7

Міністерство праці та соціальної політики України

Державна установа Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин (ДУ НДІ СТВ)

Інформаційна записка

Ефективна соціальна політика:

зваженість сьогодні – стабільність завтра

(огляд європейської та вітчизняної практики)

Луганськ – 2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………...3

1 Європейська соціальна політика:…………………………………………………………..…4

1.1 Розбудова європейського соціального права…………………………………………..4

1.2 Європейська соціальна політика: кількісний та якісний виміри…………………......5

1.3 Соціальний захист для громадян, які переїжджають з однієї країни ЄС до іншої...10

1.4 Соціальні виплати на дітей у країнах ЄС……………………………………………..10

1.5 Виплати заробітної плати у випадку втрати працездатності найманих працівників (тимчасової непрацездатності)………………………………………………………………...11

1.6 Виплати на випадок безробіття………………………………………………………..12

1.7 Нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання………………..…13

1.8 Виплати у зв'язку з досягненням пенсійного вік…………………………………..…14

2. Соціальна політика в Україні…………………………………………………………….…22

2.1 Загальна характеристика системи…...……….…………………………………….….22

2.2 Структура програм соціального захисту та їх визначальні риси….…………...…....23

2.3 Витрати на соціальний захист, фінансування соціальних програм, внески у соціальний захист……………………………………………………………………………....28

2.4 Складові системи соціального захисту України…………………………………..….30

2.4.1 Пенсії особам похилого віку………………..…………………………………..…30

2.4.2 Пенсії вдовам, сиротам……………………………………..……………………...34

2.4.3 Пенсії з інвалідності…………………………………………..……………….…..35

2.4.4 Допомога на випадок безробіття……………………………….…………..……..37

2.4.5 Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю………..…………….....….38

2.4.6 Програми соціальної підтримки родин…..………………………………....……40

2.4.7 Допомога у разі довготривалого догляду…..………………………………….....44

2.5 Забезпечення мінімальних соціальних стандартів………………………………...…45

2.6 Підтримка за трудовим законодавством…………………………………………...…47

Висновки…………………………………………………………………………………….…..51

Перелік джерел ………………………………………………………………………………....52

Вступ

В умовах сучасного глобалізаційно-інформаційного світу людський потенціал є найважливішим чинником економічного зростання. Означений безперечний факт актуалізує дослідження комплексу проблем, що мають безпосередній вплив на людський чинник. Перш за все, це стосується питань визначення основних цілей, пріоритетів та механізму здійснення такої соціальної політики, яка б відповідала соціальній орієнтації економіки країни у короткотерміновому та довготерміновому періодах; рівню і якості життя всіх категорій населення країни. У системі регулювання соціально-трудових відносин найголовніше місце належить методам впливу на чинники стану соціально-трудової сфери, що визначають тенденції зміни рівнів номінальних та особливо реальних доходів населення всіх вікових та соціальних груп (заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття тощо). Оскільки механізм формування та регулювання цих процесів в Україні знаходиться в процесі трансформації (пристосування) до змін умов сучасної моделі ринкової економіки, особливої уваги та дослідження заслуговує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, а в світлі чітко визначеного європейського шляху розвитку України – досвід країн Європейського Союзу щодо вирішення цих питань. Дослідження всіх аспектів соціальної політики країн ЄС та порівняння з вітчизняною практикою є найважливішою передумовою визначення нових шляхів її розвитку в Україні, пошуку ефективних дій як на макро-, так і на мікрорівні управління чи господарюванні.

Огляд європейської практики розбудови системи соціального захисту населення в Інформаційній записці проведено в межах одного і того ж періоду часу, що дає можливість не тільки зрозуміти її якісні особливості, а й кількісні параметри. Такий комплексний підхід до аналізу дозволяє більш повно та чітко визначити головні тенденції європейської соціальної політики, "назвати" її лідерів та аутсайдерів, та можливо в окремих випадках, окреслити тенденції подальшого розвитку. Це в свою чергу дозволяє провести відповідні порівняння з вітчизняними реаліями та особливостями системи соціального захисту. Останню розглянуто також комплексно, але більш глибоко та детально, оскільки автори мали на меті не тільки проведення кількісних порівнянь, а й визначення найбільш проблемних її аспектів (як у фінансовому, так і інших планах).

_____________________________________________________________________________

Розробники: к.е.н. Мельник С.В., Кузьменко В.В., Маляєв В.Ю. – ДУ НДІ СТВ.

