Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Киевский национальный университет строительства и архитектуры

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

3_3_13.doc

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

65.04 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 23 / 73 4 5 6 7 > Следующая >>>

Умовні графічні зображення санітарно-технічних пристроїв

2. Конструктивні рішення одноквартирних житлових будинків

Фундаменти під несучі та самонесучі стіни будинку слід проектувати стрічковими (рис. 12). Для веранд із каркасними дерев’яними стінами можливе використання стовпових фундаментів.

Глибина закладання фундаментів залежить від глибини промерзання ґрунтів, глибини залягання несучих ґрунтів природної основи, наявності підвалу. Глибина закладання підошви стрічкових фундаментів приймається:

нижче на 100 мм глибини залягання ґрунтів природної основи;

не нижче глибини промерзання ґрунтів;

не менше ніж на 500 мм нижче підлоги підвалу.

Горизонтальна гідроізоляція

Вертикальна гідроізоляція

Рис. 12. Конструктивні рішення стрічкових фундаментів, цоколів, стін, вимощень, підлог перших поверхів і підвалів житлових будинків:

а, б – без підвалу, фундамент із монолітного залізобетону, підлога по ґрунту, стіни тришарові; в – з технічним підпіллям, фундамент із бутового каменю, не вентильована конструкція утеплення стіни з боку фасаду; г – з підвалом, фундамент із стінових фундаментних блоків, вентильована конструкція утеплення стіни з боку фасаду

нижче на 100 мм глибини залягання ґрунтів природної основи;
не нижче глибини промерзання ґрунтів.

Ширина підошви фундаменту при реальному проектуванні приймається за результатами розрахунків. У навчальному проекті, з конструктивних міркувань, вона може бути прийнята 800 мм для самонесучих стін і 1000 мм – для несучих стін. Товщину фундаментної стінки (ширину обрізу фундаменту) приймають: для бутових фундаментів на 100 мм більше товщини стіни (але не менше 500 мм), для бетонних фундаментів – не менше 400 мм.

Перехід від однієї глибини закладання фундаментів до іншої виконують уступами висотою не більше 500 мм, довжиною не менше 1000 мм.

Фундаменти необхідно захищати від зовнішнього атмосферного впливу вимощенням шириною не менше 800 мм. Від ґрунтової вологи фундаменти захищають вертикальною обмазочною гідроізоляцією, а стіни по верхньому обрізу фундаменту – горизонтальною рулонною гідроізоляцією. У разі закладання підошви фундаменту нижче рівня ґрунтових вод влаштовують спеціальну рулонну гідроізоляцію стін та підлоги підвалу. Фундаменти утеплюють на глибину 500…1000 мм від рівня спланованої площадки.

Зовнішні стіни слід приймати багатошаровими відповідно до завдання. Товщина їх приймається з урахуванням результатів теплотехнічного розрахунку. Розмірна прив’язка зовнішніх стін до координаційних осей при балочних перекриттях – 200 мм від внутрішньої грані стіни.

Для житлових будинків висотою до трьох поверхів прийнятним є вирішення зовнішніх несучих стін у вигляді тришарових огороджувальних конструкцій. В них зовнішній захисний шар з боку фасадів приймається товщиною 120 мм і виконується із личкувальної глиняної цегли, внутрішній теплоізоляційний шар із волокнистих або полімерних матеріалів товщиною 80...120 мм, а внутрішній несучий шар з боку приміщень, на який спираються балки перекриття – із цегли товщиною 250 мм, оздоблених штукатуркою товщиною 15…20 мм. Для забезпечення міцності тришарових стін виконується поперечне армування цегляної кладки прокладанням через п’ять рядів цегли сталевих сіток або стрижньових зв’язків d = 6...8 мм із арматури класів А240С та А300С, довжиною 260...360 мм із кроком уздовж стіни 500 мм. Для покращення анкерування кінці арматурних стрижнів, загнуті під прямим кутом, заводять у вертикальні шви кладки. Сталеві сітки та стрижньові зв’язки повинні мати антикорозійний захист, виконаний цинкуванням або алюмінізаційним покриттям [5]. На внутрішній поверхні стіни виконується опоряджувальний шар штукатурки (рис. 13).

