2. Основні положення Конвенції оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.

Віденська конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. є багатостороннім міжнародним договором, розробленим Комісією ООН з права міжнародної торгівлі з метою встановлення уніфікованого правового регулювання договорів купівлі-продажу, укладених між комерційними підприємствами різних держав. Прийнята на Конференції у Відні (Австрія) 11.04.1980, набула чинності - 01.01.1988.

Віденська конвенція складається з преамбули та 101 статті, згрупованих у 4 частини: «Сфера застосування і загальні положення», «Укладення договору», «Купівля-продаж товарів», «Заключні положення». Учасницями Конвенції є 76 держав, серед них – Україна, яка приєдналась до неї як правонаступниця УРСР (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 23.08.1989). Вона покликана замінити інші дві конвенції, прийняті Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права з даного питання, а саме: Конвенцію про уніфікований закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів від 1.07.1964 та Конвенцію про уніфікований закон про міжнародну купівлю-продаж товарів від 1.07.1964. Дія Віденської конвенції розповсюджується на договори купівлі-продажу товарів та на договори поставки товарів, що потребують подальшого виготовлення чи виробництва. При цьому з цього правила виключаються ті договори купівлі-продажу, предметом яких є електроенергія, цінні папери, обігові документи, гроші, судна водного та повітряного транспорту, в тому числі судна на повітряній подушці, а також товари, що купуються для особистого, сімейного чи домашнього вжитку. Окрім цього, продаж товарів з аукціону або в порядку виконавчого провадження також не регулюється Конвенцією.

Наступною умовою для застосування положень Віденської конвенції є розташування комерційних підприємств сторін договору на територіях різних держав-учасниць Конвенції. Використання її положень до договорів, в яких тільки одна сторона розміщена в державі-учасниці Конвенції допускається лише у випадку, коли згідно норм міжнародного приватного права до даних договірних відносин має бути застосовано національне право саме цієї сторони. Водночас сторони договору купівлі-продажу мають право за власною волею виключити застосування положень Конвенції до регулювання своїх правовідносин чи відступити від будь-якого з її положень або ж змінити його дію.

Основна увага у Віденській конвенції приділяється питанням укладення договору купівлі-продажу та зобов’язанням продавця і покупця за ним. Зокрема, в ній докладно описані правила щодо направлення оферти та акцепту, а також врегульовані зобов’язання продавця відносно поставки товару й передачі документів, кількості та якості товарів та інших умов договору, а також зобов’язання покупця, в тому числі відносно ціни та прийняття поставки. Значне місце в ній приділено наслідкам, що можуть настати для боржника за неналежне виконання зобов’язань. У Віденській конвенції передбачаються також випадки звільнення боржника від відповідальності.

Проблеми ж, що прямо не розв’язані Віденською конвенцією, вирішуються відповідно до загальних принципів, на яких вона ґрунтується, а за відсутності таких – згідно з правом, застосовним в силу колізійної норми. Однак жодне з положень Конвенції не стосується відповідальності продавця за заподіяну товаром смерть чи за шкоду, завдану ним здоров’ю, а також питань дійсності самого договору та наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

Україна ратифікувала Конвенцію із застереженням, відповідно до якого визнала незастосовним будь-яке її положення, яке допускає, що укладення, зміна або припинення договору купівлі-продажу, одна з сторін якого має своє комерційне підприємство в Україні, можуть здійснюватися не в письмовій формі.

3. Базисні умови поставки відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

Базисні умови поставки – спеціальні правила поведінки продавця і покупця щодо поставки товарів, встановлені в залежності від способу та ряду інших умов перевезення товару. Як правило, вони передбачають права та обов’язки продавця і покупця, пов’язані з перевезенням товарів (щодо митного оформлення товарів, укладення договору перевезення, оплати всіх пов’язаних з цим витрат та ін.), визначають момент переходу права власності, ризиків випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару та встановлюють місце передачі товару. Базисні умови поставки спочатку формувалися як звичаї. Однак міжнародна неурядова організація – Міжнародна торгова палата в 30-х роках ХХ століття взялася за уніфікацію цих правил з тим, щоб запровадити одноманітне їх застосування на практиці. В 1936 р. нею було підготовлено Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС), які неодноразово переглядалися (в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 рр.), останню редакцію здійснено в 2010 р. Дані правила поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу.

Дані правила за своїм статусом є збіркою торговельних звичаїв, які стають обов’язковими для продавця та покупця лише в тому випадку, якщо сторони передбачили це прямо в зовнішньоторгівельному контракті. Водночас, відповідно до законодавства України, ІНКОТЕРМС. мають використовуватися при укладенні як зовнішньоекономічних, так і внутрішніх господарських договорів. Зокрема, ст. 265 Господарського кодексу України встановлює: "умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"".

В Україні найбільш поширеною для застосування є редакція правил ІНКОТЕРМС 2000 р. Вона включала 13 комерційних термінів (базисних умов поставки), а саме, поставка на умовах EXW, FCA, FAS, FOB, CFR, CIF, CPT, CIP, DAF, DES, DEQ, DDU, DDP, які, в свою чергу, були поділені на 4 групи: Е, F, C, D. Група Е містила лише один термін – EXW (абревіатура від "Ex works (named place)", який в перекладі означав "франко завод (назва місця)"). Його сутність полягає в тому, що єдиним обов’язком продавця є забезпечення покупцю доступу до товару, а всі витрати та ризики, пов’язані з подальшою поставкою, покладаються на покупця. В рамках групи F продавець повинен поставити товар обраному покупцем перевізникові. Дана група включає умови FCA (що розшифровується як франко-перевізник), FAS (франко-вздовж борта судна), FOB (франко борт). Група С охоплює умови CFR (вартість і фрахт), CIF (вартість страхування та фрахт), CPT (фрахт/перевезення оплачено до), CIP (фрахт/перевезення та страхування оплачено до), спільним для яких є те, що продавець повинен укласти договір перевезення та поставити товар перевізникові. Він несе всі ризики пошкодження чи знищення товару, а також витрати, пов’язані з поставкою товару до моменту передачі вантажу перевізнику. Група D складається з умов DAF (поставка до кордону), DES (поставка з судна), DEQ (поставка з причалу), DDU (поставка без сплати мита), DDP (поставка зі сплатою мита), за яких продавець несе всі витрати та ризики, пов’язані з поставкою товару до кордону чи до певного пункту країни-імпортера.

В останній редакції ІНКОТЕРМС, яка була здійснена Міжнародною торговою палатою у 2010 р. загальна кількість базисних умов поставки скорочена з 13 до 11, адже з’явилося два нових терміна: DAT (поставка на терміналі …) та DAP (поставка в пункті …), які замінили правила DAF, DES, DEQ, DDU з ІНКОТЕРМС 2000. Всі терміни продовжують поділятися на 4 групи: E, F, C, D.

Питання для самоконтролю:

1. Які основні колізійні прив’язки використовуються для регулювання договірних зобов’язань?

2. Які вимоги законодавство України пред’являє до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів?

3. Які основні питання регулюються Віденською конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.?

4. Яка юридична природа та зміст правил ІНКОТЕРМС?

Тема. Трудові відносини в міжнародному приватному праві

1. Міжнародно-правове регулювання трудових відносин, ускладнених іноземним елементом. Колізійні проблеми, що можуть виникнути у сфері трудових відносин та основні способи їх розв’язання.

2. Особливості працевлаштування іноземних громадян в Україні.