2.2 Структура програм соціального захисту та їх визначальні риси

Програми соціального захисту, які існують на сьогодні в Україні можна класифікувати наступнім чином:

1) пенсійне забезпечення;

2) соціальна допомога;

3) соціальні пільги;

4) соціальне обслуговування.

Пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за трирівневою системою.

Перший рівень передбачає виплату пенсій за рахунок загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Йому притаманний солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями людей (так званий "договір поколінь"). Тобто відбувається покриття видатків на виплату пенсій із поточних надходжень, які сплачують зайняті особи у вигляді страхових внесків, які акумулюються у Пенсійному фонді України. Пенсійні кошти не є об'єктом приватної власності осіб, що їх сплачують, тому в разі їх смерті використовуються іншими учасниками Фонду.

Другий рівень складає накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В її основі – принцип акумулювання коштів застрахованих осіб у накопичувальному фонді та фінансування за рахунок, у тому числі цих коштів, витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат. Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків накопичується у єдиному Накопичувальному фонді, при цьому облік таких виплат здійснюється на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які самостійно (або інші особи на їх користь) сплачуватимуть відповідні внески. Отримані від страхувальників кошти інвестуються в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і їх захисту від інфляційних процесів.

І, нарешті, на третьому рівні перебуває система недержавного пенсійного забезпечення. Вона є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення й ґрунтується на засадах добровільної участі у ній фізичних та юридичних осіб (крім випадків, передбачених законами), у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами цих недержавних пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями, які укладають договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

3) банківськими установами, що укладають договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для від шкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Розміри пенсії у системі недержавного пенсійного забезпечення залежать від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались, а також від розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Громадяни України можуть бути учасниками всіх рівнів та отримувати пенсійні виплати одночасно з усіх трьох рівнів системи пенсійного забезпечення. Право брати участь (або обмеження щодо права участі громадян) у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отриманні пенсійних виплат встановлюється чинним українським законодавством.

Серед видів державних соціальних виплат важливе місце належить страховій допомозі. До цих виплат належать виплати з фондів соціального страхування, що надаються з компенсаційною чи іншою метою особам у разі настання для них страхового ризику.

Створена в Україні система "страхової допомоги" є доволі розгалуженою та неоднорідною. Існують різні за своєю природою та призначенням грошові виплати, що можуть бути класифіковані за багатьма критеріями. Найпоширенішим вважається поділ цих страхових виплат за фондами їх надання. При цьому важливо наголосити, що кожен зі страхових фондів здійснює виплату декількох видів страхових виплат.

Так, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надає:

- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);

- допомогу при вагітності та пологах;

- допомогу при народженні дитини;

- допомогу з догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

- допомогу на поховання, яка, щоправда, не надається на поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття передбачає виплату:

- допомоги на випадок безробіття, у тому числі одноразову її випла­ту для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомоги з часткового безробіття;

- матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує:

- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної недієздатності або смерті потерпілого;

- щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання

- допомога жінки під час вагітності;

- виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу роботу;

- виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;

- одноразову допомогу у разі смерті потерпілого;

- витрати на поховання потерпілого;

- щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого.

Іншим критерієм, що зазвичай використовуються для класифікації страхової допомоги, є тривалість їх виплати. На відміну від пенсій, страхова допомога носить короткотерміно­вий характер, тому поділяється на:

- одноразові допомоги. Тривалість їх виплати вичер­пується разовим наданням грошових коштів застрахованій особі. Прикладом може бути допомога на поховання;

- періодичні допомоги. Вони надаються протягом певно­го періоду, наприклад, допомога на випадок з безробіття.

Державна соціальна допомога надається з метою матеріальної підтримки осіб, доходи яких є нижчими від прожиткового рівня, або частково компенсують витрати, що їх понесла особа у зв'язку з настанням соціального ризику чи необхідністю оплати комунальних послуг.

Державна соціальна допомога не пов'язана із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Вона носить, як правило, так званий адресний характер і її розмір зазвичай визначається як різниця між доходами громадянина або його сім'ї і прожитковим мінімумом, встановленим на відповідний період. У деяких випадках розмір допомоги може встановлюватися у "твердій" сумі або у відсотковому значенні до величини прожиткового мінімуму. Право на державну соціальну допомогу мають громадяни, які не застраховані у системі загальнообов'язкового соціального страхування, а також особи, що хоч і є застрахованими, але їхні доходи (внаслідок об'єктивних причин) знизилися нижче за прожитко­вий мінімум.

Державна соціальна допомога має форму як грошових одноразових, так і періодичних соціальних виплат, що не залежать від попередньої трудової діяльності і надаються у випадках та на умовах, передбачених чинним законодавством з метою підтримки малозабезпечених осіб, а також компенсації додаткових витрат, які були понесені ними при настанні соціального ризику за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів.

При характеристиці державної соціальної допомоги найчастіше використовується їх поділ залежно від соціальних ризиків, що лежать в основі виникнення права на них. Тому найбільш поширеними її видами є:

1) державна соціальна допомога особам, які не мають пра­ва на пенсію, та інвалідам;

2) допомога малозабезпеченим;

3) допомога дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства;

4) допомога на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання;

5) державна допомога сім'ям з дітьми;

6) субсидії на оплату житлово-комунальних послуг;

7) державна допомога на поховання;

8) інші види соціальної допомоги.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення. Вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, соціальну допомогу чи заробітну плату, а їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заро­бітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.

Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам; пенсіонерам; інвалідам; дітям-інвалідам та ін.

За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що виплачуються на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.

За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду на періодичність виплати поділяють на одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги. І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.

Важливою складовою вітчизняного соціального забезпечення є соціальне обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності державних органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування носить комплексний характер і відображається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.

Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України.

Якщо більш детально, то законодавство України визначає таких суб'єктів соціальної допомоги (осіб, яким надаються соціальні послуги):

1) особи похилого віку, які не можуть себе самостійно обслуговувати;

2) діти;

3) інваліди або інші особи, які втратили працездатність;

4) малозабезпечені сім'ї;

5) безробітні;

6) особи, які постраждали від техногенних катастроф.

Основною підставою для надання соціального обслуговування є складна життєва обставина. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе став­лення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.

Соціальне обслуговування зазвичай здійснюється у формі надання соціальних послуг, а подекуди й у формі матеріальної підтримки. Соціальні послуги можуть бути різноманітними за своїм характером. Найчастіше їх розглядають як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у склад­них життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Залежно від мети надання соціальні послуги поділяють на: соціально-побутові, соціально-медичні, психологічні, психолого-педагогічні, соціально-економічні, правові, послуги з соціальної і професійної реабілітації та адаптації, послуги з працевлаштування та інформаційні послуги, тощо.

Значно рідше соціальне обслуговування здійснюється у вигляді матеріальної підтримки. Остання полягає у наданні особі, яка перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Як виключення, соціальне обслуговування здійснюється як надання грошової допомоги чи грошової компенсації.

Соціальне обслуговування фінансується, як правило, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Однак, такі види соціального обслуговування, як соціальна реабілітація інвалідів, санаторно-курортне лікування, забезпечення протезно-ортопедичними виробами і забезпечення засобами пересування можуть надаватися також за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо особа, яка потребує соціального обслуговування, є застрахованою в системі загальнообов'язкового соціального страхування.

Найпоширенішими видами соціального обслуговування, що мають самостійне юридичне значення та встановлені чинним законодавством, є:

1) соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне або вдома);

2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання);

3) соціально-професійна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта);

4) санаторно-курортне лікування;

5) забезпечення протезно-ортопедичними виробами;

6) забезпечення засобами пересування.