичних цілях, крім роботи-з тілом, аналізу несвідомих (витіснених) компонентів тілесного і соціального досвіду: вегетоаналітична терапія характеру (В. Райх), біоенергетичний аналіз (А. Лоуен), біосинтез (Д. Боаделла), психосоматична терапія (Г. Аммона), хакомі-терапія (Р. Курц).

2. Структурно-функціональні напрями, переважно зосереджені на активній роботі з тілом та інтеграції одержуваного в її процесі нового тілесного досвіду: веге-тотерапія (О. Ракнес), техніка Ф. Александера, структурна інтеграція (І. Рольф), сенсорне усвідомлення (Ш. Сельвер, Ч. Брукс), функціональна інтеграція (М. Фельденкрайз), біодинаміка (Г. Бойсен).

3. Культурологічний напрям,, що, крім тілесних компонентів, зважає також на етико-естетичні, культу-ральні та екзистенційні особливості особистості: пла-стико-когнітивний підхід (В. Нікітін), танатотерапія (В. Баскаков), а також підходи, що ґрунтуються на театральній і танцювально-руховій техніці.

4. Духовно-тілесні напрями, які використовують у практичній ррботі нетрадиційні для західної культури технології тілесного розвитку: підходи на основі адаптації індійських, тибетських і китайських психофізичних систем (хатха-йога, янтра-йога, ці-гун, у-шу), технології етнічних (переважно шаманських) практик, акупунктура і акупресура, тілесні практики духовних традицій (чань-буддизм, буддизм Тибету, бон-по, суфізм, ісихазм тощо).

Ця класифікація не вичерпує всього розмаїття підходів, багато з яких важко співвіднести лише з одним напрямом.

Мішенями психотерапевтичної дії є прояви, що порушують природну динаміку і гармонію тілесного функціонування в процесі досягнення суб'єктом поставлених цілей і завдань на певному етапі життя. Крім цього, тілесна психотерапія спрямована на стимуляцію механізмів автокорекції суб'єктивних станів, усвідомленого пошуку компенсаторних ефектів щодо психосоматичного дисбалансу.

Серед методів тілесної психотерапії виокремлюють такі основні види технік:

1) когнітивно-аналітичні техніки. Орієнтовані на аналітичне дослідження джерел і психосоматичних наслідків психотравматичних переживань та усвідомлення особливостей актуальних тілесних процесів, потребують аналізу ранніх дитячих травм та їх фіксації в соматичних структурах;

2) дихальні техніки. Спрямовані на зняття напруги з респіраторних м'язів (діафрагма, міжреберні м'язи та ін.), пропонують аналіз дихального патерну, контроль респіраторного циклу, а також підвищення або "релвисування" енергетики тіла за допомогою посилення (гіпервентиляції) або гальмування (гіповентиляції) дихальної активності;

3) техніки релаксації. Пов'язані з автокорекцією психосоматичної напруги і орієнтуються на досягнення аутогенного трансу (релаксація) через зниження м'язового тонусу;

4) постізометрична і масажні техніки. Використовують додаткові зовнішні гетеро- або аутотактильні дії, спрямовані на активізацію оновлювальних і коригувальних процесів в організмі; формально прийоми пов'язані з розминкою, розтяганням, тонічною напругою і розслабленням, відповідно, м'язів, зв'язок, сухожиль, суглобів, шкірних покривів і тканин органів черевної порожнини;

5) театральні техніки. Спрямовані на досягнення психоемоційної свободи, відреагування і подолання внутрішніх переживань та комплексів у театральній дії (драматичні етюди, психодраматичні постановки); також підтримують освоєння нового досвіду тілесної активності через творче самовираження в постановочній дії;

6) експресивні техніки. Пов'язані зі спонтанною руховою активністю, руховим і мовним посиленням станів, що допомагають катарсичному відреагуванню емоційних комплексів і пригнічених афективних станів;

