38. Ставлення економічної соціології як науки.

Виникнення економічної соціології пов'язується із зростанням ро­лі людського фактора у розвитку суспільства, як колективного суб'єкта суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну і полі­тичну структуру та функції, що забезпечують розвиток суспільства.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенден­цій, зокрема у зростанні технічної озброєності і спеціалізації суспі­льної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі «природа-суспільство». Підвищення технічної озброєності праці дозволило лю­дині приводити у дію все більшу масу технічних засобів, енергетич­них потужностей, сировини і матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ре­сурсів, вдосконалення технології тощо.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні і кваліфіковані працівники значно активніші у праці і житті.

Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одер­жанні доходів. Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином. Інші задовольняються одержанням фіктивних дохо­дів при мінімальних затратах праці. Більшість працівників обирає стра­тегію цінностей, критеріями яких є доход та вільний від роботи час.

39Особливості економічної сфери суспільства.

Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як до­цільне оточення, середовище, у якому формуються соціальні відносини сукупностями людей та індивідами.

Економічна сфера є цілісною підсистемою суспільства, яка від­повідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємо­діє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та ін­шими елементами системи.

Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємо­відносини. Насамперед, має місце вплив економічних відносин на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні проце­си. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фак­тор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соці­ального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соці­альний механізм.

Соціальний механізм зв'язує всі елементи системи в єдине ціле, стає предметом дослідження, який лежить на стику економіки і суспільства.

Економічна соціологія формулює соціальний механізм, який ґрунтується на організаційних формах і методах ідейно-політичного, культурно-творчого, морального і соціально-психологічного впливу на соціальні процеси, цінності, установки та орієнтації, на форму­вання світогляду, активності і свідомості. Соціальний механізм об'єднує механізм економіки, соціального управління, демографіч­ного розвитку, організації та стимулювання праці, формування міг­раційних процесів, впровадження досягнень науки у практику та ін.

Під соціальним механізмом управління економікою розуміється стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регу­лювання дій соціальних чиновників і забезпечення внутрішньої єд­ності функціонування складних соціально-економічних об'єктів уз­годження розвитку економічної і соціальної сфер.

Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізу­ється як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, мі­ста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва — відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо.

Отже, має місце множинність окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних струк­тур економіки. 41.Основні концепції соціальної взаємодії

Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробовують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, які здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільноті чи суспільстві в цілому, що їх спричинюють ці дії, вплив цих змін на інших індивідів, які становлять соціальну спільноту, і зворотну реакцію індивідів.

Будь-який вид соціальної діяльності людей, будь-який соціальний процес складається з простих елементів, які відображає поняття «соціальна дія». М. Вебер під соціальною дією розумів «дію людини (незалежно від того, чи має вона зовнішній або внутрішній характер, чи зводиться до невтручан­ня або до терпеливого прийняття), яка за передбаченою дією особи або діючими особами згідно зі своїм змістом співвідноситься з дією людей або орієнтується на неї». Зрозуміло, що соціальна дія має дві особливості: по-перше, вона є раціональною та усвідомленою, а по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей. Очевидно, що, здійснюючи соціальні дії, кожна особистість відчуває на собі дії інших людей. Відбувається обмін діями, або соціальна взаємодія. Існують два рівні соціологічного дослідження соціальної взаємодії: мікрорівень та макрорівень. Взаємодію людей один з одним у парах, малих групах або між особову інтеракцію (англ. interaction — взаємодія людей у групі, суспільстві) вивчають на мікрорівні.

Макрорівень соціальної взаємодії включає великі суспільні структури, основні інститути суспільства, право, сім’ю та ін. В соціології є кілька основних теорій між особової взаємодії: теорія обміну (Дж. Хоманс, П. Блау), теорія керування враженнями (Є. Гофман), психоаналітична (З. Фрейд).

Соціальні взаємодії породжують соціальні відносини. Однак схожі взаємодії іноді породжують різні за розміром соціальні відносини. Це відбувається тоді, коли соціальні взає­модії здійснюються на різній основі. Деякі соціологи вважають, що цією основою, яка визначає зміст соціальних відносин, є цінності.

Соціальні відносини виникають із взаємодій, спрямованих на досягнення різного роду цінностей. Під цінностями добробуту розуміють ті цінності, які є необхідною умовою підтри­мування фізичної та розумової активності індивідів. До цієї групи цінностей належать перш за все благополучність, тобто здоров’я та безпека людей; багатство — різні послуги та матеріальні блага; майстерність — набута професійність у де­якій практичній діяльності; освіченість — знання та інформа­ційний потенціал особистості, а також її культурні зв’язки.