2. Колізійні питання, що виникають в сфері спадкових відносин та основні колізійні прив’язки, які застосовуються для їх розв’язання.

Історично в міжнародному спадковому праві коли йдеться про правове регулювання колізійних питань, що виникають в цій сфері, то говориться, що воно здійснюється за спадковим статутом. Спадковий статут - це право, що має застосовуватися до регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом. «В доктрині міжнародного приватного права під статутом спадкування розуміють право країни, яке необхідно застосовувати для регулювання всіх спадкових відносин з іноземним елементом, чи їх основної частини»². Деякі вчені дають більш широке визначення цього поняття, наприклад, російський науковець Лотарьова Ю.Б. розглядає його як: «визначений за допомогою міжнародного приватного права правопорядок, до якого спадкові відносини, юридично зв’язані з кількома національними правовими системами, тяжіють за своєю природою, який регулює їх по суті, і який включає в себе такі питання, як: коло законних спадкоємців та черговість закликання їх до спадщини; спадкоємці за заповітом; про недостойних спадкоємців (тобто осіб, яких в силу вчинення ними протиправних дії, усувають від права на спадкування – прим. І.П.); заповідальна дієздатність; форми і види розпоряджень на випадок смерті; перехід спадку (прийняття і відмова); порядок спадкування рухомого і нерухомого майна»³. Отже, дана вчена у визначенні спадкового статуту дає перелік колізійних питань, які підпадають під сферу його регулювання.

Як бачимо, надзвичайно важливо визначити коло питань, які регулюються спадковим статутом. Звичайно припускається, що всі колізійні питання, що виникають в сфері спадкових відносин, регулюються єдиним спадковим статутом. Але держави для регулювання окремих колізійних питань, пов’язаних із формою заповіту, здатністю особи скласти заповіт, особливостями спадкування нерухомого майна тощо встановлюють додаткові колізійні прив’язки, які можуть до регулювання спадкування однієї і тієї ж спадкової маси застосовувати право різних держав.

Взагалі, у зв’язку з тим, що спадкове майно поділяється на рухоме та нерухоме у науці міжнародного приватного права виникло ряд питань:

- чи слід спадкування рухомого і нерухомого майна підпорядковувати праву однієї держави, чи ж можна допускати до регулювання спадкування кожного виду майна право різних держав?

- чи слід для регулювання спадкування рухомого та нерухомого майна використовувати єдину колізійну прив’язку, чи ж варто встановити окрему колізійну прив’язку для кожного виду майна?

Перше питання пов’язано з другим й щодо них можна сказати, що звичайно ж регулювання питань спадкування рухомого та нерухомого майна за допомогою двох чи більше правопорядків призводить до виникнення багатьох прикрих ситуацій: заповіт, дійсний на території однієї держави, може бути визнаний на території іншої недійсним, в різних державах по-різному може визначатися коло осіб, які входять до тієї чи іншої черги спадкування тощо. Цієї ж думки притримується і російський вчений М.С. Абраменков, який зауважував, що подрібнення спадкової маси на частини і підпорядкування їх різним правопорядкам – не тільки породжує значні практичні складності юридичного характеру, але й суперечить природі спадкування, яка випливає зовсім не з характеру майна, що належало померлому⁴. Отже, законодавець має використовувати такі колізійні прив’язки, які б дозволили врегулювати спадкування і рухомого, і нерухомого майна за правом однієї держави. Сучасна наука міжнародного приватного права підходить до думки, що для виконання цього завдання найбільш підходить «гнучка» колізійна норма. Цю ж ідею висловлював і М.С. Абраменков, який зауважував, що обсяг і прив’язка колізійної норми, яка приводить в дію спадковий статут, мають бути взаємопов’язаними, узгодженими, а цим статутом повинно виступати право країни, з яким спадкодавець мав найбільш тісний зв'язок на момент смерті⁵. Хоча можна піти й іншим шляхом - не розподіляти спадкову масу на рухоме і нерухоме майно і встановити єдину для всіх видів речей колізійну прив’язку – закон громадянства спадкодавця чи його останнього місця проживання, або ж іншу колізійну прив’язку, окрім «закону місця знаходження речі». Таким шляхом пішла Німеччина, встановивши в ст. 25 Ввідного закону до Цивільного уложення Німеччини правило, що спадкування регулюється правом держави, до якої належав спадкодавець на момент своєї сперті. Щоправда до цього правила додається додатковий припис: щодо спадкування нерухомих речей, які знаходяться на території ФРН, спадкодавець може обрати німецьке право.