1 Європейська соціальна політика

1. 1 Розбудова європейського соціального права

Протягом останніх 20 років паралельно із заходами зміцнення європейської економіки та валютного союзу уряд об'єднаної Європи вживав заходів щодо створення дієвої системи соціального права та ефективної соціальної політики. Дійсно, сталий економічний розвиток та високий рівень соціального захисту громадян – це ті стратегічні цілі, які з самого початку виникнення ідеї європейської конвергенції були визначені як пріоритетні. Підґрунтям (фундаментом) європейського соціального права стала Європейська соціальна Хартія (1989 р.) – яка саме і визначила головну мету побудови Європейського Союзу – розбудову соціально-орієнтованої ринкової економіки, яка б ефективно захищала пересічних громадян об'єднаної Європи та сприяла б зміцненню європейських країн . У подальшому Європейська соціальна Хартія стала основою для розробок низки Програм дій Європейської комісії та Хартії основних прав ЄС, однією із головних ідей якої став захист прав найманих працівників. У подальшому Маастрихтська (1992 р.) та Амстердамська (1997 р.) угоди відкрили для європейської спільноти нові перспективи у сфері охорони та умов праці, гендерної рівності, соціального партнерства тощо. Вони визначили перехід до нового рівня розвитку соціальної політики об'єднаної Європи, зокрема сконцентрувавши увагу на вирішенні таких традиційно гострих їх проблем, як: соціальний захист найманих працівників, соціальний діалог – співпраця з роботодавцями щодо захисту заробітних плат, прав на страйк та локаут тощо. Амстердамська угода за своєю суттю стала програмою дій для європейських соціальних партнерів, чітко визначивши головний пріоритет подальшого європейського розвитку: боротьба проти усіх форм дискримінацій у всіх країнах ЄС, захист гідності та прав кожного працівника. Саме тому з 2000 по 2004 рр. у Європейському Союзі було прийнято чотири антидискримінаційні директиви, які створили основу в трудовому та цивільному праві щодо запобігання можливостям виникнення випадків нанесення шкоди громадянам з обставин расової приналежності, етнічного походження, статі, віку, сексуальної орієнтації. Це також вплинуло на визначення курсу європейської ділової стратегії, яка була побудована на пріоритеті праці нового рівня: високого рівня професійного навчання, перепідготовки та підготовки кадрів, втіленні у життя концепції безперервного навчання (протягом усього трудового життя найманого працівника), у центрі якої була стратегічна мета – розробка заходів щодо створення нових робочих місць з метою забезпечення найманих працівників гідною працею. Головними цілями впровадження цієї стратегії було визначено створення у Європейському Союзі конкурентоспроможного та динамічного економічного простору, розбудова інноваційного суспільства, перехід до економіки знань. Всі ці пріоритети офіційно були визначені на брюссельському самміті країн – членів ЄС у березні 2006 року. Серед кількісно вимірюваних цілей на ньому було визначено такі: зменшення на 10,0% чисельності осіб, які перервали своє навчання у школі; зростання до 85,0% чисельності осіб (молоді у віці до 22 років), які навчаються у закладах вищої освіти; надання кожному безробітному випускнику школи протягом 6-ти місяців місця роботи або ж можливості подальшого навчання. Слід зазначити, що для окремих країн ЄС ці цілі виявилися досяжними, а для багатьох інших – досить складними (перш за все, для нових членів ЄС, які мають чимало внутрішніх проблем як економічного, так і соціального характеру). Слід також зауважити, що ця нерівномірність темпів розвитку країн ЄС завжди була й залишається джерелом політичної, соціальної та управлінської напруженості. Але на сьогодні у європейській спільноті вже існує чітке розуміння цього факту, оскільки, як зауважують європейські фахівці, європейська соціальна політика не може одночасно розвиватися однаковими темпами та у рівних "обсягах" в усіх країнах ЄС. Така ситуація саме і визначає європейську унікальність, так як на думку європейських дослідників, головна сила об'єднаної Європи полягає у різноманітності її історії, культури, мов, національних традицій тощо, а нівелювання цього факту було б помилковим шляхом європейського розвитку. Особливо важливо враховувати цю різноманітність у подальшій розбудові європейського соціального законодавства. На сьогодні головними принципами європейської системи соціального захисту громадян є субсидіарність та обов'язковість їх застосування всіма країнами – членами ЄС. Для забезпечення високого рівня соціального захисту у європейських країнах, обміну досвіду щодо найкращих та найбільш дієвих його програм та заходів у різних країнах Європи ще у 2000 році було засновано Комісію із соціального захисту ЄС, головною метою існування та діяльності якого було визначено модернізацію соціальних систем країн – членів ЄС. Діяльність Комісії сконцентрована на постійному моніторингу змін законодавства щодо соціального захисту країн – членів ЄС, дослідженні та обміні найкращим досвідом, пошуку можливостей розробки спільних заходів. Це досить складне та відповідальне завдання, оскільки, незважаючи на процеси конвергенції, які все ж таки відбуваються, хоча й повільними темпами, системи соціального захисту, особливості їх фінансування, та головні параметри мають власну специфіку в кожній європейській країні. Не дивлячись на це, європейські аналітики все ж таки здійснюють спроби подібних порівнянь, що сприяє більшій прозорості та керованості процесів у соціально-трудовій сфері європейської спільноти.