7) танцювально-рухові техніки. Спрямовані на формування навичок спонтанності і вільного самовираження, здатності до диференціації елементів тілесного сприйняття; забезпечують можливість емоційного самовираження, подолання рухових стереотипів за допомогою танцювальних па, рухів та дій (класичних, сучасних, спонтанних або трансових);

8) тактильно-комунікативні техніки. Пов'язані з використанням тактильної комунікації; дотики здійснює терапевт до тіла клієнта, якщо це терапевтично виправдано, доцільно, етично і коректно, або в груповій роботі - учасники один до одного. Ці прийоми спрямовані на подолання внутрішніх комунікативних бар'єрів у досягненні особистої відвертості, розвиток тілесної сенситивності і поглиблення розуміння іншої людини;

9) рухові (локомоторні) техніки. Передбачають переміщення людини у просторі і водному середовищі у відповідних напрямах тілесної терапії, різні модифікації рухової активності, спрямованої на "занурення" людини в рух та усвідомлення структури і спрямованості. Діапазон інтенсивності - від гранично повільних до максимально швидких (за умови збереження усвідомлення в момент виконання), форма рухів будь-яка з актуально доступних для людини - від простих, лінійних і одиничних до складних, пластичних і різноспря-мованих;

10) альтернативні техніки. Орієнтовані на досягнення пластичності поведінки людини в соціальному контексті, формування гармонійності та врівноваженості психологічного стану за допомогою специфічних психофізичних технік, розроблених у різних етнокультурах (індійській, тибетській, китайській, африканській, латиноамериканській). Найчастіше в контексті тілесної психотерапії застосовують рухові (асани) і дихальні (пранаями) прийоми хатха-йоги, а також рухові і дихальні прийоми китайської пластичної гімнастики тайцзі-цюань.

Терапевтичне керування респіраторним циклом є одним із центральних прийомів тілесно орієнтованої психотерапії, який активно використовують поряд із біосинтезом у більшості інших орієнтованих на тіло підходах. Воно ефективне для зняття в клієнта психоемоційної чи м'язової напруги, збудженості і для досягнення певного трансового ефекту з метою реалізації, наприклад, імагі-нативних технік або глибшого фокусування на соматичних відчуттях, спричинених м'язовими блокадами.

Керування респіраторним циклом починається з того, що клієнтові пропонують розташуватися зручно, відкинувшись на спинку крісла, і послідовно розслабити м'язи спини, плечей, рук, ніг, обличчя. Фоновероз-слаблення є важливим підготовчим етапом, що надалі забезпечує пильну увагу клієнта до свого дихання і виключає відволікання на відчуття м'язових гіпертону-сів у різних ділянках тіла (які, у свою чергу, можуть бути пов'язані з почуттям тривоги або необхідністю компульсивного над контролю за своїм тілом).

Після досягнення фонового розслаблення можна переходити до роботи з диханням, що припускає фокусування уваги клієнта на фазах дихального циклу. Йому пропонується, не напружуючись, простежити за своїм вдихом, за тим, як повітря повільно втягується в легені, рівномірно наповнює їх і виникає відчуття внутрішнього розширення. Увага концентрується на цьому відчутті. Наприкінці вдиху відбувається коротка природна пауза, після якої починається плавний видих. Видихати потрібно не поспішаючи, розтягуючи повітря. Після видиху також може виникнути природна коротка пауза, за якою знову відбувається перехід до фази вдиху. З кожним вдихом і видихом дихання ставатиме дедалі тихішим, глибшим і рівномірнішим. Тривалість дихального циклу збільшиться.

Подібну, можливо в розширеному й деталізованому варіанті, своєрідну "гіпнотичну пісню" терапевт проговорює, формуючи й утримуючи фокус уваги клієнта на власному диханні. "Занурення" людини у своє дихання дає більш стійкий і генералізований релаксувальний ефект, ніж спроба розслабитися зусиллям волі. Досягнення подовженості дихання є важливою діагностичною ознакою того стану, у якому перебуває клієнт.