Все сказане однаковою мірою стосується регулювання спадкових відносин з іноземним елементом вцілому, оскільки знаходження спадкового майна на території різних держав, різне громадянство спадкодавця та спадкоємців можуть породити велику кількість проблемних питань. Їх можна було б уникнути, якби держави застосовували до регулювання спадкових відносин з іноземним елементом «гнучку» колізійну норму, однак сьогодні держави віддають перевагу звичним колізійним прив’язкам, а саме: «особистий закон спадкодавця», «право держави, на території якої було складено заповіт», «право держави, на території якої знаходиться нерухоме спадкове майно», «автономія волі». Як відмічала Л.П. Ануфрієва: «Правове регулювання колізійних проблем спадкового права зводилося до боротьби між трьома колізійними началами: особистого закону заповідача чи спадкоємця, закону місця складання заповіту, закону місця знаходження речі»⁶.

Україна в Законі «Про МПрП» закріпила загальну колізійну норму (стаття 70), яка поширюється на регулювання колізійних питань, які можуть виникнути в сфері спадкових відносин з іноземним елементом. В ній встановлено, що спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Однак, спадкодавець може реалізувати принцип «автономії волі» і обрати в заповіті право держави, громадянином якої він був (тут законодавцю слід було уточнити, що спадкоємець може обрати право держави, громадянином якої він був на момент складання заповіту). При цьому зміна громадянства може призвести до недійсності обраного спадкоємцем права. У зв’язку з цією нормою виникає питання щодо обсягу колізійних питань, на вирішення яких поширюється її дія. Ймовірно, що за її допомогою мають вирішуватися всі колізійні питання, які виникнуть у сфері спадкових відносин з іноземним елементом, окрім тих, що стосуються спадкування нерухомого майна та майна, зареєстрованого в Україні, а також здатності особи на складання/скасування заповіту, форми заповіту і акту його скасування, оскільки щодо цих питань діють спеціальні колізійні норми (статті 71 та 72). О.О. Кармаза, не заперечуючи цю позицію, уточнює перелік колізійних проблем, що можуть регулюватися статтею 70 Закону України «Про МПрП» й включає до їх числа: підстави спадкування (за заповітом, за законом, за спадковим договором), порядок відкриття спадщини, склад спадщини, час відкриття спадщини, заповідальний відказ, заповіт з умовою, виконання заповіту, а також черговість спадкування за законом та визначення часток у спадщині спадкоємців за законом, особливості спадкування окремих видів рухомого майна, зокрема вкладів у банку, страхові виплати тощо⁷.

Згідно Закону України «Про МПрП» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування, згідно українського законодавства, визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно. Введення окремої колізійної норми з широким колом альтернативних колізійних прив’язок, для регулювання форми заповіту є виправданим кроком, оскільки вона створює більше можливостей для уникнення невизнання заповіту у зв’язку з порушенням форми його складання.

Одним із цікавих колізійних питань, що можуть виникнути в сфері міжнародного сімейного права є питання про перехід спадщини у власність держави у разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом. У зв’язку з тим, що спадщина може знаходитися на території кількох держав виникає питання: до якої держави це майно має перейти у власність? Для уникнення спорів з приводу цього питання до Міжнародних договорів про надання правової допомоги включаються спеціальні колізійні норми, присвячені питанню приналежності відумерлої спадщини. Наприклад, у Мінській конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. встановлено наступне: якщо по законодавству сторони цього договору спадкоємцем є держава, то рухоме спадкове майно переходить до тієї держави, громадянином якої є спадкоємець в момент смерті, а нерухоме – державі, на території якої воно знаходиться (стаття 46). Схоже положення сформульоване в Договорі між Україною і Республікою Польща про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах 1993 р., відповідно до якого якщо відсутні спадкоємці, то рухоме майно переходить у власність тієї держави, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті, а нерухоме майно - у власність держави, на території якої воно знаходиться (стаття 38). Отже, ці норми певною мірою допомагають уникнути колізійних проблем, які можуть виникнути у зв’язку із спадкуванням державами вимороченого майна, однак певні колізійні питання все одно залишаються. Наприклад, яка держава успадковуватиме майно, що належало особі без громадянства чи біженцю? Як буде проходити процедура спадкування рухомого майна, яке буде знаходитися не на території держави, громадянином якої був спадкодавець? Отже, колізійні питання спадкування виморочного майна потребують розробки особливих шляхів їх вирішення.