Найбільш раціональним конструктивним рішенням зовнішніх енергозберігаючих стін є такі, в яких шар утеплювача розміщується із зовнішнього фасадного боку будинку (рис. 14).

Анкер

Бортовий камінь

Дошка 140х40

Жерстяний злив

Металеві балки

Рис. 13. Розріз по зовнішній несучій тришаровій стіні

+2,300

+5,300

180

ходові дошки 30

кобилка

Дерев’яні балки

Рис. 14. Розріз по зовнішній несучій стіні утепленій з боку фасаду

За конструктивно-технологічними особливостями варіанти рішень утеплення зовнішніх стін з боку фасадів поділяють на два види:

– невентильовані конструкції утеплення, які влаштовують нанесенням штукатурки по шару теплоізоляції та мають назву «термошуба»;

– вентильовані конструкції утеплення, які передбачають влаштування теплоізоляції з вентильованим повітряним проміжком між зовнішнім захисним шаром личкування та утеплювачем 50…60 мм.

В обох випадках для утеплення використовуються плитні ефективні утеплювачі з мінеральних волокон або виготовлені на основі полімерів. Щільне кріплення плит до стіни виконують шурупами з шайбами, спеціальними анкерами з пружними прижимами та з приклеюванням (рис. 15).

Рис. 15. Утеплення зовнішніх цегляних стін:

а – всередині кладки; б – з боку фасаду із захистом штукатуркою по склосітці; в – вентильований фасад із оздобленням личкувальними плитами; г – те саме, сайдингом

Зовнішні стіни будівель складаються з наступних основних частин: цоколів, віконних і дверних прорізів, карнизів або парапетів.

Цоколь влаштовують у нижній частині стін висотою не менше 500 мм. Цей елемент призначається для захисту стін від замочування бризками атмосферних опадів. На висоті 150...200 мм від рівня тротуару або вимощення по периметру всіх стін укладають горизонтальний гідроізоляційний шар із двох шарів руберойду на мастиці, синтетичної плівки або церезитового розчину, який захищає наземну частину стіни від міграції капілярної ґрунтової вологи. Другий ряд горизонтальної гідроізоляції влаштовують поверху цоколя на рівні низу підвального перекриття. Зовнішню поверхню цоколів виконують із міцних і морозостійких матеріалів: природного каменю, керамічної плитки або добре випаленої цегли. Існує три конструктивних рішення цоколів: збільшення товщини нижньої частини стіни, личкування стіни плитами та западаючий цоколь меншої товщини ніж стіна (рис. 16).

Рис. 16. Конструктивні рішення цоколів (шари термоізоляції умовно не показані):

а – виступаючий, цегляний;

б – виступаючий, цегляний із личкуванням природнім каменем уперев’язку;

в – те саме, плитами природного каменю;

г – западаючий, із бетонних стінових фундаментних блоків, обличкованих керамічною плиткою на цементно-піщаному розчині;

д – западаючий, із цокольної панелі, обличкованої керамічною плиткою;

1 – вимощення;

2 – горизонтальна гідроізоляція;

3 – монолітний бетонний фундамент;

4 – стіновий бетонний фундаментний блок;

5 – залізобетонна плита;

6 – залізобетонний брусок;

7 – фундамент із бутобетону; 8 – плита перекриття; 9 – цокольна панель

Прорізи віконні та дверні в кам’яних стінах служать для влаштування вікон і дверей. Частину стіни між прорізами називають простінком. На бокових і верхніх поверхнях прорізів (одвірках) зовнішніх цегляних стін з боку фіксації фасадної поверхні влаштовують чверті розміром 65х120 мм, які необхідні для герметизації з’єднання віконних і дверних коробок із стінами. Нижню частину віконних прорізів (підвіконня) обладнують: з боку приміщення підвіконною дерев’яною дошкою, а із зовнішнього боку – металевим підвіконним зливом із оцинкованої сталі або сталі захищеної полімерним покриття, який влаштовують по шару цементно-піщаного розчину з ухилом не менше 5% (рис. 13…14).

ад віконними і дверними прорізами влаштовують перемички для сприйняття навантаження від вище розташованої ділянки стіни, а можливо і обпертого на неї перекриття. Використовують клинчасті, арочні та збірні залізобетонні перемички (рис. 17).

