2.4. Думки провідних істориків щодо Зборівського Договору. Огляд праць.

Безперечно, центральне місце в подібному дослідженні справедливо має зайняти сам Зборівський договір, котрий має найповніше дати уявлення про державність нашого народу на першій стадії її відновлення в XVIІ столітті. Проте текст договору розчаровує: стверджується, що реєстр козаків зростає до 40000 і вони мають мешкати на території трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського, до того ж ця територія перебувала під владою Гетьмана . Решта пунктів договору торкалася переважно військових, релігійних та соціальних питань¹⁵. Як бачимо, про будь-яку державність навіть автономну, взагалі не йшлося, автономія (до того ж не формальна, а «усвідомлена» на підставі сучасного аналізу, “уявна”, стосувалася лише козацької верстви та правлячих шляхтичів, духовенства¹⁶. Подібні положення про “оселення козаків лише у маєтках Київщини” містить і текст Білоцерківського договору. І знову ані слова про державність¹⁷.Українські історики по різному оцінюють Зборівський договір. Радянські науковці трактували його наближено до оригіналу і у подібний до Дорошенка спосіб, не згадуючи, однак про автономію¹⁸. Костомаров називав головну умову договора «правом записувати козаків на просторі, що займають Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства»¹⁹. Субтельний та Крип’якевич у своїх працях також не висвітлюють нічого нового й відмінного від попередніх , зводячи Зборівський договір до права козаків селитися в даних воєводствах²⁰. Лише Наталія Полонська – Василенко²¹, а також Дмитро Дорошенко у своїх історичних працях називають три воєводства “автономною областю”, або національно-територіальною автономією, замість створення власної держави. Микола Аркас у своїй праці²² вживає словосполучення “границя України”, тобто ця угода для нього є фактом утворення нової державної формації, а не просто надання козакам нових вольностей.

Отже маємо три підходи до розуміння цієї проблеми станом на 1648р. Більшість російських вчених взагалі оминають факт створення державності українців XVIІ століття, значна частина українських істориків також не вважає Зборів формальним початком української державності.

Окрему позицію стосовно Зборівської угоди займає концепція “Історії Русів”. Імовірний її автор, Георгій Кониський, котрий жив за 100 років після описуваних ним подій, зважився на довільне й в дечому навіть філософське тлумачення подій під Зборовом, подаючи у своєму варіанті договірних пунктів твердження про цілковите визволення й вилучення народу Руського від усіх домагань та підлеглостей польських і литовських, про те, що народ Руський вже є ні від кого не залежним, про “Границі Руської землі”²³.

Лише Дорошенко та Полонська – Василенко говорять про національно –територіальну автономію українців. “Історія Русів”, написана найраніше, вочевидь ілюструє патріотичний підхід, або, як нам стане зрозуміло надалі, автор її далекоглядніше дивиться на дану ситуацію. Він наполягає на самостійності і незалежності Руської Землі. На думку ж більшості істориків Зборівська угода не стала формальним початком до створення державності. Кониський викладає пункти Зборівської угоди дещо подібно до положень декларації незалежності США, особливо подібні пункти 1,3 Зборівської угоди за Кониським до останнього абзацу декларації , хоча невідомо, чи знайомився Кониський з нею чи ні²⁴.