1.1. Поняття, класифікація та економічна сутність основних засобів

Для здійснення своєї діяльності підприємства повинні мати необхідні засоби праці і матеріальні умови. Вони є найважливішим елементом продуктивних сил і визначають їхній розвиток. В обліку засоби праці виділені в окремий об'єкт, іменований основними засобами підприємства.

Велику роль в здійсненні виробничо-господарській діяльності підприємства відіграють основні (засоби). Основні засоби — це матеріально-речові цінності, які діють в незмінній натуральній формі на протязі довготривалого періоду часу та втрачають свою вартість частинами по мірі зносу.

У економічній теорії під основними засобами розуміються засоби праці, що використовуються (експлуатуються) протягом тривалого часу, при цьому зберігають свою початкову фізичну (натуральну) форму і переносять свою вартість на виготовлений продукт вроздріб, протягом декількох виробничих циклів, у міру зносу (фізичного і морального). Засоби праці — це те, за допомогою чого робітник впливає на предмет праці з метою одержання результату. Загальноекономічне поняття основних засобів лежить в основі термінів, використовуваних як для бухгалтерського обліку, так і для оподатковування. При цьому в бухгалтерському обліку прийнято вживати термін "основні засоби". Для цілей оподатковування вживається термін основні фонди.

У відповідності до законодавства під терміном "основні засоби" потрібно розуміти матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Виробничо-господарська діяльність підприємства формується під впливом різноманітних чинників і умов. До них відносяться в тому числі рівень забезпечення основними засобами, ефективність їх використання, ступінь зносу, слушність оцінки й ін. Раціональна експлуатація основних засобів є важливим чинником оптимізації собівартості продукції, тобто загальних витрат виробництва й оподатковування прибутку підприємства, що безпосередньо впливає на загальний кінцевий фінансовий результат діяльності.

П(С)БО 7 установлює конкретний перелік задач, для яких використовуються основні засоби:

• виробництво, постачання товарів, надання послуг;

• здача в оренду;

• здійснення адміністративних функцій;

• здійснення соціально-культурних функцій.

Одиницею обліку основних засобів в бухгалтерському обліку є окремий інвентарний об'єкт. Відповідно до П(С)БО 7 інвентарний об'єкт — це закінчена будова з усіма пристроями до неї або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання всіх самостійних робіт і функцій, або відокремлений комплекс конструктивно об'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристрої управління та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет виконує свої функції, а комплекс — усю роботу тільки в сукупності, а не самостійно. Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та його вартість може бути достовірно визначена. Якщо ці вимоги не виконуються, то об'єкт основних засобів не визнається активом і відображається у складі витрат звітного періоду.

Вміле керування основними засобами впливає на майно тривалого користування з метою найбільш ефективного його використання у виробничій діяльності. Основну частину управлінської інформації подає облік, унаслідок чого він є невід'ємним елементом керування будь-якими об'єктами, включаючи основні засоби.

Значення основних засобів у процесі виробництва велике. Вкладення в довгостроково використовуване майно складає чималу, а в багатьох випадках переважну частину інвестицій. І хоча основні засоби відносяться до найменш ліквідної частини активів, питання їхньої реалізації немаловажні для фінансового маневрування підприємства. Керування основними засобами тісно пов'язане з керуванням інвестуванням (капітальними вкладеннями), що займає важливе місце в менеджменті.

Успішне рішення задач керування основними засобами й обґрунтування інвестиційної політики в їх частині потребує ефективного обліку основного капіталу і різнобічного використання наданої їм інформації.

Бухгалтерський облік основних засобів повинний забезпечити одержання таких основних відомостей, необхідних для керування підприємством, податкових органів, зовнішніх користувачів (акціонерів, кредиторів і т.д.):

• загальна балансова вартість всіх основних засобів;

• вартість придбаних, зведених, ліквідованих, переданих, списаних і переоцінених протягом звітного періоду об'єктів основних засобів;

• сума амортизації (зносу) за рік і накопичену амортизацію всіх об'єктів основних засобів і кожного окремо;

• сума витрат на утримання основних засобів, необхідних для їхнього розподілу по підрозділах підприємства, видам устаткування;

• вартість цілком зношених об'єктів основних засобів; непередбачені.

Основні засоби — матеріально-технічна база суспільного виробництва. Від їх обсягу залежить виробнича потужність виробництва, рівень технічної озброєності праці. Накопичення основних засобів та підвищення технічної озброєності праці збагачує процес праці, придає праці творчого характеру, підвищує культурно-технічний рівень суспільства.

Бухгалтерський облік покликаний документально вірно оформлювати і своєчасно відображувати в облікових регістрах наявність і рух (надходження та вибуття) основних засобів, забезпечувати контроль за збереженням основних засобів та їх станом, виявляти розмір зносу і витрати на відновлення основних засобів.

Податковий облік основних засобів покликаний вірно відображувати суми щодо оподаткування прибутку підприємства.

