Лекція 6. ЗАОЩАДЖЕННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
Продовження питання 3) Управління ощадно-інвестиційними процесами на макрорівні
Валовий внутрішній продукт (ВВП) рівний:
1) або вартості виготовлених товарів і послуг,
2) або сумі витрат на споживання товарів і послуг в економіці країни за певний проміжок часу (в більшості квартал, один рік).
Розмір
ВВП (
)
визначається чотирма
основними складовими:
споживанням
(
)
інвестиціями
(
)
державними
закупівлями (
)
чистим
експортом (
)
Математично це можна виразити наступним чином:
Дане рівняння означає, що кожна гривня яка вимірює ВВП у лівій частині знаходить своє відображення в одній із чотирьох складових у його правій частині.
Ми спрощуємо аналіз зробивши припущення, що економіка є закритою, тобто такою, що не взаємодіє з іншими економіками. Зокрема, вона не втягнута у торгівлю товарами і послугами з іншими країнами і не здійснює міжнародних операцій із залучення позик чи кредитування. Зрозуміло, що реальна економіка є відкритою, тобто вона обов’язково взаємодіє із економіками інших країн. Тим не менш, припущення про закритість є корисним, оскільки дозволяє зробити кілька важливих висновків, які можуть бути застосовані до економіки будь-якого типу. Більше того, припущення правомірне і по відношенню до світової економіки в цілому. Так як закрита економіка не бере участі в міжнародній торгівлі, показники її експорту та імпорту рівні нулю.
В таких умовах наше вихідне рівняння набуде наступного вигляду:
Таким чином, в закритій економіці ВВП рівний сумі споживання, інвестицій та державних закупівель.
Щоб продемонструвати роль фінансових ринків в економічній системі країни, віднімемо та із правої та лівої частини рівняння. Ми отримаємо наступний вираз:
Ліва
частина рівності 
)
являє собою дохід економіки за вирахуванням
об’ємів споживання та державних
закупівель. Дана величина називається
національними
заощадженнями,
або просто заощадженнями,
і позначається як 
.
Замінивши
)
на
,
отримаємо:
з чого випливає, що заощадження в економіці завжди рівні інвестиціям.
Для
кращого розуміння змісту національних
заощаджень проведемо нескладні
математичні підстановки. Нехай 
позначає різницю сум, які держава забирає
із домогосподарств у формі податків і
які надає у формі трансфертів (пенсії
або інші соціальні допомоги). У такому
випадку національні заощадження
математично можна виразити як:
або
або
Хоча
ці вирази рівні один одному (оскільки
присутнє з протилежними знаками), вони
передбачають різні підходи до визначення
національних заощаджень. Зокрема,
остання рівність розділяє національні
заощадження на дві складові: приватні
та суспільні
(публічні) заощадження 
.
Розглянемо кожну складову національних заощаджень.
Приватні заощадження являють собою дохід домогосподарств за вирахуванням податків та видатків на поточне споживання.
Суспільні (публічні) заощадження рівні різниці доходів держави, отриманих у формі податків і її видатків. Якщо перевищує має місце бюджетний надлишок, тобто доходи уряду перевищують його видатки. Перевищення над відображає рівень публічних заощаджень. Якщо держави витрачає більше коштів ніж збирає податків (як це відбувається у більшості держав світу у кінці ХХ початку ХХІ століття), правомірно говорити про дефіцит бюджету. У такому випадку, величина суспільних заощаджень має математичний знак «мінус».
Як отримані рівняння пов’язані із ситуаціями на фінансових ринках? Рівняння відображає важливий факт:
Для економіки в цілому заощадження повинні бути рівні інвестиціям
Проте одночасно дана максима ставить серйозні запитання:
Які фактори впливу на обсяги та в економіці країни?
Який механізм підтримки рівноваги та ?
Що або хто регулює зацікавленість у заощадженнях одних людей і в інвестиціях – інших?
Для
відповіді на ці питання потрібно
розглянути принципи функціонування
фінансової системи держави. Справа у
тому, що саме ринок акцій, облігацій,
банки, страхові компанії, взаємні
приватні інвестиційні фонди та інші
структури визначають праву та ліву
частини рівняння
,
або іншими словами вони формують
національні заощадження 
і направляють їх на національні інвестиції
.