Рис. 17. Прорізи в цегляних стінах із перемичками:

а – клинчастою;

б – арочною лучковою;

в – арочною циркульною;

г – із збірних залізобетонних елементів; Б – брускова, 120х65 мм або 120х140 мм; БП – плитна, 380х65 мм або 250х65 мм; БУ – брускова підсилена, 120х220 мм

У самонесучих стінах, на які не спираються перекриття, використовують залізобетонні брускові перемички перерізом 120х65 (h) мм або 120х140 (h) мм, а в несучих стінах – комбіновані із брускових і брускових підсилених перемичок перерізом 120х220 (h) мм, для сприйняття навантаження від балок або плит перекриттів. Для естетичного рішення фасадів інколи використовують декоративні клинчасті чи арочні перемички, в яких на поверхні стіни відсутні залізобетонні перемички. Дверні прорізи також перекривають залізобетонними брусковими або плитними перемичками; у внутрішніх стінах такі прорізи влаштовують без чвертей.

У першому курсовому проекті слід використовувати дерев’яні вікна та балконні двері з подвійним заскленням роздільних або спарених віконних рам та дверних полотен. На основі діючого в Україні міждержавного стандарту [13] габаритні розміри віконних і балконних дверних прорізів рекомендується приймати кратними будівельному модулю (як виняток пів модулю) М, який дорівнює 100 мм:

– за шириною 6М; 7,5М; 9М; 11М; 12М; 13,5М; 15М; 18М; 21М; 24М; 27М;

– за висотою 6М; 9М; 12М; 13М; 15М; 18М; 21М; 22М; 24М; 28М.

Для виконання робіт із встановлення віконних і дверних блоків їх конструктивні розміри приймаються меншими за прорізи в стінах для них: на 40 мм за висотою і на 30 мм за шириною. На планах поверхів житлового будинку в курсовому проекті біля всіх вікон, балконних та інших дверей необхідно нанести маркування (рис. 18).

Примітка: абревіатура ВРМ-12-13,5 означає – вікно, роздільне, модульне, висотою 1200 мм, шириною 1350 мм.

Рис. 18. Маркування вікон і балконних дверей із роздільними рамами для малоповерхових житлових будинків:

а – ВРМ-12-6, ВРМ-15-6; б – ВРМ-12-11, ВРМ-15-11; в – ВРМ-12-13,5, ВРМ-15-13,5; г – ДБМ-22-7,5; д – ВРМ-6-13,5

Конструктивні рішення дерев’яних вікон і балконних дверей із роздільними і спареними рамами наведені на рис. 19. Коробки таких виробів складаються з двох з’єднаних брусків, на які незалежно навішуються зовнішні та внутрішні рами. Їх роздільна навіска підвищує герметичність віконних конструкцій, що зменшує їх продувність та поліпшує шумозахисні якості, а можливість незалежного відкривання внутрішніх та зовнішніх рам і полотен полегшує їх очищення [5]. Розміри конструктивних елементів віконних і дверних рам наведені на рис. 20.

Верхню (вінцеву) частину зовнішніх стін виконують у вигляді карниза при зовнішньому водовідводі з даху або з парапетом при внутрішньому водовідводі (рис. 21). Ці конструктивні елементи призначені для захисту фасадної поверхні кам’яних стін від змочування вологою атмосферних опадів.

Карнизи проектують трьох типів: із напуском рядів кладки, із використанням збірних залізобетонних плит або із звисанням елементів кроквяної системи даху. Карниз із рядової кладки влаштовують при невеликому його виносі (до 250 мм) поступовим напуском цегли у кожному вищому ряді не більше ніж на 1/3 довжини цеглини. При цьому загальний винос цегляного неармованого карниза не повинен перевищувати половини товщини стіни. При необхідності влаштування карниза з більшим виносом його виконують із армуванням кладки або із використанням збірних залізобетонних плит, забетонованих у кладку стіни. Вінцеві карнизи із випуском кобилок влаштовують при використанні легких покрівельних матеріалів, наприклад, із металевих листів. Комбінованими вінцеві карнизи влаштовують напуском рядів цегли та звисанням кобилок.