Невід’ємною умовою здійснення господарської діяльності є забезпечення підприємства, поряд з оборотними і трудовими ресурсами, засобами праці – основними засобами (приміщеннями, обладнанням, транспортними та іншими засобами).

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності виражені П(С)БО 7 „Основні засоби”.

Згідно з названим Положенням до основних засобів відносяться матеріальні активи, які підприємство утримує з метою їх використання у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше одного року).

Побудова обліку основних засобів ґрунтується на їх визнанні та економічній класифікації.

Основними засобами визнаються матеріальні активи:

• які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, при передачі в оренду іншим особам або для адміністративних і соціально-культурних функцій;

• очікуваний строк корисного використання (експлуатації), яких більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він більше одного року).

Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об’єкт.

Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк використання (експлуатації), то кожна з цих частин може в бухгалтерському обліку визнаватися як окремий об’єкт основних засобів.

Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо виконуються наступні вимоги:

• існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від їх використання;

• його вартість може бути достовірно визначена.

Якщо ці вимоги виконуються, то об’єкт основних засобів визнається активом і відображається у складі витрат звітного періоду.

Важливе значення для правильної організації основних засобів є економічно обґрунтована їх класифікація.

Згідно з Положенням (стандартом) 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби поділяються на такі види: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар; робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби.

За призначенням основні засоби поділяються на виробничі і невиробничі. До виробничих відносяться основні засоби, які приймають участь в господарській діяльності підприємства; до невиробничих – основні засоби, призначені для соціально культурних потреб (основні засоби житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, культури тощо).

За використанням основні засоби поділяються на діючі і недіючі (які знаходяться в запасі і на консервації). Такий поділ основних засобів в обліку пов’язаний головним чином з нарахуванням амортизації.

Згідно зі спеціальною класифікацією основні засоби поділяються за галузями народного господарства: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо.

За натурально-речовими ознаками основні засоби поділяють на окремі види: земля, будови, споруди, передавальне обладнання, машини, устаткування, які, в свою чергу, поділяються на силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади й лабораторне устаткування, облікову вальну техніку, інші машини й устаткування (транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар), робочі та продуктові тварини тощо.

До кожної з цих груп належать основні засоби різних найменувань. Наприклад, до групи будови – корпуси цехів, склади лабораторії тощо. До транспортних засобів – автомобілі, трактори, електровози, тепловози тощо. До групи інвентарю, інструменту та інших основних засобів – меблі, вимірювальні прилади.

Крім того, розрізняють власні основні засоби і орендовані (тобто, які знаходяться на підприємстві в тимчасовому користуванні).

Орендовані основні засоби показуються в балансі орендодавця або орендаря так, щоб запобігти можливості подвійного врахування одних і тих самих засобів.

Розглянута класифікація основних засобів доповнюється їх обліком за видами, місцями використання (експлуатації), матеріально відповідальними особами. Цим забезпечується контроль за збереженням основних засобів.

Для цілей оподатковування основні засоби діляться на шістнадцять груп, що діє з 01.04.2011. Згідно з п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI визначена наступна класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі строки їх амортизації:

• група 1 - земельні ділянки (мінімально допустимі строки корисного використання не встановлені);

• група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом (мінімально допустимі строки корисного використання - 15 років);

• група 3 – будівлі (мінімально допустимі строки корисного використання - 20 років), споруди (мінімально допустимі строки корисного використання - 15 років), передавальні пристрої (мінімально допустимі строки корисного використання - 10 років);

• група 4 - машини та обладнання (мінімально допустимі строки корисного використання - 5 років), з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень (мінімально допустимі строки корисного використання - 2 роки);

• група 5 - транспортні засоби (мінімально допустимі строки корисного використання - 5 років);

• група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) (мінімально допустимі строки корисного використання - 4 роки);

• група 7 - тварини (мінімально допустимі строки корисного використання - 6 років);

• група 8 - багаторічні насадження (мінімально допустимі строки корисного використання - 10 років);

• група 9 - інші основні засоби (мінімально допустимі строки корисного використання - 12 років);

• група 10 - бібліотечні фонди (мінімально допустимі строки корисного використання не встановлені);

• група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи (мінімально допустимі строки корисного використання не встановлені);

• група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди (мінімально допустимі строки корисного використання - 5 років);

• група 13 - природні ресурси (мінімально допустимі строки корисного використання не встановлені);

• група 14 - інвентарна тара (мінімально допустимі строки корисного використання - 6 років);

• група 15 - предмети прокату (мінімально допустимі строки корисного використання - 5 років);

• група 16 - довгострокові біологічні активи 7 (мінімально допустимі строки корисного використання - 7 років).

Групи 1 - 9 основних засобів за цією класифікацією є аналогічними до груп основних засобів, що встановлені пп. 5.1 п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 (далі – П(С)БО 7 "Основні засоби").

Таке групування зроблене з метою уніфікації процесу нарахування амортизації для податкового обліку.