Інтерєр житла Полісся

Інтерєр житла Лемківщина

Інтерєр житла Київщини

П

Інтер ’єр житла. Полтавщина

оліщуки майже до 20-х років XX ст. продовжували користуватися такими ар­хаїчними освітлювальними пристроями, як “посвіт”, “лучник”, “світак”, “світач”, “світильник”, “лучина”, які встановлювали біля вікна проти печі. Зі стелі, в якій залишали отвір, над “світо­чем” спускали трубу (“ко­мин", “посвітній комин”, “світильний комин”) з довба­ного стовбура дерева — в давні часи, а на початку XX ст. — у вигляді плетеного з хмизу коша або полотняного мішка, обмазаних глиною.

За способом розташуван­ня над припічком димозабірного пристрою (“коми­на”, “шиї”, “лежака”, “ців­ки”) українська вариста піч була представлена двома регіональними типами: ліво­бережним і правобережним, у якому виокремився лемківсь­кий варіант. Лівобережний тип комина характеризувався тим, що його зовнішні стінки встановлювали на припічок в один рівень з ним. Правобе­режний комин мав форму усіченої піраміди. Вона нависала над припічком або підпиралася двома стовп­чиками, які встановлювались на ньому. Лемківський тип комина мав специфічну Г- подібну форму. Вона утворю­валася шляхом поєднання його короткої частини, яка у вигляді усіченої піраміди на­висала над припічком, та по­довженої, що з’єднувалась із сінешньою стіною, в якій був отвір для виводу диму. Своє­рідною ознакою лемківської печі було також і обернення її устя до причілкової стіни, а не до чільної.

Інтер’єр житла. Поділля

Інтер’єр житла. Півдня України

Для інтер’єру української хати в цілому характерною була виняткова доцільність, за якою кожен з її елементів (просторових чи предмет­них) мав поліфункціональне значення — щоденне ужитково-утилітарне та магічне обрядово-культове.

2 . Характеристика типів житлових комплексів

1. Поліський житловий комплекс

Хата в с. Сварицевичі на Рівненщині 1948 р.

У XIX ст. був своєрідним літописом прадавнього зрубного будівництва в Україні. Він виявляв артистичне вміння поліщуків владно підкоряти лісові багатства краю і випромінював казкову поетичність архітектурних старожитностей, їхній обрядово-таємничий світ, втілений у монумен­тальній величі поліських споруд. Лісистість і заболоченість, природно-то­пографічна ізольованість від розвинутих Лісостепу та Степу сприяли кон­сервації тут майже до початку XX ст. прадавніх фрагментів і навіть цілих комплексів.

Саме тут найдовше збереглися прадавні одноподільні (однокамерні) “рублені кліті” та архаїчні конструктивні прийоми й способи формування житлового простору.

Завдяки давнім прийомам поєднання в одній споруді декількох окре­мих камер силует поліського житла набув видовженості об’єднаних між собою різновисоких будівель, притулених одна до одної суміжними стінами.

Суто поліською ознакою було влаштування в сінях трохи заглибленого в землю, вигородженого стінами і накритого стелею невисокого приміщення для схову коренеплодів та їстівних припасів — “стебки”. Поліським варіантом було перетворення сіней у двоподільному житлі на тепле опалюване піччю друге житлове приміщення — “прихаток”, “теплу- ху”, “хатину”, “кухню” або “другу хату”, вхід до якої робили безпосе­редньо знадвору.

Зональну своєрідність поліському житловому комплексу надавало роз­маїття конструктивних варіантів виведення дахів, їхня форма та способи покриття: рублені шатрово-пірамідальні, двосхилі накатом по рублених фронтонах, двосхилі гребенево-балочні, переходові від дво- до чотири­схилих, чотирисхилі у поєднанні з різноманітними виносами даху, критих землею (дерном), деревом та соломою.

Характерною ознакою поліського житлового комплексу була наявність замкненої забудови двору (“оседок”, “окружний двір”, “хороми”, “підва- рок”), а також цілої низки переходо­вих варіантів забудови — від перимет­рально замкненої до безсистемної у вигляді вільно розташованих окремо одна від одної поставлених будівель. Досить поширеними були одноряд­ний (“довга хата”) та дворядний типи забудови двору.

В комплексі господарських споруд двору регіональною своєрідністю виділялись “обороги на поді”, “обо­роги на одрині” на схов сіна; “стеб- ки”, “кліті” для коренеплодів та їстівних припасів та зрубні “багато­кутні клуні”, “токи” з пірамідаль­ним рубленим покриттям (“верхом”) для обмолоту та зберігання зерна в снопах.

З а ареально-типологічної єдності поліського житлового комплексу на території його поширення виокремлю­валося три варіанти: західний, або во­линський, центральний, або жито­мирсько-київський, та північно-схід­ний, або чернігово-сіверський.