Таку дихальну процедуру можна здійснювати і самостійно, однак доцільніше її проводити в контексті інших прийомів, поступово підключаючи до подиху процес імагінації - формування перед внутрішнім зором клієнта почуттєво або візуально сприйманих асоціативних образів, що мають як діагностичне, так і катарсичне значення, яке забезпечує процес сам о відновлення внутрішнього порядку душі.

Отже, саме дихання здатне забезпечити або відновити в разі порушення зв'язок між органічною природою тіла і психічним рівнем рефлексії процесів, детермінованих тілесною природою людини.

Більшість названих технік є специфічними для тілесно орієнтованої терапії. Однак деякі з них можуть бути використані в межах інших лікувальних стратегій. Це пов'язано із загальною тенденцією в сучасній психотерапевтичній практиці до інтеграції різних підходів і методів, наприклад у психоаналітичній терапії, коли порушується проблема соматизації симптому і виникає необхідність розгляду питань тілесності. Це стосується і гештальттерапії, когнітивно-поведінкової та екзистенціальної терапії. Зокрема, широко використовуються в різних напрямах психотерапії когнітивно-аналітичні тілесні техніки, спрямовані на виявлення подій, відносин, а також психічних механізмів, що спричинили перехід переживань на соматичний рівень; дихальні і релаксаційні техніки. їх застосування зумовлене потребою зняти ситуативну або стійку психоемоційну напругу чи створити гіпнотичне тло для терапевтичних інтервенцій. Тактильно-комунікативні прийоми часто використовують у гуманістично орієнтованих та екзистенціальних підходах, щоб за допомогою дотику налагодити більш довірчі, значущі й відкриті відносини.

Освоєння фахівцем навичок роботи з тілесністю клієнта може значно підсилити його терапевтичну продуктивність, оскільки, як правило, саме тілесність людини виявляється тим перехрестям, де перетинаються лінії напруги симптомів, патологічних відносин і пережитих травматичних ситуацій.

Пісочна психотерапія

У 50-х роках минулого століття учениця Карла Юнга Дора Калф розробила метод пісочної психотерапії, який нині широко використовується в усьому світі, особливо в роботі з дошкільнятами.

Звичайно ж, пісок очищає від поганих думок, допомагає нормалізувати психоемоційний стан дитин. Роздратованим та конфліктним дітям спілкування з піском допомагає покращити настрій. Загалом ці ігри надзвичайно важливі для здоров’я.

 Sandplay (пісочна терапія, піскотерапія) загалом використовується для психологічної діагностики, психокорекції розвитку дитини та врівноваження її внутрішнього стану. Метод акцентує увагу на природному вияві думок, почуттів та настрою в творчості. За допомогою пісочної терапії вирішуються внутрішні проблеми, успішно корегуються дитяча агресія і тривожність, знімаються емоційне напруження, невпевненість і страхи. Створюються позитивні установки і підвищується самооцінка дитини.

Пісочна терапія також направлена на аналіз і корекцію родинних стосунків, а здебільшого рекомендована діткам, у яких батьки не живуть разом, перебувають у процесі розлучення тощо.

Також цей метод психотерапевти використовують у роботі з дітьми, що мають труднощі в спілкуванні або порушення розвитку, перенесли психологічні травми. Дитині легше висловити свої переживання у ході гри. Тому пісочну терапію як інструмент вирішення будь-яких проблем рекомендують як у роботі з дітьми, так і з дорослими.

Пісок − загадковий матеріал. Він має здатність зачаровувати людину своєю піддатливістю, здатністю набувати будь-яких форм. Гра в пісок захоплює і дорослих, і дітей! Створення пісочних композицій не потребує будь-яких особливих умінь. Тут неможливо помилитися, зробити щось не так, будь-який процес в піску − це і є творчість, творчий продукт нашого «Я». Створюючи свій світ на піску, дитина або доросла людина відчуває себе чарівником: вона не боїться щось змінити, ламати старе чи будувати нове. Звідси і відкриття творчих здібностей!

