104. До економічних заходів забезпечення охорони до- вкілля відносять:

1) встановлення збору за забруднення навколишнього природного середовища;

2. встановлення ставок екологічного податку;

3. встановлення правових умов для природокористування;

4) встановлення охоронних заборон щодо використання окремих природних об'єктів.

105. Нормативи гранично допустимих концентрацій за- бруднюючих речовину навколишньому природному середовищі є:

1. єдиними для будь-якого населеного пункту;

2. єдиними для всієї території України;

3. єдиними для певної території;

4. єдиними для всіх екологонебезпечних підприємств.

106. Економічні заходи забезпечення охорони навко- лишнього природного середовища передбачають:

1. встановлення дозвільного порядку здійснення діяль­ності щодо використання природних ресурсів;

2. встановлення лімітів використання природних ресу­рсів, скидів забруднюючих речовин у довкілля та на утворення і розміщення відходів;

3. встановлення міри адміністративної відповідальності за порушення вимог щодо раціонального використання природ­них ресурсів;

4) встановлення мети використання природних ресурсів.

107. Ліміти використання природних ресурсів загаль- нодержавного значення встановлюються:

1) у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

2. законами, прийнятими Верховною Радою України;

3. у порядку, прийнятому місцевими радами;

4) за правилами, встановленими безпосередньо приро- докористувачами.

108. Кошти від екологічного податку:

1. розподіляються між підприємствами, установами та організаціями для охорони природи;

2. зараховуються тільки до державного бюджету ви­ключно для природоохоронних заходів;

3. зараховуються до державного і місцевих бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України;

4) витрачаються всіма суб'єктами природокористування.

109. Державний фонд охорони навколишнього природ- ного середовища утворюється за рахунок:

1. частини екологічного податку згідно із законом;

2. коштів місцевих бюджетів;

3. частини Пенсійного фонду України;

4) усіх коштів, зібраних за спеціальне використання природних ресурсів.

110. Розподіл коштів, що надходять до Державного фон- ду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється:

1) Президентом України;

2) Кабінетом Міністрів України за поданням Міністер- ства екології та природних ресурсів України;

3. Верховною Радою України;

4. Міністерством фінансів України.

111. Місцеві фонди охорони навколишнього природно- го середовища утворюються за рахунок:

1. податку на додану вартість;

2. зборів за використання природних ресурсів;

3) цільових та інших добровільних внесків підпри- ємств, установ, організацій та громадян;

4) орендної плати.

112. З метою незалежного оцінювання відповідності господарської діяльності екологічним вимогам проводиться:

1. екологічне страхування;

2. екологічний аудит;

3. екологічна паспортизація;

4. екологічний моніторинг.

113. Для фінансування заходів щодо охорони навко- лишнього природного середовища в Україні утворюються:

1) природоохоронний фонд Президента України;

2. Державний, республіканський АРК та місцеві подат­кові екологічні збори;

3. Державний, республіканський АРК та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища;

4) спеціальні міжнародні екологічні фонди.

114. До економічних заходів забезпечення охорони до- вкілля належать:

1) визначення джерел фінансування підприємницької діяльності;

2) встановлення рівня екологічної безпеки виробництва;

3) визначення джерел фінансування заходів щодо охо- рони навколишнього природного середовища;

4) визначення критеріїв безпечної праці.

115. Складовими економіко-правового механізму у сфері охорони навколишнього природного середовища є:

1. збори за забруднення навколишнього природного середовища та збори за спеціальне використання природних ресурсів;

2. збори за загальне та спеціальне використання при­родних ресурсів;

3. екологічний податок та збори за спеціальне викори­стання природних ресурсів;

4. усі податки та збори, передбачені Податковим кодек­сом України.

116. Стимулювання в системі охорони навколишньо- го природного середовища здійснюється шляхом:

1) встановлення екологічного податку та зборів;

2) надання пільг при оподаткуванні підприємств у разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання при- родних ресурсів;

3. встановлення лімітів скидів забруднюючих речовин у довкілля;

4. здійснення екологічного моніторингу.

117. Формами плати за використання земельних ділянок є:

1. збір за використання земельних ділянок;

2. плата за розорення земель;

3. земельний податок або орендна плата;

4. податок на забудову земельної ділянки.

118. Принципом фінансування природоохоронних заходів є:

1. гуманне ставлення до природи;

2. забезпечення суб'єктивних прав природокористувачів;

3. захист права власності на природні ресурси;

4) цільове витрачання коштів на відповідні природо- охоронні заходи.

