3. С теповий житловий комплекс

У цьому комплексі віддзеркалилися не лише традиції українців, а й іно­національні архітектурно-будівельні прийоми. Тут яскраво проявилися товарно- зерновий характер господарства населення регіону, своєрідність умов заселення степових земель вихідцями з різних районів України та їхнього співжиття з іно- етнічними вкрапленнями. Характерна ознака цього житлового комплексу — відкритий тип двору з однорядно або дворядно з’єднаними чи окремо постав­леними будівлями, з вільно або периметрально розташованими спорудами.

Відсутність лісоматеріалів і багатство глиняних покладів сприяло масо­вому поширенню глиносолом’яних стін з наступною їх побілкою. Для по­кривання дахів поруч із соломою використовували черепицю й очерет, дер­нове покриття (по земляному насипу висівали траву або покривали дах дер­ном). При влаштуванні двосхилих дахів побутував архаїчний прийом конструктивного об’єднання даху з перекриттям — стелею, яка при цьому набувала двосхилої або трапецієподібної форми. Поруч із “верховими хата­ми” будували напівземлянки та землянки.

В межах поширення степового типу можна визначити дністровсько-дунайський, причорноморський, приазовський та кримський варіанти.

4. Карпатський житловий комплекс

Карпатський тип сільського житлового комплексу склався під впливом природних умов гірського та передгірського краю, своєрідності землеробсь­ко-скотарських занять населення, історико-культурних процесів розвитку окремих районів, генетично пов’язаних з культурою як слов’янських, так і неслов’янських народів Карпато-Балканського регіону.

Територія поширення карпатського житлового комплексу охоплює землі південно-західної частини України в межах передгір’я та гірських масивів Східних (Українських) Карпат. Вона продовжується в західному від державно­го кордону України напрямку на території Польщі та Словаччини. Північна межа пролягає по лінії Самбір—Львів (у межах України) — далі на захід по лінії Лісько-Красно-Новий Санч (у межах Польщі), йде на південь уздовж річки Попрад і повертає на схід, утворюючи південну межу по лінії Попрад - Пряшів — Бранов над Топльоу — Гуменне — Сни- па (в межах Словаччини) — до Ушацько- го перевалу і далі вздовж державного кор­дону України до Герца, повертає на схід на Чернівці — Коломию — Надвірну —Долину — Болехів — Трускавець і йде на північ до Самбора.

Типологічна єдність карпатського житлового комплексу визначалася таки­ми ознаками: зрубною технікою виведен­ня стін та покриття дахів з високоякісної (смерека, ялина, бук) деревини; роз­маїттям різьблених та поліхромно оформ­лених архітектурних деталей. Тут спе­цифічно доповнювали триподільну жит­лову частину прибудовою бокових комор з окремими надвірними входами. Цей комплекс відзначався також своєрідними способами захисту стін від частих атмос­ферних опадів шляхом влаштування при- боків, притул, піддашків та галерей під значними виносами чи спусками даху ха­ти; правобережним типом печі з навіс­ним комином над припічком, яку іноді оздоблювали мальованими полив’яними кахлями; широким спектром обрядово- магічного символізму складових частин житла та його архітектурно-конструктив­них елементів.

На тлі типологічної спільності ознак карпатського житлового комплексу виділялися його варіанти — лемківсь­кий, бойківський, гуцульський, підго- рянсько-закарпатський та буковинсь­кий, а також два маргінально-перехідні різновиди: верховинсько-русинський та покутський.