Пісочна терапія - одна з технік, яка допомагає розкрити індивідуальність кожної людини і дозволити його психологічне утруднення. В процесі піскової терапії відбувається таїнство звернення людини до самої себе.

Пісочна терапія - це унікальна можливість досліджувати свій внутрішній світ за допомогою безлічі мініатюрних фігурок, підноса з піском, деякої кількості води - і відчуття свободи, самовираження, що виникає в спілкуванні з психологом. Психолог відстежує процес творення в пісочниці, веде бесіду з клієнтом про її зміст.

Гра з піском - це природна і доступна форма діяльності дитини від трьох років, підлітка і дорослого.

Пісок має властивість пропускати воду. Фахівці стверджують, що він поглинає негативну психічну енергію, взаємодія з ним очищає енергетику людини, стабілізує емоційний стан.

Пісочна терапія допомагає у вирішенні наступних проблем:

- Різні форми порушень поведінки;

- Складнощі у взаєминах з дорослими;

- Психосоматичні захворювання;

- Підвищена тривожність, страхи;

- Труднощі, пов'язані зі зміною в сімейному (розлучення, поява молодшого дитини і т.д.) і в соціальній ситуаціях (дитячий сад, школа, робота, бізнес і т.д.)

- Неврози.

Метод піскової терапії для дорослих дає можливість подивитися на своє життя з боку і при бажанні, змінити її. Розставлені фігурки в просторі пісочниці будуть уособлювати Вашу проблемну ситуацію. Пісок стає землею, блакитне дно пісочниці перетворюється на водну гладь, борти - сторони горизонту. Фігурки людей і звірів, «ожилі» в Ваших руках, починають розігрувати Вашу особисту казку і вести її до щасливого завершення.

У цій історії Ви будете казкарем і головним героєм. Зрозумієте суть своєї проблеми, знайдете способи її вирішення та отримайте задоволення від гри.

Цей вид терапії використовується при найсильніших емоційних навантаженнях.

Пісочна терапія для дітей - це ігровий спосіб розповісти про свої проблеми, показати свої страхи і позбутися він них.

В іграх з піском у дітей краще розвиваються пізнавальні функції (сприйняття, увага, мислення, пам'ять), мова, моторика, комунікативні навики. Посилюється бажання дитини експериментувати або працювати самостійно.

У грі з піском дитина відчуває себе господарем свого маленького світу і є режисером своєї казки. Те, що таїлося в глибині дитячої душі, виходить на світ і персонажі гри приходять в рух.

На заняттях діти люблять подорожувати в казкову пісочну країну разом з пісочним людиною - хранителем чарівної пісочниці. Кожен раз, сідаючи навколо пісочниці, затамувавши подих, хлопці слухають Пісочного людини про нову цікавій грі.

Діти люблять будувати і руйнувати казкові міста, люблять ліпити букви в піску, пишуть друкованими літерами слова. У піску проходять теми: «Наголос» і «Поділ слів на склади». Малюють в піску химерні візерунки, «ходять» долонями, кулачками, кожним пальчиком правої і лівої руки по черзі.

Досвід роботи з дітьми показав, що використання пісочної терапії дає позитивні результати:

- Навчаються відчувають себе більш успішними;

- На заняттях весело, немає нудьги і монотонності;

- Діти, що йдуть в дитячий сад, легко адаптуються в дитячому колективі;

- У першокласників легко проходить адаптаційний період, страх і напруга зникає.

Обладнання пісочниці

Для результативної роботи з дітьми пісочниця має бути відпо­відно обладнана.

