3. Юридичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права.

В юридичній літературі з міжнародного приватного права правовий статус юридичної особи часто замінюється терміном національність юридичної особи, однак даний термін має умовний характер. Правовий статус іноземної юридичної особи встановлюється за допомогою такого загального колізійного застереження як особистий закон юридичної особи. Отже, особистий закон юридичної особи – це колізійна прив’язка, за допомогою якої визначається право держави, за яким встановлюється правовий статус (національність) юридичної особи, що бере участь у приватноправових відносинах, ускладнених іноземним елементом (а саме: чи є організація юридичною особою, з якого моменту виникає і припиняється її правоздатність, обсяг правоздатності, порядок створення та ліквідації юридичної особи, а також ряд інших питань, пов’язаних із правовим статусом юридичної особи).

Доктриною міжнародного приватного права, законодавством і судовою практикою держав розроблено ряд критеріїв визначення особистого закону юридичної особи, найбільш популярними серед яких є критерій інкорпорації та критерій осідлості. Відповідно до критерію інкорпорації, особистим законом юридичної особи є право держави, на території якої юридичну особу створено. Наприклад, ст. 1202 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачає використання саме такого критерію для визначення правового статусу юридичної особи. Згідно з критерієм осідлості, особистим законом юридичної особи є право держави, на території якої знаходиться адміністративний центр (центр управління) юридичної особи. Такої позиції притримується, зокрема, законодавство Грузії, в Законі "Про міжнародне приватне право" 1998 р. якої говориться, що правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається правом країни, на території якої має фактичне місце знаходження орган управління юридичної особи (ст. 24).

Для міжнародного приватного права країн, що розвиваються, характерним є інший критерій визначення особистого закону юридичної особи – критерій центру експлуатації, згідно з яким, правовий статус юридичної особи встановлюється відповідно до права держави, на території якої юридична особа здійснює свою діяльність. Даний критерій допомогає державній владі країн здійснювати контроль за діяльністю юридичних осіб, з іноземною участю. Ще одним критерієм визначення особистого закону юридичної особи виступає критерій контролю, відповідно до якого, статус юридичної особи встановлюється за правом держави, громадянами якої є особи, що контролюють діяльність даної юридичної особи (наприклад, акціонери). Такий підхід до визначення особистого закону юридичної особи застосовувався переважно під час Першої та Другої Світових війн в США, у Великобританії, у Франції, однак в сучасності даний критерій не набув широкого використання.

Для міжнародного приватного права ряду країн характерним є поєднання різних критеріїв визначення особистого закону юридичної особи. До їх числа належить, зокрема, Україна, оскільки відповідно до ст. 25 Закону України "Про МПрП", особистий закон юридичної особи визначається за правом держави, на території якої юридична особа зареєстрована або іншим чином створена. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, на території якої знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. При цьому, підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.

Деякі держави не притримуються жодного з вищеназваних критеріїв визначення особистого закону юридичної особи, формулюючи власний підхід. Приміром, ст. 13 Закону Азербайджанської Республіки "Про міжнародне приватне право" 2000 р. встановлює, що правоздатність юридичної особи визначається законом, на який вона посилається.

Міжнародні організації неодноразово намагалися сформулювати уніфікований підхід до визначення особистого закону юридичної особи, однак ці спроби не мали успіху. Наприклад, Гаазька конвенція про визнання прав юридичної особи за іноземними компаніями, асоціаціями та установами 1956 р., в якій встановлювалося, що правовий статус юридичної особи визначається за правом держави, на території якої її зареєстровано та розміщено її правління, не набула чинності. Також не застосовується Конвенція "Про взаємне визнання торгових товариств та юридичних осіб" 1968 р., розроблена в рамках ЄС.

В Законі України міститься особлива колізійна норма, яка регулює питання правового статусу іноземних утворень, які не є юридичними особами. Так, згідно її положень, особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин (ст. 27).