5.5. Структура витрат

Визначення зони безпеки діяльності підприємства.

Визначення так званої зони безпеки підприємства пов’язано з розрахунком запасу міцності. Запас міцності являє собою максимально припустиме зменшення обсягу діяльності підприємства без ризику отримати збиток. Тобто запас міцності — це рівень поточної діяльності суб’єкта господарювання, що перевищує точку беззбитковості. Цей показник можна розраховувати як в грошовому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбиткове завантаження виробничих потужностей.

Запас міцності = Фактичний обсяг продажу – Точка беззбитковості.

Відповідно, коефіцієнт запасу міцності — це відносне падіння обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості.

Зауважте, що запас міцності буде змінюватися відповідно до коливань обсягу продажів, величини постійних витрат і значення коефіцієнта маржинального доходу, оскільки критичний обсяг діяльності визначається рівнем постійних витрат і коефіцієнтом маржинального доходу. Звідси, збільшення запасу міцності за незмінних обсягів діяльності та коефіцієнта маржинального доходу можна досягти лише шляхом зменшення рівня постійних витрат.

Отже, основне призначення аналізу «витрати — обсяг — прибуток» полягає у можливості визначити значення кожної зі складових цього аналізу за умови внесення змін у діяльність підприємства.

5.6. Аналіз взаємозв’язку «витрати – обсяг – прибуток» при виробництві декількох видів продукції

У практиці управлінського обліку широкого використання набуло поняття маржинального доходу. Деякі автори називають його «маржинальний прибуток», «внесок у суму прибутку», «валова маржа» тощо.

Показники маржинального доходу є основою аналізу взаємозв'язку «витрати – обсяг – прибуток».

Аналіз беззбитковості ґрунтується на розподілі витрат на постійні та змінні, які в сумі визначають собівартість продукції. Для точки беззбитковості характерним є те, що у ній сукупні витрати дорівнюють доходу від реалізації.

Сукупні витрати виражаються рівнянням прямої У = а + bх, що можна подати так: Сукупні витрати = Постійні витрати + (Питомі змінні витрати х Кількість реалізованої продукції).

Водночас: Доход від реалізації = Ціна реалізації одиниці продукції х кількість реалізованої продукції.

Тема 6. Система обліку й калькулювання витрат за нормативними витратами

6.1. Загальна характеристика й основні принципи нормативного обліку

6.2. Порядок нормування витрат і визначення нормативної собівартості

6.3. Облік відхилень від нормативів

6.4. Аналіз відхилень від нормативів і їхній вплив на прибуток

6.1. Загальна характеристика й основні принципи нормативного обліку витрат

Система «стандарт-кост» є інструментом, використовуваним управ-лінням для планування витрат і контролю над ними. Вона не є системою обліку витрат сама по собі і може використовуватися у методах калькулювання собівартості як по замовленнях, так і по процесах, або в будь-яких їх комбінаціях. Коли компанія застосовує систему «стандарт-кост» у повному обсязі, то всі витрати, що впливають на рахунок запасів і собівартість реалізованої продукції, показуються у вигляді стандартних (нормативних) або визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце. Разом із відносинами поведінки витрат і аналізом «витрати — обсяг — прибуток» уведення нормативних витрат в облікову систему забезпечує основу для процесу контролю за бюджетами.

Система нормативних (стандартних) витрат використовується для оцінки діяльності окремих працівників і управління в цілому, для підготовки бюджетів і різних прогнозів, допомагає прийняти рішення щодо встановлення реальних цін. Ця система широко використовується у всьому світі практично усіма виробничими компаніями.

Нормативні витрати являють собою ретельно визначені реалістичні витрати, що зазвичай виражаються в розрахунку на одиницю готової продукції. Вони включають усі три елементи виробничих витрат — прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати і загальновиробничі витрати.

Варто розрізняти облік нормативних витрат і облік загально-виробничих витрат по нормативах, незважаючи на деяку їх схожість. Нормативні витрати засновані на інженерних оцінках і розрахунках, прогнозному споживанні виробничих ресурсів, вивченні трудових операцій, залежать від типу і якості використовуваних матеріалів, устаткування, кваліфікації робочої сили. Нормативи загальновиробничих витрат засновані на більш простих припущеннях — на базі даних минулих витрат і даних про обсяги діяльності в майбутньому періоді.