Парапет являє собою частину стіни із суцільної кладки, яка підноситься по периметру даху. Товщину стіни в зоні парапету приймають зменшеною до однієї цеглини. Підвищення парапету над прилеглим до нього дахом повинно бути не менше 300 мм. Верхню площину парапету захищають від зволоження зливником із оцинкованої сталі, сталі захищеної полімерним покриття або бетонною парапетною плитою. Парапети проектують двох типів: із влаштуванням стоку води від парапету до лійок їх внутрішнього водовідводу або із відведенням води назовні від нього, через спеціальні отвори з консольно закріплених лотків-скиду.

Для надання фасадам будинку більш виразних естетичних якостей на зовнішніх поверхнях стін створюють декоративне оздоблення у вигляді поясків, рустів, пілястр, поличок із фігурної кераміки чи випусків рядів цегли.

Вентиляційні та димові канали влаштовують у внутрішніх стінах товщиною не менше 380 мм. У житлових будинках їх передбачають із приміщень: підвалу, кухні, кожного санітарного вузла та біля опалювального агрегату. Димові канали влаштовують біля опалювального агрегату та камінів. Розміри вентиляційних і димових каналів в цегляних стінах повинні бути кратними 0,5 цеглини: 140х140, 140х270 з урахуванням швів (рис. 22).

Між приміщенням мансарди та прилягаючим горищним простором влаштовують утеплені перегородки з дерев’яним каркасом.

Рис. 19. Дерев’яні віконні та балконні дверні блоки:

а – із спареними рамами в панельних стінах; б – із роздільними рамами в цегляних стінах; 1 – герметик; 2 – шуруп; 3 – антисептована дерев’яна пробка; 4 – наличник; 5 – монтажна піна; 6 – дерев’яна бобишка з кроком 60 мм; 7 – руберойд; 8 – підвіконна плита; 9 – металевий фартух; 10 – східець балкону; 11 – плита балкону; 12 – анкер; 13 – антисептована віконна коробка; 14 – утеплювач; 15 – плінтус; 16 – цементно-піщаний розчин; 17 – костиль; 18 – злив із листа металопласту; 19 – брускова перемичка

Рис. 20. Дерев’яні віконні та балконні дверні блоки:

а – із роздільними рамами; б – із спареними рамами; в – із роздільно-спареними рамами з потрійним заскленням; 1 – коробка віконна; 2 – рама віконна; 3 – коробка дверна; 4 – рама балконна; 5 – ущільнююча прокладка із пінополіуретану; 6 – наплав дерев’яної рами; 7 – деревоволокниста плита; 8 – обшивка; 9 – гідроізоляційний прошарок

Рис. 21. Вінцева частина зовнішніх стін:

а – карниз із фігурної кераміки; б – карниз із звисанням кобилки; в – карниз із збірних залізобетонних плит; г – парапет суміщеного покриття; 1 – кроквина; 2 – мауерлат; 3 – кобилка; 4 – покрівля; 5 – лати; 6 – вінцевий елемент; 7 – модильйон; 8 – зубчики; 9 – плита горищного перекриття; 10 – тиньк; 11 – залізобетонна карнизна плита; 12 – слізниця; 13 – дротяна скрутка; 14 – анкерна балка; 15 – анкер; 16 – залізобетонна плита парапету; 17 – плита покриття; 18 – захисний фартух із покрівельної сталі; 19 – цем.-піщан. розчин

Перегородки із дрібнорозмірних елементів виконують: із цегли, бетонних і гіпсових плит і блоків. Кладку таких перегородок виконують на розчині з перев’язкою вертикальних швів із наступним оштукатурюванням або личкуванням гіпсокартонними листами. Цегляні перегородки виконують товщиною 65, 88 мм із вертикальним і горизонтальним армуванням дротом діаметром 4…6 мм або товщиною 120 мм із горизонтальним армуванням через шість рядів кладки. Кладку цегляних перегородок товщиною 120 мм не армують, якщо їх довжина не більше 3 м і висота менше 3 м. Перегородки із дрібнорозмірних елементів не можна спирати на підлоги – їх спирають на лаги або балки перекриттів.

0,000

+3,000

Рис. 22. Схема розташування вентиляційних каналів в житловому будинку:

1 – вентиляційні канали з підвалу; 2 – те саме, з кухні та убиральні першого поверху; 3 – те саме, з санітарних вузлів мансарди; 4 – вентиляційна труба

Внутрішні стіни несучі та самонесучі виконуються мурованими із цегли, одношаровими: несучі та стіни, в яких розміщують вентиляційні та димові канали – товщиною 380 мм, стіни сходових кліток – 250 мм.