119. Плата за користування надрами справляється у вигляді:

1. збору за користування піском та торфом на власних земельних ділянках;

2. плати за користування надрами для видобування ко­рисних копалин;

3) плати за оренду ділянки надр;

4) податку на використання корисних копалин загаль- нодержавного значення.

120. Стимулювання природоохоронної діяльності полягає у:

1. повному звільненні від оподаткування суб'єктів під­приємницької діяльності;

2. наданні дозволу на безкоштовне використання при­родних ресурсів;

3. наданні на пільгових умовах короткострокових і дов­гострокових позичок для реалізації природоохоронних заходів;

4) збільшенні лімітів використання природних ресурсів.

121. Платниками екологічного податку є:

1. суб'єкти господарювання, що провадять господар­ську (підприємницьку) діяльність;

2. підприємства, установи, організації, під час проваджен­ня діяльності яких здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

3. підприємства, установи, організації, які здійснюють спеціальне природокористування;

4. суб'єкти господарської діяльності, у сфері пово­дження з радіоактивними відходами, утвореними внаслідок Чор­нобильської катастрофи.

122. Збір у сфері спеціального використання вод спра- вляється:

1. за користування водами для потреб гідроенергетики;

2. за використання води для протипожежних потреб;

3. за купання та плавання на човнах;

4) за використання води для задоволення питних і са- нітарно-гігієнічних потреб населення.

123. Платниками земельного податку є:

1. виключно громадяни - власники земельних ділянок;

2. тільки орендарі земельних ділянок;

3) власники земельних ділянок, земельних часток (па- їв) та постійні землекористувачі;

4) будь-які носії земельних прав.

124. Об'єктом оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів є:

1. деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування;

2. лісові насадження, які підлягають рубці в поточно­му році;

3) тільки експлуатаційні ліси;

4) деревні насадження на територіях природно-запо- відного фонду.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ПІ

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

125. Підставою припинення права державної власно- сті на природні ресурси є:

1. націоналізація;

2. надзвичайна екологічна ситуація;

3. надання у комунальну власність громадянам України;

4. передача у приватну власність іноземним громадянам.

126. Суб'єктом права комунальної власності є:

1. територіальна громада;

2. комунальні підприємства;

3. міський голова;

4. виконавчі комітети місцевих рад.

127. Надра можуть перебувати у:

1. державній, комунальній та приватній власності;

2. державній та комунальній власності;

3. державній власності;

4. державній, комунальній та колективній власності.

128. У приватній власності можуть перебувати об'єкти тваринного світу, що знаходяться:

1) у стані природної волі;

2) у територіальних і внутрішніх морських водах, у межах континентального шельфу й виключної (морської) еко- номічної зони;

3. у державних мисливських угіддях;

4. у напіввільних умовах.

129. Суб'єктами права приватної власності на при- родні ресурси вважаються:

1) підприємства, установи та організації комунальної форми власності;

2. іноземні громадяни;

3. міські ради;

4. державні підприємства.

130. Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є:

1. тільки земельні ділянки ^сільськогосподарського призначення;

2. тільки земельні ділянки для ведення фермерського господарства;

3) тільки земельні ділянки для ведення садівництва;

4) тільки земельні ділянки для розміщення дипломатич- них та прирівняних до них представництв іноземних держав і міжнародних організацій.

131. Припинення права власності на природні об'єкти у випадку добровільної відмови власника здійснюється на підставі:

1) рішення відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування;

2) виконавчого припису нотаріуса;

3) цивільно-правової угоди у випадку переходу права власності на будинок та споруди, які перебувають на них;

4) рішення суду.

132. Зміст права власності на природні ресурси - це:

1. сукупність правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню землею, надрами, водами, лі­сами, об'єктами тваринного, рослинного світу та іншими при­родними ресурсами та комплексами;

2. сукупність правомочностей власника по користу­ванню та розпорядженню землею, надрами, водами, лісами, об'єктами тваринного, рослинного світу та іншими природними ресурсами та комплексами;

3. сукупність правових норм щодо користування та роз­порядження землею, надрами, водами, лісами, об'єктами тва­ринного, рослинного світу та іншими природними ресурсами та комплексами;

4) сукупність правомочностей власника по володінню та користуванню землею, надрами, водами, лісами, об'єктами тваринного, рослинного світу та іншими природними ресурса­ми та комплексами.

133. Підставами виникнення права приватної власно- сті на природні ресурси є:

1. придбання за цивільно-правовими угодами;

2. виграш у лотерею;

3. привласнення безхазяйного об'єкта;

4) самовільна забудова, на яку за рішенням суду ви- знано право власності.

