1.5 Виплати заробітної плати у випадку втрати працездатності найманих працівників (тимчасової непрацездатності)

У ряді європейських країн цей вид виплат є стрижнем соціального забезпечення найманих працівників. Його законодавче підґрунтя, розміри та терміни здійснення виплат суттєво різняться за країнами ЄС. В окремих країнах роль головних регуляторів цих виплат відіграють тарифні договори, де визначено всі основні регуляторні норми (типовими прикладами таких країн є Бельгія, Данія, Франція). Наприклад, у Фінляндії обов'язково підлягають оплаті перші дев'ять днів непрацездатності, подальші виплати (їх умови та розміри) визначаються згідно з чинними тарифними угодами (як правило, в залежності від трудового стажу найманого працівника, його тарифної ставки, належності до тієї чи іншої професійно-кваліфікаційної категорії тощо). При цьому розмір цих виплат коливається від 100,0% у Данії, Німеччині, Люксембурзі, Австрії, 80,0% у Литві, Польщі та Швеції, до 25,0% у Словаччині. Розмір виплат також суттєво коливається в залежності від терміну тимчасової непрацездатності. Так, наприклад, у Нідерландах перші два тижня непрацездатності працівник отримує 100,0% заробітної плати, у подальшому (52 тижня) – 70,0%, у Фінляндії – 100,0% заробітної плати протягом перших дев'яти тижнів, а наступний період (до місяця) – 50,0%, у Бельгії – перші сім днів непрацездатності – 100,0% заробітної плати, а з восьмого по чотирнадцятий – 60,0% заробітної плати (але слід зауважити, що ця норма діє для робітників). Для службовців згідно з чинним законодавством визначається виплата у разі тимчасової непрацездатності у розмірі 100,0% заробітної плати протягом місяця. Для того, щоб претендувати на виплати у випадку тимчасової непрацездатності бельгійським робітникам необхідно відпрацювати на підприємстві більш як місяць, а для службовців – випробувальний термін.

У якості розрахункової бази для цього виду виплат у більшості європейських країн виступає загальна сума заробітку (нарахована заробітна плата або брутто-зарплата) на момент виникнення непрацездатності. У Великій Британії керівники невеликих підприємств при високому рівні захворюваності найманих працівників мають право на державні грошові субсидії для компенсації частки витрат щодо непрацездатності найманих працівників. У таких країнах як Мальта, Данія, Греція, Ірландія чинним законодавством також передбачені подібні можливості державної підтримки сфери підприємництва.

1.6 Виплати на випадок безробіття

Системи страхування на випадок безробіття існують у всіх країнах ЄС. Але у кожній із європейських країн існують власні "традиції" щодо соціального захисту осіб, що втратили робоче місце. Традиційно високий рівень безробіття (табл. 1.6.1 та 1.6.2) у більшості європейських країн підштовхував їх уряди шукати нові шляхи вирішення проблеми, прискорювати всебічні реформи відповідних систем. Як правило, наймані працівники підлягають страхуванню в обов'язковому порядку. Тільки у Данії та Швеції існує добровільне страхування, але не дивлячись на це майже 90,0% найманих працівників охоплені ним. Люксембург – єдина країна ЄС, яка має виключно податкове фінансування відповідних виплат. У більшості європейських країн фінансування цих виплат здійснюється внесками як роботодавців, так і найманих працівників. Кошти держави залучаються виключно для покриття дефіциту, який виникає, як правило, у періоди суттєвого зростання безробіття. Головними передумовами отримання виплат на випадок безробіття у всіх європейських країнах є: реєстрація у відповідному державному органі (службі, агенції тощо) та наявність документально підтверджених свідоцтв щодо участі у системах страхування на випадок безробіття. Зареєстрована особа повинна "заповнювати" запропоновану їй "підходящу" вакансію, без права на відмову (за окремими винятками). Під час отримання допомоги на випадок безробіття громадяни повинні приходити у державний орган для обліку у визначений термін, наприклад, у Бельгії та Люксембурзі щотижня, у Великій Британії двічі на місяць. В інших країнах ЄС (за винятком Німеччини) – двічі на місяць. Місячний розмір цих страхових виплат суттєво різниться за країнами - від 1030,0 євро (у Данії) до 11 євро (у країнах Балтії).

Таблиця 1.6.1 Питома вага безробітних у чисельності зайнятих за окремими країнами світу, (%)

Країни	Квітень 2006	Квітень 2005
ЄС	8,3	8,9
США	4,7	5,1
Японія	4,1	4,4

Таблиця 1.6.2 Питома вага безробітних у чисельності зайнятих за окремими країнами ЄС (з урахуванням сезонного безробіття), (%)

Країни	Квітень 2006	Квітень 2005
1	2	3
Нідерланди	3,8	4,9
Данія	4,3	5,1
Ірландія	4,3	4,4
Швеція	4,67)	5,6
Люксембург	4,8	4,4
Австрія	4,9	5,2
Естонія	5,1	8,3
Велика Британія	5,18)	4,6
Литва	6,0	9,2

Продовження Таблиці 1.6.2
1	2	3
Кіпр	6,3	5,2
Словенія	7,0	6,2
Угорщина	7,4	7,2
Чехія	7,5	8,1
Фінляндія	7,5	8,5
Португалія	7,6	7,4
Італія	7,7	7,7
Латвія	7,8	9,4
Німеччина	8,2	9,9
Іспанія	8,3	9,5
Бельгія	8,4	8,5
Мальта	8,5	7,3
Франція	8,9	9,7
Греція	9,69)	9,9
Словаччина	15,5	16,4
Польща	16,5	18,1

⁷⁾ без урахування сезонних безробітних

⁸⁾ за станом на лютий 2006

⁹⁾ за станом на грудень 2005

У Бельгії, наприклад, система страхування на випадок безробіття має законодавче підґрунтя. Наймані працівники підлягають обов'язковому страхуванню, у тому числі це стосується й молоді, яка після закінчення навчання не знайшла будь-якого (постійного, тимчасового тощо) місця роботи. На виплати на випадок безробіття у цій країні мають право як всі безробітні, так працездатні громадяни, які офіційно заявили про пошук роботи. Мінімальна тривалість страхового стажу в залежності від віку особи коливається в межах від 312,0 робочих днів за останні 18 місяців до 642,0 робочих днів за останні 36 місяців. Найвища вікова межа отримання відповідних виплат для чоловіків сягає 65,0 років, для жінок – 63 роки (слід ураховувати, що на сьогодні пенсійний вік у Бельгії поступово підвищується).