Міжповерхові та горищні перекриття приймають у проекті відповідно до завдання балочними – по залізобетонних, металевих або дерев’яних балках. Балки повинні спиратися на стіни по меншому прогону. Простір між балками заповнюють збірними елементами настилу накату: дерев’яними щитами, залізобетонними порожнистими вкладишами або гіпсобетонними плитами.

Дерев’яні балки прогоном до 6000 мм встановлюють із кроком 600...800 мм. Переріз балок визначають за результатами розрахунків залежно від довжини прогонів: при l= 3,0...4,2 мм – 100х180(h) мм, при l = 4,5... 6,0 мм – 100х200, 100х220 мм, 100х240 мм. Глибина спирання дерев’яних балок на стіни 120...150 мм (рис. 23).

ІІ

ІІІ

Рис. 23. Перекриття по дерев’яних балках:

І – із заповненням простору між балками дерев’яними щитами; ІІ – те саме, залізобетонними порожнистими вкладишами; ІІІ – те саме, гіпсобетонними плитами; а – спирання балок на несучі стіни; б – міжповерхові; в – горищні; 1 – цегляна стіна; 2 – дерев’яна балка; 3 – черепний брусок; 4 – лага; 5 – покриття підлоги; 6 – дошки підлоги, 47…37 мм; 7 – звукоізоляційні плити, 30 мм; 8 – пружна прокладка; 9 – щитовий накат; 10 – штукатурка, 10 мм; 11 – утеплювач, 200 мм; 12 – цем.-піщана стяжка 15 мм; 13 – керамічна плитка, 30 мм; 14 – плівка гідроізоляційна; 15 – цем.-піщана стяжка, 30 мм; 16 – з.б. порожнистий вкладиш, 200 мм; 17 – гіпсобетонна плита, 80 мм; 18 – пароізоляція; 19 – лага, 100х60 мм; 20 – ламінат, 10 мм; 21 – ходові дошки, 20…25 мм; 22 – плінтус

Залізобетонні балки приймають довжиною до 6300 мм і встановлюють із кроком 800...1000 мм. Їх переріз приймають тавровим, із поличками для спирання вкладишів настилу, шириною по низу 160 мм. Висота балок залежить від довжини: при l = 3,0...4,2 м – 220 мм; l = 4,5...5,4 м – 240 мм; l = 5,4...5,7 м – 260 мм; l = 5,7...6,3 м – 280 мм. Глибина спирання залізобетонних балок на стіни – 150...180 мм (рис. 24 ).

ІІ

ІІІ

Рис. 24. Перекриття по залізобетонних балках:

І – із заповненням простору між балками дерев’яними щитами; ІІ – те саме, залізобетонними порожнистими вкладишами; ІІІ – те саме, гіпсобетонними плитами; а – спирання балок на несучі стіни; б – міжповерхові; в – горищні; 1 – цегляна стіна; 2 – з.б. балка; 3 – лага, 100х60 мм; 4 – пружна прокладка; 5 – паркет, 17…20 мм; 6 – дошки підлоги, 37…45 мм; 7 – звукоізоляційні плити, 40 мм; 8 – з.б. вкладиші, 80 мм; 9 – штукатурка, 10…15 мм; 10 – плінтус; 11 – цем.-піщана стяжка, 20 мм; 12 – утеплювач, 150…200 мм; 13 – пароізоляція; 14 – керамічна плитка на цем.-піщаному розчині; 15 – рулонна гідроізоляція; 16 – цем.-піщаний розчин, 30 мм; 17 – пустотний з.б. вкладиш, 200 мм; 18 – дерев’яний короб; 19 – ходові дошки, 30 мм; 20 – ламінат, 10 мм

Металеві балки можуть перекривати прогони довжиною до 7,8 м. Їх виконують із сталевих двотаврів. При довжині: l =4,5...4,8 м – І14; l =5,1...5,4 м – І16; l = 5,7...6,0 м – І18; l = 6,3...6,6 м – І20; l = 6,9...7,2 м – І22; l = 7,5...7,8 м – І24. Глибина спирання металевих балок на стіни 150...220 мм (рис. 25). По несучих балках укладають додаткові розподільчі лаги із кроком 600 мм. Між балками влаштовується настил із дощок, гіпсобетонних або залізобетонних плит.

