§ 1.7. Ігрові педагогічні технології

Гра як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим використовувалася з найдавніших часів. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У навчальному процесі школи до недавнього часу використання гри було дуже обмежена. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:  • в якості самодіяльних технологій для освоєння поняття, теми і навіть розділу навчального предмета;  • в якості елементів (іноді дуже істотних) більш великої технології;  • в якості уроку (заняття) або його частини (введення, пояснення, закріплення, вправи, контролю);  • в якості технологій позакласної роботи (колективні творчі справи).  На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має суттєвою ознакою - наявністю чітко поставленої мети навчання і відповідного їй педагогічного результату, які можуть бути обгрунтовані, виділені в ясному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.  Визначення місця і ролі ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.  Специфіку ігрової технології в значній мірі визначає ігрове середовище: розрізняють ігри з предметами і без предметів, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп'ютерні та з ТСО, а також з різними засобами пересування.  Технологія розвиваючих ігор Б. П. Нікітіна цікава тим, що програма ігрової діяльності складається з набору розвиваючих ігор, які при всьому своєму розмаїтті виходять із загальної ідеї і володіють характерними особливостями.  Кожна гра являє собою набір завдань, які дитина вирішує за допомогою кубиків, квадратів з картону або пластику, деталей з конструктора-механіка. У своїх книгах Нікітін пропонує розвиваючі ігри з кубами, візерунками, рамками і вкладками М. Монтессорі, унікубом, планами і картами, квадратами, наборами «Вгадай-но», таблицями сотні, «крапочками», «годинами», термометром, цеглинками, кубиками , конструкторами. Діти грають з м'ячем, мотузками, гумками, камінчиками, горіхами, пробками, гудзиками, палицями. Предметні розвиваючі ігри лежать в основі будівельно-трудових та технічних ігор і сприяють розвитку інтелекту.  Завдання даються дитині в різній формі: у вигляді моделі, плоского малюнка в ізометрії, креслення, письмовій чи усній інструкції. Так знайомлять його з різними способами передачі інформації. Рішення завдання постає перед дитиною не в абстрактній формі відповіді математичної задачі, а у вигляді малюнка.  У розвиваючих іграх в цьому полягає їх головна особливість - вдалося об'єднати один з основних принципів навчання - від простого до складного - з дуже важливим принципом творчої діяльності - самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до «стелі» своїх можливостей.  Для молодшого шкільного віку характерні яскравість і безпосередність сприйняття, легкість входження в образи. Діти легко втягуються в будь-яку діяльність, особливо в ігрову. Вони самостійно організовуються в групову гру, продовжують гри з предметами і з'являються неімітаціонние гри.  Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використання, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.  Ігрова технологія будується як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Складання ігрових технологій з окремих ігор і елементів - турбота кожного вчителя початкової школи.  У вітчизняній педагогіці є цілий ряд таких ігрових технологій («Сам Самич» В. В. Рєпкіна, Мумм-троль, персонажі «Чарівника Смарагдового міста», «Пригоди Буратіно»).