А от між поняттями “нормативні витрати” і “бюджетні витрати” концептуальної різниці немає. Теоретично вони визначаються однаково. Але на практиці, як правило, термін «нормативні витрати» належить до одиничного закінченого продукту, а «бюджетні витрати» — до загальної їхньої кількості.

Однією з найважливіших переваг використання системи «стандарт-кост» є економія ведення облікових записів. На перший погляд може здатися, що використання стандартів вимагає великих витрат на ведення обліку порівняно із системою обліку фактичних витрат. Насправді застосування нормативних витрат спрощує ведення обліку. Наприклад, усі індивідуальні дані про матеріал (з різних партій за різними цінами) за місяць можуть бути підсумовані й однією проводкою списані з кредиту рахунка “Запаси матеріалів”. Аналогічно, немає необхідності кожному робітникові фіксувати час, витрачений на кожну операцію або виконану роботу. Усі нормативні прямі витрати праці визначені заздалегідь.

При використанні системи «стандарт-кост» додаткові витрати виникають лише при встановленні індивідуальних нормативів. Як правило, ці витрати бувають незначними. Багато нормативів застосовуються місяцями або навіть роками без змін. Тільки істотні зміни, такі як зміни конструкції виробу, освоєння нового виробу, заміна машинного устаткування викликають необхідність їх перегляду. Цінові складові нормативних витрат оновлюються, як правило, щорічно або частіше для того, щоб відобразити вплив інфляції або інших факторів на ціни матеріалів, що здобуваються, або вартість робочої сили. Перегляд нормативів загальновиробничих витрат здійснюється в більшості компаній незалежно від того, застосовується чи ні система «стандарт-кост».

Облік витрат по нормативах (стандартах) являє собою цілісну концепцію. При застосуванні її в повному обсязі всі дані про фактичні виробничі витрати заміщуються їх нормативними значеннями. Бухгалтер веде окремі записи про фактичні витрати. Наприкінці облікового періоду фактичні дані порівнюються з їх нормативними значеннями.

Різниця між фактичними і нормативними (або бюджетними) показниками називається відхиленням. Якщо виявляється відхилення, бухгалтер повинен з'ясувати причину його походження. Цей процес, відомий як аналіз відхилень, є ефективним інструментом контролю витрат і всієї системи управління.

Нормативні витрати можуть бути класифіковані таким способом:

1. Ідеальні, теоретичні. Ці нормативи засновані на максимальному рівні ефективності роботи устаткування, без зупинок у роботі, збоїв і поломок. Вони характеризують абсолютний мінімум можливих витрат при даному існуючому рівні виробничої потужності. Ідеальні стандарти навряд чи будуть використані для цілей розробки бюджетів або оцінки собівартості виробничих запасів, тому що вони рідко досягаються на практиці. Але останнім часом межі їх застосування постійно розширюються внаслідок того, що сучасне управління має тенденцію до безперервного поліпшення якості й ефективності операційної діяльності.

2. Базові. Це нормативи, які рідко переглядаються, не залежать від поточних змін та змін у рівні цін.

3. Реальні. Це нормативи витрат, що можуть бути досягнуті при конкретному рівні діяльності і враховують нормальний брак, технологічні відходи, перерви в роботі. Ці нормативи піддаються реальним змінам і відображають розумні середні умови. Наприклад, нормативи по праці відбивають перерви в робочому дні, передбачені технологією зупинки для переналагодження устаткування тощо. Нормативи з витрат прямих матеріалів засновані на поточній ринковій вартості матеріалів з урахуванням нормальних відходів і браку.

Нормативні витрати на одиницю виготовленого продукту складаються із шести елементів:

1. нормативна ціна прямих матеріалів;

2. нормативна кількість прямих матеріалів;

3. нормативний робочий час (по прямих витратах праці);

4. нормативна ставка оплати прямої праці;

5. нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;

6. нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.