ІІ

Рис. 25. Перекриття по металевих балках:

І – із заповненням простору між балками гіпсобетонними плитами; ІІ – те саме, залізобетонними порожнистими вкладишами; а – спирання балок на несучі стіни; б – міжповерхові; в – горищні; 1 – цегляна стіна; 2 – металева балка; 3 – лага, 140/2 мм через 600…800 мм; 4 – дошки підлоги, 37…45 мм; 5 – пружна прокладка; 6 – звукоізоляційні плити, 40 мм; 7 – залізобетонний вкладиш, 80 мм; 8 – штукатурка, 10 мм; 9 – металева сітка; 10 – плінтус; 11 – ходові дошки, 25 мм; 12 – утеплювач, 150…200 мм; 13 – пароізоляція; 14 – ламінат, 10 мм, в санітарних вузлах керамічна плитка по цем.-піщаному розчину, 30 мм; 15 – рулонна гідроізоляція; 16 – цементно-піщана стяжка, 30 мм; 17 – пустотний залізобетонний вкладиш, 160 мм; 18 – цементно-піщана стяжка, 20 мм

Для забезпечення ізоляції приміщень суміжних поверхів від ударного і повітряного шуму в міжповерхових перекриттях передбачають звукоізоляцію: від ударного шуму, який передається на нижні поверхи – пружні прошарки між несучими балками і лагами із жорстких мінераловатних плит; від повітряного шуму – плити мінеральної вати або засипку із керамзиту чи перлітового піску по настилу між балками.

Для забезпечення теплоізоляції в житлових приміщеннях верхнього поверху горищні перекриття утеплюють. Для цього по настилу між балками укладають шар пароізоляції з поліетиленової плівки та ефективний утеплювач товщиною 150…250 мм – за результатами теплотехнічного розрахунку. Залізобетонні та металеві балки в горищних перекриттях по верху утеплюють мінеральною ватою. У місцях спирання дерев’яних балок на стіни слід передбачити їх гідроізоляцію.

Підлоги в житлових приміщеннях приймають із дощок по лагах. На першому поверсі при відсутності підвалу лаги спирають на цегляні або бетонні стовпчики (рис. 26). По дошках можна укладати покриття чистої підлоги – паркет, ламінат, лінолеум, ковролін тощо. На першому поверсі в приміщенні санвузла підлогу виконують із керамічної плитки на цементно-піщаному розчині по бетонній підготовці. Таку ж підлогу слід влаштовувати і на веранді, де можливий вплив вологи. В санвузлах другого поверху підлоги роблять із керамічної плитки на розчині по залізобетонних плитах, які спирають через пружні прошарки на балки перекриття. Необхідно передбачити гідроізоляцію плит – обмазку нижніх поверхонь гідроізоляційними сумішами або обклеювання рулонним гідроізоляційним матеріалам на полімерних гнилостійких основах.

Рис. 26. Дощата підлога по лагах на цегляних стовпчиках:

1 – бетонна підготовка, 100 мм; 2 – шар руберойду; 3 – осмолена дерев’яна підкладка; 4 – плінтус; 5 – утеплювач; 6 – лага; 7 – дошки підлоги

Сходи виконують із окремих східців, що спираються на несучі нахилені балки – косоури або тятиви, які відповідно до завдання можуть бути дерев’яними, залізобетонними або металевими. У випадку, коли сходи влаштовують в окремому приміщенні – сходовій клітці, косоури спираються на поперечні підкосоурні балки (рис. 27, 28, 29). Збірні залізобетонні плити площадок мають суцільний переріз і різні розміри за шириною та довжиною. Їх спирають на підкосоурні балки та стіни. При дерев’яних тятивах площадки влаштовують теж із дерева.

Рис. 27. Приклад графічного зображення сходів на планах

і розрізах житлових будинків:

а – план другого поверху;

б – план першого поверху;

в – розріз сходів із збірних залізобетонних конструкцій (сходових маршів і площадок);

г – те саме, із дрібнорозмірних конструкцій (косоурів, підкосоурних балок, східців і плошадок)

3-3

У сходах із залізобетонними і металевими косоурами використовують залізобетонні східці, які укладають на цементному розчині. Для кріплення огороджень у східцях передбачають закладні металеві деталі або гнізда.

