10. Механізми, органи, методи та стилі публічного адміністрування

Форми і методи діяльності органів та посадових осіб публічного управління в самому кінцевому рахунку обумовлені їх функціями і повноваженнями. Якщо вони займаються управлінням в області економіки, то тут в широкому обсязі застосовуються економічні методи і лише в мінімально необхідному обсязі - адміністративні. Методи команд у сфері інтелектуальної творчості, в галузі культури взагалі неприпустимі, в політичній сфері важливо шукати угоди, консенсус, компроміси і т.д. Однак абсолютної визначеності в даному випадку немає. Для здійснення одних і тих же повноважень в залежності від конкретної обстановки або, наприклад, здібностей і навичок управлінців можуть застосовуватися різні форми і методи.

При здійсненні економічної діяльності так само застосовується, наприклад, метод заборони (заборона економічного монополізму), як і при реалізації ідеологічної діяльності (заборона пропаганди національної ворожнечі). Політична діяльність передбачає дозвіл (свободу утворення громадських об'єднань), так само як і функція соціальна (свобода вибору форми освіти).

Суб'єктивний вибір тих чи інших форм і методів у даному випадку визначається доцільністю та ефективністю застосування, які дають найкращий результат в можливо короткий термін і з меншими витратами (у тому числі витратами управлінської енергії на всіх її рівнях). Межі суб'єктивного вибору встановлюються правовими актами, що визначають повноваження органів та посадових осіб публічного управління. Вони можуть вважати, наприклад, що метод заборон публічних демонстрацій в місті був би для них найбільш доцільним (щоб не турбувати можновладців), але належні їм повноваження не дозволяють здійснити це.

Зазвичай прийнято розрізняти економічні, адміністративні та ідеологічні методи управлінської діяльності

Неправові (але не протиправні) форми і методи - це головним чином повсякденна організаційно-технічна, оперативна діяльність (облік, бесіди з підлеглими і начальниками, наради і т.д.). Такі процедури детально правом не регулюються. Від не правових слід відрізняти протиправні форми і методи управління (насильство, погрози, приниження гідності підлеглих, вимоги виконувати незаконні дії і т.д.). За застосування протиправних методів в порушенні закону може нести відповідальність і сама держава.

Звернення громадян до органів держави, органи муніципального освіти, інші органи публічного управління зі своїми пропозиціями - теж інститут безпосередньої демократії, що допомагає вдосконалювати роботу управлінського апарату. У деяких суб'єктах РФ, муніципальних утвореннях передбачені і діє громадянська ініціатива групи громадян та інші інститути безпосередньої демократії. Вони розглядаються в розділах, присвячених місцевому самоврядуванню

11. Бюрократія в системі публічного адміністрування

Бюрокрáтія (від фр. bureau — бюро, канцелярія та грец. κράτος — влада, панування) — спосіб побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність. Синонім - адміністративна система.

В пострадянських суспільствах з їх негативними ставленням до управлінців під бюрократією переважно розуміють негативні наслідки її функціонування - канцелярщину, зволікання, тяганину, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом додержання формальності або заради цього.

Оскільки ефективність бюрократії неможливо виміряти економічними критеріями то єдиним критерієм її оцінки є якість виконання законів та інших правових норм. Звідси для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій. Неминучим наслідком цього є відокремлення бюрократичного управління від потреб його об'єктів, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів.

Ознаки бюрократії властиві будь-якому виду соціального управління. У суспільстві з недемократичним політичним режимом представники бюрократії - чиновники здатні ставати панівною групою. Характер такого політичного режиму сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чиновництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспільними справами, стає підгрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.