1. Колізійні питання права власності і інших речових прав та основні колізійні застереження, що застосовуються для їх розв’язання.

Основною колізійною прив’язкою, яка застосовується для регулювання речових прав на майно є закон місця знаходження речі (lex rei sitae). До кінця XVIII ст. при визначенні речових прав на рухоме майно застосовувалася колізійна прив’язка «особистий закон власника». Однак, починаючи з 19 ст. міжнародні договори та законодавство багатьох держав допускають використання «закону місця знаходження речі» й щодо рухомого майна. Потрібно враховувати, що законодавець може використовувати різні варіанти «закону місця знаходження речі» при регулюванні тих чи інших аспектів речових прав на майно. Наприклад, при встановленні обсягу права власності та інших прав на річ, як правило застосовується колізійне застереження «закон місця знаходження речі». При регулюванні питання виникнення і припинення речових прав на майно застосовується право держави, на території якої річ знаходилася в момент виникнення чи припинення такого права. А право власності та інші речові права на майно, яке підлягає державній реєстрації визначається за правом держави, на території якої майно було зареєстровано.

Окрему увагу законодавство деяких держав приділяє питанню речових прав на майно, яке перебуває в дорозі. В.Л. Чубарєв, автор підручника «Міжнародне приватне право» (2006 р.) стверджує, що до даного випадку переважно застосовується право держави місця призначення вантажу. Але законодавство України в даному випадку застосовує інше колізійне застереження – право держави, з якої це майно було відправлене. При цьому сторони, які беруть участь у перевезенні цього майна, можуть обрати інше право. В Законі України «Про МПрП» колізійні норми речового права містяться в V Розділі, при цьому, прогресивними серед них є п.2 ст. 38 яка встановлює, що належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, а також п.п. 2, 3 ст. 39, згідно яких право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

Позитивною ознакою Закону України «Про МПрП» є включення до нього Розділу ІV, в якому містяться норми, що регулюють колізійні питання права інтелектуальної власності. Зокрема, згідно положень цього розділу до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього закону. До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.

Водночас, недоліком Закону України «Про МПрП» є те, що в ньому не передбачено за правом якої держави повинен визначатися момент переходу ризику випадкової загибелі. Крім цього, в український закон варто було б включити норму, аналогічну п. 2 ст. 43 Ввідного закону до Цивільного кодексу Німеччини, яка встановлює, що обсяг речових прав на майно при переміщенні його на територію іншої держави може змінюватися.