2. Соціальна політика в Україні

2.1 Загальна характеристика системи

В Україні надання різноманітних пільг, соціальних виплат та послуг безпосередньо передбачено 58 законами та більше ніж 120 підзаконними нормативно-правовими актами. На сьогодні в країні налічується майже 120 категорій пільговиків, з яких 45 визначаються за соціальною ознакою, а 57 – за професійною. Усі пільгові, в тому числі соціально незахищені, категорії мають право на більш як 120 видів пільг та понад 60 видів соціальних виплат. Але як свідчать експертів, масив чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення населення має суттєві вади та "прогалини", адже він складається з прийнятих у різний час і нерідко доволі суперечливих законодавчих актів. Крім того, воно є надто "перевантаженим", оскільки встановлює значно більше різноманітних видів пільг, виплат та соціальних послуг, аніж це передбачено Конституцією України чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Наслідком цього є те, що в Україні показник "Частка соціальних виплат до ВВП" (у %) має стійку тенденцію до зростання (табл.2.1.1), а за дослідженнями окремих науковців, витрати Державного бюджету України на фінансування цих виплат (у % до ВВП) майже дорівнюють показникам таких економічно розвинутих країн, як наприклад, Франція.

Таблиця 2.1.1 Державні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення населення

Роки	Сума видатків зведеного бюджету України, млн. грн.	У % до загальних витрат	У % до ВВП
2004 2005 2006 2007 20081	19310,5 39940,2 42573,8 48517,3 74069,7	18,8 28,1 23,6 21,3 23,7	5,6 9,0 7,6 6,7 7,8

¹ Попередні дані

Таким чином, в умовах нестабільної економічної та політичної ситуації, зростаючого бюджетного дефіциту, нестачі фінансових ресурсів та інших негативних фінансово-економічних чинників (як внутрішніх, так і зовнішніх), держава бере на себе досить значне навантаження, підвищуючи можливі ризики виникнення подальших фінансово-економічних ускладнень. Крім того, це "навантаження" містить, так би мовити, і додаткові зобов’язання для країни, які, за оцінками аналітиків, часто-густо не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

І все ж незважаючи на те, що “Соціальний захист та соціальне забезпечення” є найбільшою витратною статтею бюджету (навіть більшою, ніж видатки на охорону здоров’я, освіту та економічну діяльність), показник обсягу соціальних видатків в розрахунку на одну особу, в Україні є політико нижчим, ніж у розвинутих країнах світу (наприклад, у 2005 році він складав 1677 дол. США на рік).

По-перше, це є наслідком безсистемності та непрозорості, які існують у сфері фінансування різноманітних заходів соціального захисту та соціального забезпечення (адже фінансування здійснюється шляхом використання як бюджетних видатків так і цільових позабюджетних коштів). По-друге, окремі виплати соціального характеру містяться, крім статті "Соціальний захист та соціальне забезпечення", і в інших видаткових статтях бюджету, наприклад, в таких, як: житлово-комунальне господарство, освіта, духовний і фізичний розвиток, охорона здоров’я, громадський порядок та оборона тощо. Тобто, виплати соціального характеру можна знайти практично у кожній із видаткових статей зведеного Державного бюджету, який включає показники державного та місцевих бюджетів.

За такого відокремлення ("відсіву") всіх цих витрат, реальний обсяг усіх соціальних видатків держави буде в 3-4 рази перевищувати той, що декларується за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення” зведеного бюджету.

Аналізуючи систему соціального захисту та соціального забезпечення в Україні можна зробити висновок, що на сьогодні її подальший розвиток на шляху втілення ефективніших та економічно обґрунтованих форм і видів соціального захисту, яке супроводжується розвитком мережі закладів соціального обслуговування на рівні громад (яке повністю відповідає європейській моделі та міжнародним стандартам у цій сфері) гальмується існуванням громіздкої, соціально та фінансово невиправданої системи пільг і соціальних виплат зі збереженням неефективної розгалуженої мережі державних закладів соціального захисту, що відповідає традиціям і підходам радянської моделі, адже ми є свідками того, як українські законодавці часто-густо повертаються до звичних для радянських часів пільг, які особливо широко впроваджуються для нових категорій громадян напередодні чергових виборів, та виступають у ролі прихованого "задобрення та підкупу" окремої частки електорату.