9. Моделі стратегічного управління

На сучасному етапі розвитку концепції стратегічного управління можливо виділити наступні моделі стратегічного управління:

1. Модель аналітичного управління. Основним імперативом данної моделі є твердження, що майбутнє неможливо дослідити методами екстраполяції, але характер майбутніх змін цілком передбачуваний. Тому першочерговим завданням її реалізації є проведення стратегічного аналізу перспектив розвитку суб'єкта ринку у нових умовах середовища.

2. Модель формалізованого стратегічного управління. Основою формалізації стратегічного управління є чітка регламентація процедур обгрунтування і реалізації стратегії. У свою чергу регламентація обумовлює конкретизацію аналітичних, планових і контролюючих процедур. Це стосується навіть формування цільових характеристик розвитку організації, які мають бути представлені переважно у кількісному вимірі. Велике значення приділяється кількісним та сценарним прогнозам.

3. Модель ситуативного управління. Вона виникла в результаті подальшого ускладнення зовнішнього середовища, що значно обмежене, і навіть зробило неможливим передбачення майбутніх змін. Тобто реакція організації на прояв нових факторів зовнішнього середовища повинна бути швидкою і адекватною.

4. Модель принципологічного управління. Дана модель ще не має чіткої методології, яка лише створюється. Подальше ускладнення зовнішнього середовища і неможливість передбачення змін свідчить про недоцільність дій, пов'язаних з намаганням їх прогнозувати. Прогнози будуть, як правило, помилковими, а стратегічні рішення – не обгрунтованими.

Вибір моделі стратегічного управління здебільшого пов'язують з рівнем стабільності середовища.

Таким чином можливо зробити наступні висновки:

- основою стратегічного управління є формування і реалізація стратегії суб'єкта ринку;

- стратегічне управління реалізується через систему стратегічних моделей, вибір яких обумовлений імперативами зовнішнього середовища і можливостями і потребами суб'єкта ринку.

- за сучасних умов ведення бізнесу стратегічне управління можна визначити як комплексний процес, що грунтується на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємництва і має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів у перспективі, забезпечення конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позиції та довготривалого успіху організації.

10. Еволюція стратегічного менеджменту

Розглянуто еволюцію стратегічного управління, показано її розвиток від 20-30-х років ХІХ ст. і оформлення в систематизовану наукову дисципліну. Автори приходять до висновку про відсутність універсально застосовних прийомів або твердих принципів, які робили б менеджмент ефективним, і виділяють загальні підходи, які сприяють підвищенню ймовірності ефективного досягнення цілей організації. Поява проблеми стратегічного управління викликана об’єктивними причинами (науково-технічним прогресом, глобалізацією бізнес-процесів, посиленням мінливості як середовища, у якому діє організація, так і відносин у менеджменті) і є результатом не тільки еволюційного розвитку предметних галузей управління. Виникнення та застосування у ХХ столітті методів і форм довгострокового та поточного планування, що засновані на оптимізаційному моделюванні, науково-технічному й економічному прогнозуванні, за допомогою яких визначалися тенденції розвитку виробництва, напрямки й характер діяльності організацій, були досить ефективні та своєчасні в умовах більш-менш стабільного зовнішнього середовища, цілей постійного зміцнення потенціалу організацій і насичення ринку товарами, державної протекціоністської політики та м’якого законодавства до соціальної відповідальності організацій, природокористування, екології й охорони навколишнього середовища, а також більш обмежених вимог споживачів до товарів.

1 етап - 1888-1930 - епоха масового виробництва

Екстаполяція поточних тенденцій й виражалася в бюджетуванні як основної технологій управління.

2 етап - 1930-1950 - епоха масового збуту

Переважаюча ідеологія управління - довгострокове планування, що відображається у товарному бюджетуванні. Ектраполяція тенденції розвитку його зовнішнього середовища в попередньому плановому періоді

3 етап - після 1950 - постіндустріальна епоха

Переважаючою ідеологією управління став стратегічний менеджмент, що застосовується в мінливих зовнішніх умовах розвитку підприємства.