Для занять з підгрупою дітей використовується дерев’яний ящик розміром 90x70x10 см. Дно та бортики цього ящика пофарбова­но у синій/блакитний колір. Дно символізує воду, бортики — небо.

Для індивідуальних занять використовується декілька пласт­масових таць менших розмірів.

Пісок має бути жовтого або світло-коричневого кольору, сертифікований. Перед використанням його просіяти, промити, прожарити. Використовується пісок сухим або мокрим. Для прове­дення певних ігрових вправ зафарбувати пісок у різні кольори.

Піском заповнити третину ящика. Мокрий пісок після закін­чення роботи просушити, вирівнити та збризкати водою.

Іноді замість піску можна використати йодовану сіль.

Набір ігрових матеріалів зберігається на поличках або у короб­ках. Такій набір містить:

лопатки, широкі щіточки, сита, воронки;

різноманітні пластикові пасочки різної величини — геоме­тричної форми, у формі тварин, транспортних засобів, лю­дей тощо;

мініатюрні іграшки висотою 5-8 см;

іграшки із «кіндер-сюрпризів»;

набори іграшкового посуду та меблів;

різноманітні будівлі;

залишкові матеріали — камінці, мушлі, гілочки, палички, великі ґудзики, трубочки для коктейлю тощо.

Пісочна терапія

У групових кімнатах та у кабінеті психолога, де використовуєть­ся пісочна терапія, можна встановити полички із різноманітними фігур­ками та два ящики — для вологого та сухого піску.

Педагог пропонує дитині пройтися біля поличок і вибрати фі­гурки, які привернуть її увагу — ті, до яких доторкнеться її рука. Час, зазвичай, не регламентова­ний, кожна дитина вибирає у своєму темпі. Вибрані фігур­ки розміщують в ящику з піс­ком так, як забажає дитина. Вона може змінювати все, що захоче, відповідно до свого задуму. І лише після того, як дитина вирішить, що закінчи­ла, в ящику вже ніщо не має змінюватися. Після цього по­будова обговорюється з дити­ною. Причини, що спонукали дитину до саме такої побудо­ви, образи, які у неї виникали під час будівництва, глибоко аналізуються педагогом і за потреби стають відправною точкою в подальшій корекційній роботі.

У таці з піском дитячі хвилювання, тривоги, надії та внутрішні суперечності набувають окреслених форм. Більш того, образи піску конкретні, а не ілюзорні та невидимі, їх розглядає і сама дитина, і педагог. Таким чином, стає можливим звернутися до тих прихованих причин у самій дитині, що часто визначають її вчинки та переживання. А побачити і зрозуміти це — перший крок до позитив­них змін. За допомогою ігор педагог створює умови для профілакти­ки та корекції таких психічних станів дітей, як підвищена тривож­ність, агресивність, гіперактивність та ін.

Фігура або сцена, побудована дитиною, передає почуття, емо­ції, конфлікти, які сама дитина не може виразити словами. Це дуже важливо. До того ж створення пісочної композиції — на відміну, ска­жімо, від малюнка — не вимагає великих зусиль. Тут неможливо по­милитися, зробити щось не так.

Діти будь-якого віку з великим задоволенням граються у піску. Такі ігри насичені різними емоціями: здивуванням, хвилюванням, радістю, захопленням тощо. У пісочниці діти збагачують свій емоційний та соціальний досвід.

Організація ігор-занять з піском

Ігри-заняття  вихователі та практичний пси­холог проводять з підгрупою дітей або з окремою дитиною в одній великій чи декількох менших пісочницях.

Під час першого, ознайомлювального, блоку занять педагог знайомить дітей зі своєю іграшкою-посередником Піщинкою. Ця іграшка має привабливий естетичний вигляд і використовується лише під час роботи з піском. За допомогою Піщинки ми пояснюється дітям правила поводження з піском:

-       не можна викидати пісок з пісочниці;

-       не можна кидати пісок в інших або брати його до рота;

-       після гри всі іграшки слід прибрати та обов’язково помити руки.