Хоча рівність вказує на те, що в економіці в цілому сума інвестицій рівна заощадженням, це зовсім не означає, що подібна умова справджується для кожного домогосподарства, фірми чи людини.
Заощадження домогосподарства (1) можуть бути більші або менші, ніж його інвестиції, тому дозволяють йому розмістити надлишок коштів на банківський депозит. Заощадження домогосподарства (2) можуть бути менші, ніж її інвестиції, і вона змушена буде позичити решту потрібної сум в банку. Таким чином, банки та інші фінансові установи використовують дані життєві ситуації, перетворюючи заощадження одних домогосподарств в інвестиції інших домогосподарств.
Для спрощення реальної ситуації уявимо, що в економіці існує тільки один фінансовий ринок – кредитний ринок. На нього поступають усі засоби, які ідуть на заощадження, і на ньому усі позичальники отримують позики на інвестиції. На даному ринку існує єдина ставка відсотку по вкладам та позикам.
Кредитний ринок, як і будь-який інший ринок, регулюється попитом та пропозицією. Для того, щоб зрозуміти як функціонує кредитний ринок, розглянемо джерела формування попиту та пропозиції.
Пропозиція кредитних ресурсів виходить від домогосподарств, які мають надлишкові фінансові ресурси і готові їх позичити тим, кому вони необхідні, на певних умовах: або напряму, як це відбувається при купівлі акцій будь-якої фірми, або через посередників, як це відбувається при відкритті депозитних рахунків у банку, який, у свою чергу, видає позики із акумульованих внесків клієнтів-вкладників. В обох випадках заощадження слугують джерелом пропозиції кредитного ринку.
Попит на кредитні ресурси створюється домогосподарствами і фірмами, яким необхідні позики для інвестицій. Попит визначається потребами сімей в іпотечних кредитах для кредитів на купівлю нового житла і зацікавленістю фірм в отримані позик для купівлі нового обладнання та будівництва виробничих потужностей. В обох випадках інвестиції – джерело попиту на кредитному ринку.
Відсоткова ставка відображає або плату за користування кредитом, або дохід позикодавця. Оскільки висока відсоткова ставка призводить до подорожчання позики, це зумовить зниження попиту на кредитному ринку. Одночасно висока відсоткова ставка робить більш привабливими заощадження, що викликає збільшення їхньої пропозиції на кредитному ринку. Іншими словами, крива попиту має негативний нахил (зменшується), а крива пропозиції – позитивний (збільшується).
На рис.1 представлена відсоткова ставка, яка врівноважує попит і пропозицію на кредитному ринку.
Відсоткова
ставка Пропозиція
8%
Попит
Кредитні
1200 ресурси
(млрд. грн.)
Рис. 1. Кредитний ринок
Рис.1. Відсоткова ставка та кредитний ринок
У нашому прикладі відсоткова ставка рівна 8%, а обсяг кредитних ресурсів складає 1200 млрд. грн. Якщо б вона виявилась нижче рівноважного рівня, обсяг попиту на кредитні ресурси перевищив би величину пропозиції, в результаті чого для розширення пропозиції необхідним кроком виявилося б підняття відсоткової ставки, а сама ситуація на кредитному ринку оцінювалася б як дефіцит позикових коштів. На противагу, якщо б відсоткова ставка виявилась вищою за рівноважну, обсяг попиту був би меншим рівня пропозиції, тому для залучення нових позичальників необхідним кроком виявилося б зменшення відсоткової ставки, а ситуація оцінювалася як надлишок кредитних ресурсів на ринку.
Розрізняють номінальну та реальну відсоткову ставку. Під номінальною відсотковою ставкою розуміється показник рівня дохідності заощаджень або вартості користування позикою, а реальна відсоткова ставка рівна номінальній за вирахуванням відсотка інфляції. Так як інфляція зумовлює знецінення грошей, реальна відсоткова ставка більш точно відображає дохід від заощаджень і вартість позики, а значить, саме вона і визначає рівновагу попиту і пропозиції кредитних ресурсів на рис.1. В подальшому під відсотковою ставкою ми будемо розуміти її реальне значення.