Тема 2. Джерела господарського права

Так, наприклад, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про ліцензу-вання певних видів господарської діяльності» для окремих видів госпо-дарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встанов-люється Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї вимоги Зако-ну 4 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України постановою № 756 затвер-див Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.

Кабінетом Міністрів України у сфері підприємницької діяльності приймаються і документи концептуального характеру. Наприклад, по-становою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. № 404 було за-тверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприєм-ництва, яка має на меті спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва; постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 536 – Державну про-граму підтримки молодіжного підприємництва на 2002–2005 роки, мета якої – створення сприятливих умов для розвитку підприємництва серед

молоді, реалізації її підприємницького потенціалу.

Нормативні акти органів виконавчої влади – постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб – прийма-ються на основі і на виконання Конституції України, законів України, ука-зів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів Украї-ни, а отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як га-лузеві нормативні акти. Так, з метою використання єдиної методики об-ліку платників податків і зборів (обов’язкових платежів) в органах дер-жавної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 було затверджено Інструкцію про порядок обліку платників податків; для посилення митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарюван-ня наказом Державного митного комітету України від 31 травня 1996 р.

• 237 було затверджено Порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньо­ економічної діяльності в митних органах та ін.

Відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992р.

• 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів мініс-терств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів вико-навчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачі-пають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідом-чий характер, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управ-

27

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

ління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси гро-мадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстра-ції. Означені нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надан-ня їм чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи на місцях. Хоча відповідно до п. 3 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з ви-знанням недійсними актів державних чи інших органів» реєстрація не є незаперечним доказом відповідності цього акта чинному законодав-ству України.

На практиці виникає питання про юридичну силу листів (листів-

роз’яснень та ін.), що видаються державними органами. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 12 вересня 2000 р. № 20-9-3873 «Про об’єкт обкладання єдиним податком» листи органів виконавчої влади не підлягають державній реєстрації і не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз’яснювальний та інформативний харак-тер і не повинні містити нових правових норм. Якщо лист містить нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси грома-дян або мають міжвідомчий характер, то вони є нечинними і підляга-ють відкликанню з місць та скасуванню. Проте існує й інша точка зору з цього приводу. Вона обґрунтовується запровадженням в українське за-конодавство терміна «регуляторний акт» (див. ст. 2 Указу Президента України від 22 січня 2000 р. № 89/2000 «Про запровадження єдиної дер-жавної регуляторної політики у сфері підприємництва»), яким є, зокре-ма, директивний лист, що встановлює або роз’яснює правила діяльності суб’єктів підприємництва (див. Методичні рекомендації щодо підготов-ки обґрунтування проектів регуляторних актів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 767). Таким чином, листи державних органів, що підпадають під наведене визначення ди-рективних, стають нормативно-правовими актами і є обов’язковими до виконання. Водночас листи органів виконавчої влади, що не встановлю-ють чи роз’яснюють правила діяльності підприємців, не є нормативно-правовими, а виконання їх приписів залежить від волі суб’єкта, що за-

стосовує відповідне положення.

Згідно зі ст. 143 Конституції України органи місцевого самовря-дування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону , утворю­ ють , реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організа-ції і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю та вирішу-ють інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компе-тенції. За змістом ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-

28