Під час проведення ігор звертаємо увагу дітей на зміну тактильних відчуттів, спону­каючи їх до висловлювань, по­рівнянь. Спочатку показуємо рухи в піску, потім діти повто­рюють їх. Малюки виконують рухи разом з дорослим — «ру­ка в руці», а старші дошкільни­ки можуть запропонувати і свої варіанти гри.

Педагог слідкує за реак­цією дітей під час маніпуляцій з мокрим та сухим піском. Як­що у дитини виникають не­приємні відчуття від мокрого піску, педагог зазвичай не на­полягає на продовженні гри і припиняє її.

Піщинка запрошує дітей до себе у гості, в пісочницю. Діти уважно розглядають саму пісочницю: її форму, колір, матеріал, з якого вона виготовлена. Піщинка пояснює дітям, де у пісочниці символічні небо, вода та земля. Заняття завжди розпочинається з ри­туалу вітання, а закінчуються ритуалом прощання з піском.

Щоб діти краще запам’ятали правила поводження у пісочниці пропонується їм з допомогою дорослого символічно зобразити ці правила на аркуші паперу. Найбільш вдалий варіант розміщуємо по­ряд з пісочницею.

У наступних блоках занять  використовуються  ігри-вправи як для індивідуальної роботи, так і для роботи з підгрупою дітей. Занят­тя проводяться у кілька етапів:

робота на поверхні піску;

  занурення рук у пісок;

ігри на поверхні мокрого піску;

виконання побудов з мокрого піску.

 

Крім ігор-вправ, які проводяться з діагностичною та корекційною метою, можна використовувати «педагогічну пісочницю» для про­ведення традиційних занять. Вони:

істотно зросло бажання дітей пізнавати щось нове, експериментувати та працювати самостійно;

значно розвинулися тактильні відчуття;

більш гармонійно та інтенсивно розвинулися всі пізна­вальні процеси — сприйняття, увага, пам’ять, мислення, а також мовлення та моторика;

у малюків удосконалилася предметно-ігрова діяльність;

у старших дошкільників — сюжетно-рольова гра та комунікативні навички.

І, що дуже важливо, пісок, як і вода, «заземляючи» негативну енергію, сприяє тому, що діти стають спокійнішими, доброзичливі­шими, впевненішими у собі.

Ігри з піском є  ефективним засобом всебічного розвитку дітей у цілому і творчих здібностей зокрема. Багаторічна практика свідчить, що ігри з піском позитивно впливають на емоційне благополуччя дітей. А з огляду на те. що це найулюбленіші ігри дітей, ми, дорослі, повинні максимально використовувати їх з розвивальною метою. Сьогодні дуже популярним став метод sandрlау, що з англійської дослівно означає «пісочна гра». Власне, це той метод, завдяки якому дитина з піску і невеличких фігурок будує свій індивідуальний і неповторний світ у мініатюрі. Граючись, вона виражає на піску те, що спонтанно виникає в її свідомості.

Ігри з піском дають дитині змогу відчути себе впевненою і вмі­лою: вона створює нове, не боїться ламати старе і щось змінювати.

У пісочниці створено оптимальні умови для розвитку творчого по­тенціалу дитини, активізації її просторової уяви, образно-логічного мислення, тренування дрібної моторики рук. У процесі колективних ігор дитина усвідомлює морально-етичні норми, у неї формується гармонійний образ світу.

Дорослі можуть бути впевнені: якщо у дитячому пісочному гос­подарстві все спокійно, то й на душі у дитини спокій і гармонія.

У своїй роботі можна використовувати пісок як основний матеріал для розвитку творчості дітей. Організовуючи ігри з піском, потрібно дотримуватися таких правил:

максимально заохочувати творчий підхід і фантазію;

повністю виключати негативну оцінку як дій дітей, так і результатів їхньої діяльності