134. Держава набуває право власності на природні ре- сурси у разі:

1. привласнення безхазяйного об'єкта;

2. прийняття спадщини;

3. війни;

4) при ліквідації підприємства, організації або устано- ви державної форми власності.

135. У приватній власності громадян України мо- жуть перебувати наступні об'єкти тваринного світу:

1. сільськогосподарські тварини;

2. свійські тварини;

3. сільськогосподарські і свійські тварини;

4. дикі тварини, розведені у напіввільних умовах.

136. Припинення права приватної власності на об'єкти тваринного світу здійснюється у разі:

1) встановлення законодавчими актами заборони щодо перебування у приватній власності собак бійцівських порід;

2) жорстокого поводження з дикими тваринами;

3) включення відповідних тварин до Червоної книги України;

4) жорстокого поводження зі свійськими тваринами.

137. Відчуження природних об'єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної не- обхідності — це:

1. примусове відчуження земельних ділянок в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

2. викуп пам'яток історії та культури, яким загрожує пошкодження або знищення внаслідок дій або бездіяльності їх власника;

3. перехід права власності за плату в державну чи ко­мунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчу­ження для потреб держави або територіальної громади;

4. звернення стягнення на земельну ділянку, інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені.

138. У власності громадян України можуть знаходи- тися:

1. ліси, земельні ділянки і надра;

2. лише земельні ділянки;

3. земельні ділянки і об'єкти дикого тваринного світу;

4. ліси, водні об'єкти, земельні ділянки і надра.

139. В Україні заліплені такі форми власності на ліси:

1. лише державна;

2. державна, приватна і колективна;

3) державна, приватна і власність Автономної Респуб- ліки Крим;

4) державна, комунальна і приватна.

140. Власнику природного ресурсу надані наступні правомо чності:

1. володіння, управління і розпорядження;

2. розпорядження і користування;

3. користування, володіння і розпорядження;

4. володіння, управління і користування.

141. За систематичну несплату податку право при- ватної власності на природні ресурси припиняється за рі- шенням:

1. судових органів;

2. органів місцевого самоврядування;

3. органів місцевого самоврядування і органів вико­навчої влади;

4. така підстава припинення права приватної власності відсутня.

142. Право державної власності на землю реалізуєть- ся державою в особі:

1. Верховної Ради України;

2. місцевих рад;

3) Кабінету Міністрів України, обласних і райдержад- міністрацій;

4) суб'єктів, перерахованих у пунктах 1, 2, 3.

143. Вкажіть усіх суб'єктів права приватної власно- сті на природні ресурси:

1) громадяни та юридичні особи;

2. громадяни України і юридичні особи (засновані громадянами України);

3. громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства;

4) лише громадяни України.

144. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, які:

1. створені ними на набутих у власність у встановле­ному порядку присадибних земельних ділянках;

2. створені ними на набутих у власність у встановле­ному порядку земельних ділянках деградованих і малопродук­тивних угідь;

3. створені ними на набутих у власність у встановле­ному порядку земельних ділянках площею не більше 5 га;

4) створені ними на набутих у власність у встановле­ному порядку присадибних земельних ділянках, без обмеження їх площі.

145. Документом, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку, є:

1) акт відводу земельної ділянки на місцевості в натурі;

2) рішення відповідної ради про надання земельної ді- лянки у власність;

3. державний акт на право власності на земельну ділянку;

4. договір оренди земельної ділянки.

146. Громадянин, який має земельну ділянку на праві постійного користування, може здавати її в оренду:

1. без зміни цільового призначення строком до 50 років;

2. без зміни цільового призначення строком до 10 років;

3. зі зміною її цільового призначення строком до 50 років;

4. не має такого права.

147. Документом, що посвідчує право приватної влас- ності на ліси, вважається:

1. державний акт на право власності на ліси;

2. державний акт на право власності на землю;

3. заповіт;

4. лісовий квиток.

148. Вкажіть, як співвідносяться терміни "викорис- тання" і "користування" природними ресурсами:

1. термін "використання" за змістом ширший, ніж "ко­ристування", бо включає в деяких випадках ще й розпоряджен­ня природними ресурсами, що має місце при їх використанні на праві власності;

2. термін "користування" є ширшим за змістом, ніж "використання" природних ресурсів, бо природокористувачам належить й право розпорядження природними ресурсами;

3. терміни "використання" і "користування" природними ресурсами є взаємозамінюючими і не потребують розмежування;

4. термін "природокористування" є ширшим, ніж "вико­ристання" природних ресурсів, оскільки перший включає різнома­нітні форми - екологічну, економічну, культурно-оздоровчу та ін.