В дерев’яних сходах несучими елементами маршів є нахилені балки-тятиви, які розміщуються не під східцями, а з обох їх боків. Тятива – це дошка, поставлена на ребро, в якій для закріплення східців роблять ступінчасті прорізи. Для тятив із врізними східцями використовують дошки товщиною 60…80 мм і шириною 220…250 мм, а для східців – дошки товщиною 50 мм (рис. 28.).

Рис. 28. Розрізи сходів із дрібнорозмірних елементів:

а – із залізобетонними східцями, косоурами і підкосоурними балками та площадками; б – із металевими косоурами і підкосоурними балками та залізобетонними східцями і площадками; в – із дерев’яними тятивами, підтятивними балками і площадками; 1 – косоур залізобетонний; 2 – підкосоурна залізобетонна балка; 3 – металевий косоур; 4 – металева підкосоурна балка; 5 – дерев’яна тятива; 6 – дерев’яна підтятивна балка

100

Рис. 29. Розрізи сходів та їх деталі із дерев’яних дрібнорозмірних елементів:

а – тятива; б – розміщення балясників і стояків огородження; в – кріплення балясника до тятиви; 1 – тятива; 2 – підтятивна балка; 3 – підшивка дошками; 4 – нащільник; 5 – присхідець; 6 – проступ; 7 – балясник; 8 – поруччя; 9 – розкладка; 10 – нижня обв’язка; 11 – пази в тятиві для проступів і присхідців; 12 – болт стяжний; 13 – стояк огородження

Рис. 30. Розрізи сходів та їх деталі із дрібнорозмірних елементів: залізобетонних східців, залізобетонних або металевих косоурів і підкосоурних балок:

а – верхня фризова сходинка з випуском для проміжної площадки; б – те саме, із чвертю та вкладишем для верхньої площадки; в – східці: нижня фризова, рядова, цокольна, підвальна; г – косоур і підкосоурна балка; 1 – верхня фризова сходинка; 2 – закладна деталь для кріплення огородження; 3 – рядова сходинка; 4 – утворююча лінія сходового маршу;

5 – підкосоурна алізобетонна балка; 6 – залізобетонний костур; 7 – підкосоурна металева балка; 8 – металевий косоур

Дерев’яні внутрішньоквартирні сходи із забіжними східцями наведені на рис. 31, 32. Такі сходи розміщують біля капітальної стіни, а косоури або тятиви кріплять до балок перекриття, до стояка або до консольних балок, затиснутих у стіні. Забіжні східці своїми вузенькими сторонами спирають на дерев’яний або металевий стояк із допомогою металевих елементів кріплення або врізання.

Рис. 31. Дерев’яні сходи із забіжними східцями, розміщені у сходовій клітці:

а – план; б – розріз; 1 – фундамент; 2 – стіна; 3 – горизонт. гідроізоляція;

4 – перемичка; 5 – віконний блок; 6 – мауерлат; 7 – скрутка; 8 – металочерепиця; 9 – лати; 10 – контрлати; 11 – плівка гідробар’єрна; 12 – кобилка; 13 – кроквина; 14 – стояк; 15 – тятива; 16 – стояк поруччя; 17 – підтятивна балка; 18 – балка перекриття; 19 – дошки; 20 – лага;

21 – звукоізоляція; 22 – щитовий накат; 23 – гіпсокартон; 24 – цем.-піщана стяжка; 25 – утеплювач;

26 – пароізоляція; 27 – керамічна плитка; 28 – бетон; 29 – щебінь;

30 – ущільнений ґрунт

Рис. 32. Розміщення дерев’яних сходів із забіжними східцями біля стіни:

а – план; б – розрізи; в – вузли

Дах (покриття) у житловому будинку виконується з горищем, у якому, якщо це обумовлене завданням, влаштовують мансардні приміщення. Форма скатного даху, яка завершує композиційне рішення будинку, залежить від конфігурації плану, а крутизна його схилів від кількості опадів у зимовий період та покрівельного матеріалу. Основні форми скатних дахів, які використовують в одноквартирних житлових будинках із прямокутним планом наведені на рис. 33.

