2.1.6. Характер пошкоджень і шкодочинність озимої совки

Озима совка є надзвичайно небезпечним багатоїдним шкідником. Гусениці її пошкоджують понад 50 видів рослин. Найбільше шкодять бурякам, соняшнику, кукурудзі, овочевим, іншим просапним культурам, озимим пшениці, житу та ріпаку. Одна гусениця за добу знищує 10–15 молодих рослин буряків, а 13–14 гусениць на одному 1 м2 повністю знищують сходи озимої пшениці.

Гусениці першого покоління пошкоджують буряки, овочеві культури, картоплю, інші просапні культури. Гусениці другого покоління небезпечні для посівів озимих культур.

Характер і розмір пошкодження гусеницями залежить від їх віку та фази розвитку рослин. До третього віку гусениці живляться суто нижніми листками рослин, спочатку зіскрібаючи м'якуш тканини з нижнього боку листка, потім вигризають дірки. Гусениці старшого і середнього віку вигризають у коренях буряків, моркви, інших коренеплодів великі ямки або перегризають кореневу шийку і черешки листків. Особливо потерпають від пошкоджень цукрові буряки пізніх строків сівби та пересіви, пізні й нерозкущені сходи озимих зернових культур. Пошкоджені рослини в таких посівах гинуть. Пошкодження найчастіше починається з країв поля і поширюється на ньому плямами, які надалі утворюють суцільні “плішини”, подекуди великих розмірів (Сядриста, 2004).

2.1.7. Заходи захисту кукурудзи від озимої совки

Обмеження чисельності й шкідливості совок можна домогтися умілим поєднанням ефективних заходів. Насамперед, старанний обробіток парового поля, за якого знищуються бур’яни, на яких живляться гусениці до появи сходів озимини. Одна з культивацій парового поля має збігатися в часі із закінченням масової яйцекладки й початком відродження гусениць. Вона приводить до їх загибелі від голоду.

Глибока зяблева оранка, ретельний передпосівний й міжрядний обробіток сприяють знищенню гусениць чи лялечок озимої совки. Обкошування квітуючих бур’янів на межах і узбіччі доріг погіршує умови живлення метеликів.

Із механічних методів боротьби з озимою совкою використовують виловлювання метеликів на шумуючу мелясу (патока, розведена двічі-тричі водою). Патоку заливають у корита із загнутими краями, які виставляють на висоті 0,9–1 м за 10–20 м від краю поля на відстані 20–30 м одне від одного під час льоту метеликів. Бродіння меляси досягається додаванням до неї пивних чи звичайних дріжджів. На запах ефірів, що утворюються при цьому, злітаються метелики вказаних вище та зернової, капустяної, конюшинової, інших совок і прилипають до меляси. Коритця слід повсякчас переглядати, видаляти метеликів, поновлювати мелясу.

Із біологічних заходів захисту посівів від підгризаючих совок застосовують випускання яйцеїда — трихограми. Розпочинають випускати за наявності 0,4–0,6 яєць на 1 м²; вперше — на початку, вдруге — під час масового відкладання яєць.

Якщо у посівах кукурудзи нараховується 3–8 гусениць, то слід застосовувати хімічні препарати. Серед дозволених — Базудин, в.е., Діазинон, к.е. — 1–1,5 л/га, Децис, Штефесин, к.е., 0,2–0,5 л/га, Шерпа, Арріво, к.е., 0,24–0,32 л/га, інші — за регламентами існуючих технологій. Ефективні суміші піретроїдних і фосфорорганічних препаратів у половинних нормах їх витрат з додаванням 3–4 кг/га сечовини. Обробки проводять ввечері, коли гусінь харчується на рослинах.

Ретельне виконання технологічних заходів вирощування та захисту культур забезпечить одержання високопродуктивних посівів і стабільних урожаїв (Сядриста, 2004).

2.2. Степовий ковалик

2.2.1. Систематичне положення степового ковалика

Степовий ковалик (Agriotes gurgistanus) (Рис. 2.) відноситься до родини коваликові (Elateridae), ряду твердокрилі (Coleoptera) (Литвинов, 2005).

2.2.2.Поширеність степового ковалика

Цей ковалик зустрічається у Малій Азії, на Балканах, Кавказі і південно-заході Європи. На території колишнього СРСР населяє Кавказ, Західне Передкавказзя, у лісостепову та степову зону України. Трапляється повсюдно, за винятком піщаних ґрунтів Полісся. Зона найбільшої шкодочинності охоплює центральний і лівобережний Лісостеп (Беляев, 1974).

2.2.3. Діагностичні ознаки степового ковалика

Жук розміром 10 – 15 мм; Голова попереду рівномірно опукла, густо пунктирована. Вусики доходять до вершин задніх кутів передньоспинки. Передньоспинка слабо-випукла довгаста, має майже рівну довжину і ширину, в густих дрібних точках. Тіло чорно-буре, вусики і ноги світло-руді, передній край передньоспинки буро-червоний. Надкрила бурі або червонувато-руді з жовтуватим відтінком. Рідше забарвлення тіла чорно-буре, чорне або червонувато-руде. Все тіло імаго покрите густим сірими волосками. Вони здатні підстрибувати, видаючи при цьому звук.

Яйце розміром 0,5 мм, широкоовальне, біле, гладеньке.

Личинка — до 25 мм, коричнево-жовта, з роздвоєним заднім кінцем; кожний відросток має два зубці, спрямовані до середини виїмки, виїмка між зубцями округла. Тонкі і досить довгі личинки цього жука, так звані дротяники є серйозними шкідниками сільськогосподарських культур (Байдик, 2005; Мигулин, 1983).