Тема 2. Джерела господарського права

ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» в межах своїх повнова-

жень вони приймають підзаконні нормативні та інші акти у фор-

мі рішень (див., наприклад, рішення Київської міської ради від 5 лип-ня 2001 р. № 366/1342 «Про Методику розрахунку і порядок викорис-тання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва»). Що стосується місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), відповідно до ст. 6 Закону України від 9 квіт-

ня 1999 р. № 586-ХIV «Про місцеві державні адміністрації» голова місце-вої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпоря-

дження (див., наприклад, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 січня 2004 р. № 18 «Про заходи щодо впорядкуван-

ня торгівлі алкогольними напоями в місті Києві»), а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази (див., наприклад, Ін-

струкцію надання харчування та комунально-побутових послуг за раху-нок коштів, виділених в рамках виконання комплексної програми «Тур-бота», затверджену наказом Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації від 1 червня 2000 р.

№ 80).

Ці нормативно-правові акти є обов’язковими для виконання орга-нами місцевого самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об’єднаннями, а також посадовими особами і громадянами.

2.6. Роль судової практики для вдосконалення господарського законодавства

Нормативні акти правотворчості відрізняються від актів роз’яснення

чи тлумачення правових норм. Це повною мірою стосується і актів су-дових органів, що мають подібний характер.

Згідно з п.2 ч.2 ст.47 Закону України від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ

«Про судоустрій України» Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, узагальнюючи судову прак-тику та аналізуючи судову статистику, дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства (див., наприклад, постанову Пленуму Вер-ховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгля-ду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжна-родного комерційного арбітражу на території України»).

Подібні повноваження передбачені і п. З ч. 1 ст. 39 цього Закону щодо вищих спеціалізованих судів (на сьогодні існує тільки Вищий гос-

29

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

подарський суд України), які дають «спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції» (див., напри-клад, роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»). Ці акти не є джерелами нових самостійних норм права і мають на меті однакове розуміння зако-нодавства всіма судами.

Специфічне місце в ієрархії актів судової влади належить рішенням Конституційного Суду України. Відповідно до ст.13 Закону України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» Консти-туційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

– конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, пра-вових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

– відповідності Конституції України чинних міжнародних догово-рів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

– додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

– офіційного тлумачення Конституції та законів України. Специфі-ка актів, що приймаються Конституційним Судом України, полягає, зо-крема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати нор-ми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповід-ний правовий акт неконституційним повністю або в окремій його час-тині (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 6 груд-ня 2001 р. № 17-рп/2001 у справі за конституційним поданням народ-них депутатів України щодо відповідності Конституції України (конститу-ційності) ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ст. 32 Закону України «Про угоди про розпо-діл продукції» (справа про угоди про розподіл продукції), який, зокре-ма, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є некон-ституційним), положення ст. 32 Закону України від 14 вересня 1999 р.

• 1039-ХІV «Про угоди про розподіл продукції» в частині встановлен-ня обов’язкової відмови держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення в угодах про розподіл продукції, що укладаються за участю іноземного ін-вестора).

Крім того, специфіка полягає у наявності у Конституційного Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак – у загальній обов’язковості застосування відповідних тлумачень (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 30 травня

30