Рис. 33. Основні форми скатних горищних дахів та їх елементи:

а – шатровий; б – односкатний; в – двоскатний; г – двоскатний із перепадом схилів по гребеню; д, е – двоскатний із напіввальмами; ж – вальмовий; и – двоскатний ламаного профілю із мансардою; 1 – діагональне ребро; 2 – слухове вікно; 3 – схил; 4 – гребінь; 5 – вітрова дошка; 6 – фронтон; 7 – напіввальма; 8 – вальма; 9 – вікно мансарди

Слухові вікна або прорізи в покриттях житлових будинків влаштовують для забезпечення вентилювання горища у теплий період року (рис. 33).

Для забезпечення витяжної вентиляції житлових приміщень будинків з природним її спонуканням висоту вентиляційних і димових труб зводять залежно від її відстані до гребеня даху (рис. 34).

Рис. 34. Залежність висоти вентиляційних і димових труб

від їх відстані до гребеня даху:

1 – розпушка; 2 – шийка; 3 – карниз; 4 – зонт; 5 – видра

Конструктивне рішення системи кроков розробляють із урахуванням прийнятої форми даху, заданого матеріалу для його несучих елементів (стояків, підкроквяних балок, кроков, підкосів тощо) та розміщення на плані будинку капітальних стін. Для дахів малоповерхових житлових будинків, в яких є одна чи більше внутрішніх стін або стовпів, відстань між якими не перевищує 5...8 м, доцільно проектувати приставні крокви, які виготовляють із колод, брусів або дощок (рис. 35, 36).

Система приставних кроков горищних дахів складається з: похилих балок – кроков; мауерлатів – балок, які лежать на зовнішніх стінах; лежнів – балок, які лежать на внутрішніх стінах; стояків, які підтримують підкроквяні балки; підкосів, затяжок та кобилок, що утворюють звис карнизу.

Конструктивні рішення найпоширеніших систем приставних кроков, що використовуються для будинків із внутрішньою поздовжньою або поперечними несучими стінами, наведені на рис. 35…38. Основні конструктивні вузли систем приставних кроков із дощок і брусів та покрівлі з листового металу і бітумного ґонту показані на рис. 39…42. В курсовому проекті на вузлах необхідно надписати назви елементів і виробів.

Рис. 35. Конструктивні схеми дерев’яних приставних кроков:

а, в, е,є, ж – для односкатних дахів; б, г, д – для двоскатних або вальмових дахів; 1 – кроквина; 2 – стояк; 3 – підкіс; 4 – мауерлат; 5 – бантина; 6 – розпірка; 7 – верхній прогін; 8 – лежень

Рис. 36. Поперечні розрізи дахів із приставними кроквами:

а, б, в – двоскатних або вальмових; г – мансардного (двоскатного із ломаними схилами); 1 – кроквина; 2 – верхній прогін; 3 – стояк; 4 – бантина;

5 – лежень; 6 – мауерлат; 7 – кобилка; 8 – підкіс; 9 – дротяна скрутка;

10 – конструкції мансардного приміщення

Р ис. 37. Поздовжні розрізи дахів із приставними кроквами:

а – із колод; б – із брусів і дощок; 1 – кроквяна нога; 2 – верхній прогін; 3 – стояк; 4 – підкіс; 5 – бантина; 6 – лежень; 7 – мауерлат; 8 – скоба; 9 – дротяна скрутка; 10 – діагональна кроквяна нога; 11 – наріжник; 12 – горищне перекриття; 13 – стіна фронтону (щипцева стіна)

Відстань між кроквинами призначається з урахуванням використаної будівельної деревини, ваги покрівельного матеріалу і снігового навантаження.

1-1

Рис. 38. Розріз і план покриття будинку з вальмовим дахом і приставними кроквами при однакових розмірах прогонів:

1 – кроквина; 2 – верхній прогін; 3 – стояк; 4 – підкіс; 5 – бантина;

6 – лежень; 7 – мауерлат; 8 – кобилка; 9 – дротяна скрутка; 10 – діагональна кроквяна нога; 11 – наріжник; 12 – прогони слухового вікна

Розміри поперечних перерізів елементів кроквяної системи при виконанні курсового проекту можуть бути прийняті за таблицею 2 в залежності від заданого типу деревини (колоди, бруси, дошки).